Втрачений Ужгород: будинок благодійниці Марії Палоці Горват (ФОТО)

Зі «Втраченого Ужгорода» та інших джерел ви вже, певно, знаєте, що угорські аристократичні родини часто записували перед своїм прізвищем назву населеного пункту, з якого походив рід або яким його винагородили. У випадку родини Горват було так само: у 1586 році Міклош Горват приїхав із Ференцем Добо до маленького поселення Палоц, отримавши згодом у якості королівського дару право йменуватися «палоці» (тобто палоцьким, з Палоца). У більшості випадків цей аристократичний додаток, що означає приналежність до певного населеного пункту, пишеться з маленької букви й не є частиною прізвища. Однак Горвати (позаяк це було доволі розповсюджене прізвище, яке означало, що предки його власника були хорватами) з часом зробили назву поселення частиною свого прізвища й записували його так: Палоці Горват. Хоча не буде помилкою називати членів родини і просто Горват (що і робили часто в тогочасних джерелах).

Після такого довгого вступу перейдемо до суті. Родина Палоці Горват у ХІХ столітті мала майно в багатьох населених пунктах комітату Унґ: в Палоці (нині – словацьке село Павловце над Угом), Пінкоці (нині – Пінковце у Словаччині), Батфі (село неподалік Ужгорода), Ішке (нині – словацьке Іжковце), Чопі тощо. Осідком родини було село Пінкоц, де знаходився невеликий бароковий палац із трьома вежами (його знесли після Другої світової війни). Саме там у 1790 році народилася Марія Палоці Горват – старша донька тодішнього власника палацу Дьордя Палоці Горвата. У неї був молодший брат Шімон, ще один брат і сестра померли у ранньому віці. Після смерті батька всіма справами родини керували Марія та Шімон, котрі ніколи так і не завели власних сімей. Вони були людьми доволі скромними, не відзначалися марнотратністю. Марія взяла на утримання 12 дівчаток, котрих у палаці виховували, навчали, а потім видали заміж. Вона  також займалася садівництвом, домашнім господарством, ткацтвом.

Портрет Марії Палоці Горват (зберігається в музеї угорського м. Кечкемет), художник – Міклош Боробаш

Палац Палоці Горватів був відкритий для гостей і вдень, і вночі. Жоден аристократ, проїжджаючи через ці краї, не оминав можливості заїхати до Марії та Шімона, бо вони були дуже гостинними, привітними і приємними у спілкуванні. Прості люди, кажуть, теж їх дуже любили, бо сестра і брат завжди готові були допомогти у біді. Так само щедрими були Палоці Горвати, коли йшлося про церковні справи. Як ревні вірники реформатської церкви, вони підтримували релігійні громади у всіх населених пунктах, де мали майно: будували церкви, відливали дзвони, купували оргáни, проводили ремонти тощо.

Так, в Ужгороді (тодішньому Унґварі) саме завдяки пожертві Марії Палоці Горват реформатська церква у 1852 році отримала перший оргáн. На жаль, не вдалося знайти достеменних відомостей про те, як тісно була пов’язана родина Палоці Горват з Унґваром, однак точно знаємо, що на тодішній вулиці Великій знаходився їхній маєток. Він займав дві ділянки з великим будинком і просторим двором. Судячи з фотографій, перший поверх будинку мав комерційне призначення, там працювали магазини. А от як використовувався другий поверх за життя їхніх власників – невідомо. Можливо, вони проживали там, коли приїздили до міста у справах. Час зведення цього будинку теж є невідомим, можливо, він був дуже старим, однак, скоріше за все, його звели у кінці XVIII або на початку ХІХ століття.

Фото – зі сторінки «Ужгородъ – U?horod – Ungvár» у соцмережі Facebook (© Photo: Basa Péter © Collection: Magyar Nemzeti Múzeum)

Коли у 1860-му році помер Шімон Палоці Горват, його частину володінь успадкувала сестра Марія. А от коли через 7 років, у 1867-му, померла Марія Палоці Горват, її заповіт складався з 16-ти розділів, в яких вона намагалася розділити свої значні статки серед усіх, кому допомагала протягом життя. Не обділила благодійниця й реформатську парафію Унґвара, якій заповіла маєток на Великій вулиці та 17 кадастрових голдів (більше 9-ти гектарів) землі у Радванці. Пам’ять про Марію Палоці Горват (яку, до слова, разом із братом поховали у крипті реформатської церкви в селі Батфа, що за 6 кілометрів від Ужгорода) була в місті такою довгою, що навіть у 1914 році місцева преса, згадуючи про будинок на вулиці Великій (тоді вже вулиці Ракоці), завжди називала його будинком Марії Палоци Горват.

