Втрачений Ужгород: історичні двері та брами (ФОТО)

Ужгородці старшого покоління пам’ятають в центральній частині міста чимало цікавих дерев’яних і металевих брам і дверей. Є така міська легенда (на жаль, підтвердити її документально ми не можемо), що перша хвиля заміни брам почалася в перші роки після завершення Другої світової війни. Нібито до того часу чимало наших дуфортів були закриті глухими дерев’яними брамами – а це складало проблему для радянських правоохоронців. Вони, мовляв, боялися засади, а ще у закритому дуфорті легко було сховатися людині, яку вони переслідували. Тож масивні дерев’яні ворота почали міняти на залізні з відкритим оглядом – аби дуфорти легко проглядалися.

Мабуть, тут доречно буде додати пояснення для немісцевих і тих, хто не знайомий зі словом «дуфорт», адже це поняття, схоже, використовують лише в найзахіднішій частині Україні. Отже, дуфорт – це наскрізний простір у будинку чи між будинками для проходу або проїзду. Слово прийшло до нас із угорської мови, але і там воно не словникове, а радше сленгово-застаріле й використовується лише в декількох регіонах, утворившись від німецького слова «durchfahrt», що означає «проїзд». В Німеччині ним також позначають в’їзні брами.

Нині в центральній частині Ужгороді є дуже багато приватних будинків, де видно, що рама брами дуфорту була дерев’яною, однак самі двері зникли й замість них бачимо радянські або сучасні ворота. Якщо вам не віриться у версію з правоохоронцями, то можна припустити, що в повоєнні роки історичні глухі брами замінювали просто через те, що вони зістарилися, важко відкривалися, а в людей не було грошей на реставрацію. Дуже шкода, адже нині ці старі брами могли би стати окрасою Ужгорода.

Дерев’яна брама та нинішні ворота на будинку Іштвана Лаудона на вул. Собранецькій

Друга хвиля заміни історичних дверей і брам почалася в 1990-ті. Якщо переглянути чудовий альбом «Архітектурна спадщина Ужгорода» Петра Сарваша і «Видавництва Олександри Гаркуші», в якому містяться світлини міста 1992 року, можна побачити, як багато дверей і брам збереглося в центральній частині міста до того часу. Однак після активного старту приватизації державного майна все почало швидко змінюватися. Разом із вікнами, покрівлею, архітектурними елементами фасадів почали зникати й оригінальні двері – особливо коли доступними й модними стали металопластикові зразки.

Будівля колишньої аптеки № 2 на розі вулиці Духновича і пл. Корятовича

Лише погляньте, які чудові двері колись стояли на вході до історичного Будинку легіонерів – нинішньої Державної податкової інспекції в м. Ужгороді на вул. Духновича, 2. Як бачите, у 1992 році вони ще були цілими, вказуючи на те, що будівля була зведена у далекому 1932-му. Але згодом замість реставрації їх демонтували, встановивши натомість двері, що стилістично зовсім не пасують цій будівлі.

Прекрасні двері на вул. Капітульній, 3 теж по-варварськи знищили. Однак у випадку цієї будівлі, в якій нині працює Ужгородський торговельно-економічний фаховий коледж ДТЕУ, треба говорити про варварську реконструкцію всього комплексу, в результаті якої був спотворений фасад однієї з найстаріших будівель нашого міста.

Деякі будівлі з тих пір і взагалі зникли разом із розкішними дерев’яними брамами – як, до прикладу, одноповерховий будинок на вул. Волошина, 44, який знесли близько 10 років тому.

Такою ж була доля сумновідомого будинку Фунданича на вул. Волошина, 47. Хоча в цьому випадку якраз чи не єдине, що вдалося звідти зберегти, – це двері. Їх викупило відоме подружжя митців Олеся та Андрій Возницькі, котрі зробили старі двері окрасою своєї творчої студії.  

Сучасне фото – Карл Смутко для сайту «Varosh», 2018

Навіть в ужгородському замку в’їзна брама є сучасною, адже на світлинах міжвоєнного періоду і навіть у путівнику «Ужгород» 1990 року видно зовсім не ту, яка є нині.

Старе фото – Флоріан Заплетал, 1921

Звісно, не всі історичні брами та двері Ужгород втратив. Учні лінгвістичної гімназії ім. Т.Г. Шевченка на набережній Незалежності досі щодня відривають важкі дерев’яні двері, які стоять там ще з 1912 року. Студенти фізичного факультету УжНУ на вулиці Волошина теж користуються величезними історичними дверима з того ж таки 1912-го. Багато оригінальних дерев’яних дверей збереглися на вулиці Духновича та в районі Малий Ґалаґов. Дуже хочеться вірити, що ужгородці та власники історичної забудови в центрі міста вже краще розуміють цінність таких архітектурних елементів, не замінятимуть їх бездумно на дешевий пластик, а намагатимуться зберегти для наступних поколінь.

Зрозуміло, що збереження та реставрація історичних брам і дверей є дорогим задоволенням. Саме тому в деяких містах України започаткували програми співфінансування або шукають допомоги в міжнародних донорів. Так, у Львові з 2018 року діє Програма співфінансування реставрації історичних дверей та брам, яка передбачає, що 70% вартості робіт оплачує міська рада, а 30% – мешканці будинку. Зазвичай вартість реставрації дверей коливається в межах 60-90 тис. грн, тому подібні проєкти наразі залишаються чи не єдиною можливістю їхнього збереження. Сподіваємося, в Ужгороді також знайдеться ініціатива, яка візьме на себе цю важливу місію – сприятиме та допомагатиме зберегти й відновити наші історичні брами та двері.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»