П’ять історій про Перечин в Музеї однієї вулиці (ФОТО)

— Ідея створити такий заклад виникла ще у 2012 році у БФ “Центр громадських ініціатив, — каже директорка музею Оксана Вайда. — І станом на 2018 році вдалося знайти приміщення (колишню чехословацьку жандармерію), зібрати низку експонатів і рішенням міської ради створити комунальний заклад.

Музей має дві цікаві особливості, на які варто звернути увагу, тільки переступивши поріг. Перша — музей формували з тих експонатів, які принесли самі ж мешканці міста. Якщо десь у когось збереглися старі миски, глечики, рушники, шафи, комоди, то  все несуть сюди.

Друга — тут намагаються показати розвиток міста крізь призму співжиття представників різних народів — українців (лемків), євреїв, словаків, угорців, німців (швабів), італійців, чехів.

У матеріалі розповідаємо 5 історій з життя Перечина, які переконують, що історія цього музею — це історія про те, як маленька українська громада вирішила зберегти пам’ять про своє мультикультурне минуле (і теперішнє) і дати урок локальної історії для нащадків.

Перечин як столиця української Лемківщини

Корінними жителями Ужанської долини є лемки — українська етнографічна група, що мешкає або походить із Лемківщини. Ця територія розташована в Західних Карпатах і наразі охоплює території Польщі, Словаччини та України.

Лемки вирізняються не тільки типовим вживанням слова “лем”, а і яскравим вбранням, традиціями та наріччям. Тільки лемки у талаші зберігають довжанки, кайстрони та колотівки (талаш — полиця для зберігання тарілок, довжанки — це глечики, кайстрони — горщики). 

Традиційними елементами інтер’єру лемківської хати була довга лава, де виконували всі господарські роботи (шили, ткали, ремонтували взуття), великий стіл, за яким збиралася вся родина. Також в будинках знаходилася так звана шафарня. Це лава, горішня частина якої призначалася для спання, сидіння, а скриня (“лада”) — для сховку сипучих продуктів, тканин, одягу, а також посагу дочок. 

На території громади є ще один тематичний музей — “Лемківська садиба”, а недавно БФ “Центр громадських ініціатив” презентував і стрічку про історію лемків в Ужанській долині.

До речі, про саму назву: чому Перечин — Перечин? Є дві версії. Перша — у місті річка Тур’я вливається у більшу річку Уж. Цей перетин зображено навіть на гербі. Друга — від прізвища великого землевласника Переча, який володів цими землями за часу Австро-Угорської імперії.

Як словаки у Перечині поташ виробляли

На копії міської печатки від 1877 року зображені два центральні елементи: зверху — церква на горі Гурка — найдавніша церква громади, а внизу — робітник, який випалює поташ у великому чані.

Виготовленням поташу займалися переважно словаки, які там компактно проживали. Процес був кропітким. Спочатку випалювали золу з різних порід дерев, засипали у великий металевий чан і заливали гарячою водою. Коли зола осідала на дно посудини, воду зливали, а золу підігрівали на вогні до тих пір, поки продукт не ставав сухим. Щоб одержати якісний поташ, операцій повторювали кілька разів. Поташ був популярним товаром, адже господині широко використовували його для прання білизни та відбілювання полотна.

Хоч в середині XIX століття виробництво занепало, але історична назва присілка — “Поташня” — залишилася. 

Перечин єврейський: від корчми до відомої кондитерської

Присілок Яслище, де починається Перечин, розташований у долині між горами, на березі річки Уж. Тому всі торговці, які 200 років тому йшли до Ужгорода, обов’язково тут зупинялися на нічліг та відпочинок. Підприємливий єврей із прізвищем Шльома побудував тут великі склади, де охочі могли зачинити на ніч свій товар. Потім з’явилися дві корчми й стайня, щоб підкувати та нагодувати з ясел коней. У цьому ж мікрорайоні міста збереглося і старе юдейське кладовище. Тому й не дивно, що одними з найцікавіших експонатів музею є тора – священна книга юдаїзму, П’ятикнижжя Мойсея. 

Євреї мешкали у Перечині аж до квітня 1944 року, а потім були депортовані нацистами спочатку в гетто в Ужгороді, а звідти – до концтабору Освенцим.

Перечин розвинувся й був вигідним місцем для забудови та ведення торгівлі. Тому тут роками жили євреї, чия основна діяльність – шинкарство, торгівля продуктами, одягом, іншим крамом. Були серед них й лікарі, шустери (шевці), майстри із ремонту годинників, парасоль тощо. Зокрема, першим власником аптеки, яка відкрилася у 1905-6 рр. був єврей Аладар Шенвізнер. 

