Закарпатка Валерія Мандзюк: «Я веду такий спосіб життя, який мало залежить від всього, що відбувається у світі»

Яка вона, Валерія Мандзюк: від початку діяльності та до переїзду в столицю, – читайте в інтерв’ю (редакція свідомо залишає окремі вислови героїні, бо вони якнайкраще характеризують її).

Валеріє, з чого розпочалася Ваша історія стендап-коміка? Хто підтримував на самому початку?

Моя історія, як  і всіх стендап-коміків або тих, хто має  право так себе називати, розпочалася на «Відкритому мікрофоні» в Ужгороді, в галереї «Ілько». Упродовж року проходили стендап-вечірки, однією з рубрик був саме «Відкритий мікрофон», там я перемогла. І ось, по суті, з цього все почалося. Тоді мене підтримували інші коміки, а з близьких ніхто про це не знав. Це було не те, чим я хотіла ділитися.

Уже пів року Ви живете в Києві. Із якими труднощами стикнулася, коли переїхали в столицю?

Треба сказати, що це не перший мій переїзд, була спроба минулого року. Тоді я пробула тут кілька днів і повернулася, бо мені не вистачило грошей, не знайшла ні роботу, ні житло. Цього разу я була більш підготована, за той невдалий рік назбирала грошей, щоб мати змогу  тут зачепитися. Головна проблема – знайти житло в Києві. Її не буде, якщо є багато грошей, ви можете собі дозволити заплатити рієлтору. Але якщо ви №ніщеброд», як я, то такі труднощі точно виникнуть.

По-друге, є проблеми з часом, бо я звикла до Мукачева, де за 15 хвилин можна добратися до будь-якої точки міста, а тут треба кудись виїжджати за 2 години.

Як Вас змінив переїзд до столиці?

Посилилася моя мізантропія, не «переварюю» людей, не люблю, а тут їх мільйони. І я така трохи агресивна стала. А з хорошого, за ці пів року написала сольник, з яким виступала в Ужгороді, і там детально розповіла про переїзд.

На сцені Ви тримаєтеся дуже впевнено. Як долаєте хвилювання?

Як би я його не долала, ніяк не получається, бо хвилювання завжди є, і чим дальше, тим його більше, відчуваю відповідальність за свою роботу. Я, навірно, навчилася його якісно приховувати. Цьому також сприяв переїзд до столиці, бо тут часто виступаю. А на Закарпатті такої можливості не було, практично не мала досвіду виступів на сцені.

Скільки часу вам потрібно для написання одного стендапу?

Стендап-блок може бути від 1 хвилини, а стендап-виступ рахується від 10 до 15 хвилин. Іноді мені, щоб написати 15 хвилин, треба 2 вечори, а іноді – 4 місяці. На сьогодні мій найкращий результат – за 5 місяців я написала годину, але «рвала гузицю», якщо по-закарпатськи казати. Буває по-різному, але, в середньому, стендап-коміки стараються зробити так, щоб виступи за рік вмістилися в годину.

Валеріє, на які теми найчастіше жартуєте?

Раніше я шутила про сім’ю, дитинство, про проблеми, які переживала, я хотіла цим поділитися. Перші ефіри на «Розсміши коміка» і на «Кварталі» були про це. Але зараз я відклала ці теми на другий план, пишу про себе, про переїзд у Київ, про відносини з хлопцями, про відсутність хлопця. Жартую про самооцінку, про віру в Бога, віру в себе, на такі серйозні движухи. Словом, про все, що я думаю, про що переживаю, те й пишу.

Сьогодні знімаєте стендап-блоги. Чи приносить це прибуток в Інстаграмі?

Да, я почала на днях знімати стендап-блог, я поняла, що мені дуже не хватає самореалізації, публіки. Поки що прибуток не приносить, бо головний дохід в Інстаграмі – це реклама. До мене звертаються з проханням щось прорекламувати, та більшості не підходить те, що я їм пропоную. Когось не влаштовує ціна, інших – умови. А умови такі, що я рекламую по-своєму, це може бути жостко, може бути мат, бо я його часто використовую і в житті, і в жартах, у своїй діяльності. Багато кому це не подобається. Тому поки що я на Інстаграмі не заробляю.

Як часто вдається приїжджати додому, на Закарпаття?

Приїжджаю дуже рідко, бо це далеко, затратно по часу, і я глядаю кучу поважних причин, щоб не часто їздити. Не дуже люблю їхати додому, і також цього не приховую.

На завершення: розкажіть, як карантин сьогодні впливає на Ваше життя. Що змінилося?

Взагалі нич не змінилося. Мій день як починався і закінчувався, так і тепер. Просто справа в тому, що до карантину я майже кожен день ходила виступати в бари на «Відкриті мікрофони», а зараз не можу собі дозволити, бо всі бари закриті. Це єдине, що змінилося. А в мене як раніше не було друзєй, тусовок, так і зараз немає. Більше того: коли карантин закінчиться, в моєму житті знову ж таки нічого не зміниться, я так думаю. Я веду такий спосіб життя, який мало залежить від всього, що відбувається у світі. У мене немає телевізора, я не читаю новини. Я навірно й не буду знати, коли карантин закінчиться...

Розмовляла Ольга Богославська, Uzhgorod.net.ua

Фото з соцмереж Валерії Мандзюк

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі