Втрачений Ужгород: цікавинки з життя міста (ФОТО)

1. Карлик на показ у 1900-му

У 1900 році до Унґвара приїхав чоловік, котрий називав себе найменшою людиною світу. Нині важко собі це уявити, але чоловік із псевдонімом Ovits S. Ezik заробляв тим, що показував себе. Побачити 80-сантиметрового карлика можна було в номері № 12 готелю «Корона», де він оселився. Публіку він вражав не лише своїм зростом, а й «умінням читати думки». Так, тим, хто заплатив за можливість його побачити, карлик відповідав на різні питання, безпомилково визначаючи, кому скільки років та яку суму грошей вони мають у кишенях. Газета «Ung» зазначала, що відвідати найменшу людину на світі в його готельному номері можна щодня, з 8.00 до 22.00.

2. Рецепт борщу з 1913 року

Газета «Наука», яка виходила в Унґварі на початку ХХ століття, давала багато цікавих порад. А ось так у 1913 році вона радила місцевим мешканцям варити борщ.

3. Освячення зброї під час Першої світової війни

Офіційний вісник Мукачівської греко-католицької єпархії «Душпастир» у 1934 році підняв до обговорення питання про те, чи благословляли священники римо-католицької церкви зброю під час Першої світової війни. Як зазначало видання, опитування священників у різних країнах світу показало, що таке не практикували. Мовляв, воїнів, що йдуть обороняти свою державу, церква благословляти може, а от зброю, навіть якби священники й хотіли, – ні, адже навіть молитви, що підходила би для цієї цілі, не існує.

4. Кінозалежність молоді у 1920-х

Коли в Ужгороді з’явилося кіно, молоді люди забули всі свої попередні захоплення – принаймні так писали місцеві газети у 1920-х. Одну дівчинку піймали на крадіжці – вона зізналася, що крала, а гроші витрачала на квитки до кіно, бо не могла пропустити жодного показу фільму з актором, у якого була закохана. Вдавалися школярі й до випрошування милостині, що було непростим ділом у маленькому місті, де всі одне одного знали. «Подайте сироті, в мене батьком помер», – бігли за незнайомими перехожими хлопчиська, котрі, назбиравши грошей, несли їх до кінотеатру, аби побачити пригодницький фільм про ковбоїв. Газети писали, що в нічному місті можна було зустріти дівчаток 13-14 років, котрі продавали своє тіло – мовляв, також через свою одержимість фільмами про кохання.

5. Бої яйцями у 1927-му

Ця історія трапилася на ринку на тодішній Масариковій площі, яка нині зветься площею Ш. Петефі. Як розповідала місцева газета «Ruszinszkói Magyar Hírlap», одного березневого дня 1927 року мешканка вулиці Митної Аугустіна Л. попросила продавчиню ринку запакувати їй три пари яєць (саме так, парами, тоді купували яйця). Про ціну жінка запитала вже після того, як забрала пакунок. А оскільки ціна їй не сподобалася, почала торгуватися. Між жінками зав’язала шалена суперечка, а потім і справжня сварка. Закінчилося все тим, що продавчиня розбила об свою клієнтку весь кошик із яйцями. Бідолаха покидала ринок під сміх усіх відвідувачів і вся вимащена жовтками.

6. Газова камера з 1936 року

7. Реформа шкільних покарань

У 1936 році Міністерство народної освіти Чехословаччини розробило нові шкільні правила, в яких окреме місце відводилося змінам шкільних покарань. Як зазначала ужгородська москвофільська газета «Русскій Народный Голосъ», до того часу у школах існував карцер, куди дирекція могла за провину закрити школяра на термін до 16 годин. Нові правила скасовували карцер, як і покарання у вигляді багаторазового переписування учнем однієї й тієї ж фрази. Не можна було й виганяти учня за двері під час уроку – тепер усі покарання обговорювалися колективом навчального закладу, після чого виносилося спільне обдумане рішення. Цікаво також, що нові шкільні правила забороняли учням займатися політичною діяльністю, бути членом політичної партії або організації. Лише ті учні, котрі досягли 16-літнього віку, могли бути учасниками неполітичних організацій, однак і для цього вони мали отримати дозвіл батьків і дирекції навчального закладу.    

8. Жебрак-багатій (історія з 1936 року)

Незвична історія трапилася в Ужгороді у 1936 році. У травні помер 79-річний жебрак Юрій Гладканич, котрий проживав невідомо в якій частині міста у малесенькій халупі. Після його похорону міська влада постановила знести хатинку. Вже тоді, за повідомленням газети «Ruszinszkói Magyar Hírlap», співмешканка жебрака попереджала робітників, що вони можуть знайти у будиночку великі гроші, та ті лише посміялися з цих слів. У міській управі ж до них поставилися більш серйозно, суворо наказавши робітникам, що знайдені гроші треба віддати у казну міста. Хатинку знесли, тема грошей в процесі не згадувалася. І лише певний час потому стало відомо, що робітник Шандор Сорвош таки знайшов у стіні сховок, в якому були банкноти на суму 2100 чеських крон (приблизно три місячних оклади тодішніх чиновників). 900 крон Сорвош залишив собі, решту розділив між чотирма іншими робітниками. Газета ділилася також чутками, що це був не єдиний сховок, знайдений під час робіт. Була, мовляв, іще скриня зі старими австрійськими та угорськими срібними монетами. У 1937 році чоловіків навіть судили за приховування грошей, присудивши їм виплатити 260 крон або відсидіти 13 діб у в’язниці.   

9. Знайдені під час будівництв 1936-го скелети      

10. Буря 1943 року

У липні 1943 року Ужгородом пронеслася страшна негода, яка заподіяла чимало шкоди. Газета «Kárpáti Híradó» писала, що такої бурі не пам’ятали навіть старожили. Того дня близько 17.00 хмари над містом згустилися так, що стало майже темно. Раптом линув дуже сильний дощ, піднявся страшний вітер. У центрі міста почали одна за одною вилітати вітрини у магазинах. Кількаметровий хрест римо-католицької церкви повалився на дах будівлі у дворі. З даху Василіянського монастиря здуло димар – він упав на один із сусідніх будиночків, дивом не спричинивши шкоди людям. З готелю «Корона» зірвало штукатурку, з дівочої школи навсібіч розліталася черепиця, у готель «Берчені» влучила блискавка, з будинків падала цегла і відривалися конструкції дахів. Попри такі руйнування, людських жертв вдалося уникнути – лише один перехожий отримав забій руки від цеглини.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»