Найкращі будівельники Перечина – італійці

Наприкінці XIX століття в Карпатах розпочалося активне будівництво залізниць, оскільки зростали потреби у транспортуванні природних ресурсів: лісу, солі тощо.

На державному рівні було прийнято рішення запросити спеціалістів з Італії, які мали досвід будівництва залізниць у схожій гірській місцевості Альп та вважалися найкращими у Європі каменотесами та володіли технологією чистої кам’яної кладки, яку застосовували при будівництві аркових кам’яних мостів, тунелів, підпірних стінок та інших складних інженерних споруд. Все це та багато інших робіт вони й виконували з приходом у Карпати.

Так, на території Перечинського району  з’явилися перші італійські сім’ї: Комінотто, Меніс, Гайотто, Фрезані, Петерліні. У музеї можна побачити фото їхніх сімей, документи, предмети побуту.

Італійці дійсно розбудували Перечин. Чоловіки з родини Комінотто брали участь у будівництві заводу швейцарського акціонерного товариства лісохімічного промислу «Bantlin» («Bantlin´sche Zellulose AG») у Тур’я-Бистрій, пізніше – залізниці й заводу в Перечині. Вони ж будували гуртожитки хімзаводу, залізничний вокзал, будинок районної ради та набережну Незалежності в місті Ужгород.

Так, італієць Джакомо (Яків) Меніс у 1906 році брав участь у будівництві римо-католицького костелу Св. Августина разом з сім’ями Комінотто, Гайотто та Фрезані, клав бруківку біля Невицького замку, яку дотепер називають «меніска».

Зводив аптеку, як і римо-католицький костел, італієць Франческо Гайотто. Приміщення було розділено на дві частини – саме аптеку і помешкання, де проживав власник. Фасад будівлі був прикрашений діючим термометром (він зберігається в музеї) та оздоблений кольоровими барельєфами древніх лікарів – Асклепія та його дочок, Гігієни та Панацеї (2 з 3 барельєфів є в музеї). Над дверима аптеки був надпис на угорській та чеській мові «Заходь з надією, виходи з Богом».

Чому у Перечин приїхали німці та угорці?

З метою розвитку соляної, лісової та іншої промисловості правителька Австро-Угорської імперії Марія-Терезія та її син Йосип II в кінці XVIII століття проводили політику переселення на Закарпаття австрійців та німців. 

В Перечин перші німці переселилися з початком будівництва залізниці та фабрики Бантліна в кінці XIX століття. Тоді ж в селище переїхали угорці та чехи. Їхня діяльність була пов’язана з організацією і становленням хімзаводу. Це родини Кула, Фішера, Сатлера, Цінзака, Олшовського, Ідера та ін. Серед нащадків німців також сім’ї Гартнера, Гренцера, Шніцера та інших. Їх перечинці називали «швабами», хоча це були не тільки вихідці із Баварії (Німеччина), а й Богемії (Чехія) та Австрії.

Іноземців поселили біля самої фабрики, для чого було спеціально збудовано 8 будинків на 16 сімей. Місцеві мешканці цю вуличку назвали «Колонією», тепер це вулиця Заводська. Її жителі були переважно католиками й добрими знавцями своєї справи, обіймати посади інженерів та майстрів на заводі.

З приїздом у громаду значної кількості вірян римо-католицького обряду, стало зрозуміло, що слід будувати костел для задоволення їх релігійних потреб. Частину необхідної суми — 10 000 крон дала фабрика Бантліна, решту суми зібрали віруючі. У 1905 році італійські майстри почали зводити стіни та фундамент майбутнього храму, а за рік, 30 серпня, будівництво завершили. Так з’явився один з символів громади — римо-католицький костел Святого Августина.

І на завершення: Перечин солодкий

З Перечином пов’язана й історія легендарного кондитера Йозефа Шнайдегена. Родом він зі словацьких Топольчан, працював в Ужгороді й відкрив власну кондитерську “Шнайдген цукразда”. Але після входження Закарпаття до складу УРСР та приходу радянської влади він втратив роботу та був змушений робити пряники й льодяники у Перечині, аби родина не померла з голоду. Завдяки своєму таланту він зумів через кілька років повернутися до випікання тістечок і тортів. Так, на полицях у Перечині оселилися 15 видів тістечок за австрійськими традиціями ХІХ століття, які стали відомі на весь тодішній Союз. Не так давно його рецепти відтворила місцева кондитерка Галина Репарюк.

У музеї діє також тимчасова виставка експонатів сучасної російсько-української війни.  Передали до музею використані снаряди окупантів бійці 68-ї окремої бригади ТрО та інших підрозділі ЗСУ.

Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії.

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Галина Гичка, Varosh

Фото: ethnotour.org та з ФБ-сторінки музею