Цей будинок дуже допоміг покращити становище доволі бідної реформатської парафії міста. Комерційні приміщення там здавалися в оренду, а житлову частину з великим залом використовували для зібрань. Однак згодом було вирішено віддати ці приміщення на благу справу. Коли в кінці ХІХ століття в місті закрилася приватна дівоча школа, реформатська парафія, бажаючи допомогти розвитку освіти, відкрила у 1901 році в будинку Марії Палоці Горват школу для дівчат. Дуже швидко керівництво парафії зрозуміло, що переоцінило свої сили, тож уклало угоду з Міністерством народної освіти про заснування на базі церковної школи державного навчального закладу. Відкрили його у вересні 1904 року. Тоді до школи записалися 133 учениці, але з кожним роком кількість бажаючих навчатися зростала – вже у 1909 році там займалося 296 школярок.

Так тривало до березня 1913 року, коли дівчатка з будинку Марії Палоці Горват змогли «переселитися» до іншої будівлі – новозбудованої школи на березі річки, в якій нині працює лінгвістична гімназія ім. Т.Шевченка. Колишній будинок Марії Горват і великий двір позаду нього одразу спорожніли, парафія навіть розглядала пропозицію продати його міській управі для зведення будівлі поліції та пожежної служби. Однак у ній уже все було розплановане для навчання, тож реформатська парафія здала будинок в оренду державі для розміщення в ній з осені 1914 року публічної школи для хлопчиків, а з 1915 року – додатково ще й вищої торговельної школи. У 1917-му публічну школу для хлопчиків перевели до звільненої будівлі нинішньої ЗОШ № 4. Тоді парафія створила у будинку Марії Палоці Горват так званий Реформатський дім – приміщення, де проводилися засідання, творчі зустрічі, чаювання, благодійні заходи за участі парафіян (але не обов’язково).

У чехословацькі часи, на початку 1920-х, реформатська парафія змогла дуже вигідно розпаювати землю у Радванці, отриману в спадок від Марії Палоці Горват. Місцева преса писала, що в результаті була отримана величезна сума приблизно в 1 млн Кч, що майже зрівняло досі бідну парафію зі значно багатшою римо-католицькою і навіть греко-католицькою єпархією. Рада реформатської громади спершу навіть розгубилася: що робити з такою величезною сумою коштів? А тоді там почали видавати кредити, що було нормальною церковною практикою в ті часи.

У 1927 році, коли в Ужгороді обговорювали можливі локації будівництва міського кінотеатру, серед багатьох варіантів розглядали й придбання у реформатської церкви будинку Марії Палоці Горват, великий двір якого можна було би об’єднати вулицею з площею Фенцика. Якби історія пішла тим шляхом, пасаж міг бути не там, де нині, а трохи вище вулицею. Однак для зведення кінотеатру влада знайшла інше місце, а будинок Марії Палоці Горват однаково не пережив того періоду модерного будівництва.  Його знесли у 1928 році, а вже на початку 1929-го місцева преса писала, що з 1 березня у новому реформатському прибутковому домі здаватимуться в оренду торговельні приміщення, а також 2-3-4-кімнатні квартири. До речі, зводив красивий прибутковий дім Бейла Фодор, котрий також був архітектором будинку «Просвіти».

Фото – Ядвіги Вереск

Як бачите, доброта Марії Палоці Горват дала реформатській парафії міста можливість розвиватися і заробляти, забезпечила її на довгі роки. Але це не означає, що колишній маєток отримав виключно комерційне призначення. У пресі тих часів Реформатський дім згадувався так само часто: там проводили художні виставки, дитячі свята, бали і навіть молодіжні танці до ранку. Оскільки у прибутковому домі з його житловими квартирами немає великої зали, можна припустити, що реформатська парафія мала для цих потреб окремий будинок у дворі.   

Усе це було націоналізоване радянською владою після Другої світової війни. Нині вже майже ніхто з ужгородців не знає про Реформатський дім і не чув ніколи про благодійницю Марію Палоці Горват. Тож ідучи наступного разу повз цей рожевий будинок, розгляньте його уважніше, адже він приховує не один пласт міської історії.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»