Закарпатський священник Василь Мандзюк: «Найбільше люблю робити луки фінно-угорського типу»

Отець Василь Мандзюк – людина, добре відома не лише на Закарпатті, але й далеко за межами краю. Крім того, що настоятель храму Воскресіння ГНІХ та Різдва Пресвятої Богородиці Мукачівської греко-католицької єпархії в Міжгір’ї служить Богу, він ще й веде активне життя, неймовірно багато спілкується з людьми, роз’яснюючи їм питання життя і смерті, гріховності і святості, є щирим патріотом, любить рідний край та Україну і має чимало цікавих хобі. Наприклад, виготовляє луки… один із небагатьох у всій державі, варить сир та… ходить по воді! «Карпатський об’єктив» поспілкувався зі священником і попросив поділитися життєвими цікавинками.

До церкви – на ходулях

Кілька років тому фото з міжгірським священником облетіло весь інтернет. На світлині він прямує до церкви. Утім не просто іде, а ходить по воді… Як Ісус Христос?

«Не зовсім, – посміхається отець Василь. – Він пересувався поверхнею, а я топав на ходулях».

Річ у тім, що тоді дороги в Міжгір’ї нагадували озера, була дощова погода. Затопленими вулицями пройти було просто неможливо. Отже, довелося виявляти креативність. І священнику вдалося! Знімок викликав гостру хвилю обговорень і сподобався не лише прихожанам, але й усім, хто його побачив. Звісно, тодішніх чиновників це дратувало, утім наразі в Міжгір’ї дороги справді кращі.

Сир варить з дитинства

Та дороги дорогами, а їсти хочеться всім… і завжди. Тож Василь Мандзюк може похвалитися неабиякими кулінарними талантами. У соцмережах він час від часу виставляє різні закарпатські смаколики, приготовлені власними руками. Далеко не кожен чоловік уміє так смачно готувати. Поталанило жінці з таким головою родини!

«Я з малого знаюся на сирах. І не лише їсти їх умію, але й варити, – каже «Карпатському об’єктиву» отець Василь. – Річ у тім, що в нас тут казкова природа, гріх не тримати кіз. У моїх батьків, а зараз уже і в мене завжди були в господарстві домашні тварини: як кози, так і вівці, корова. Молока достатньо, не дати ж йому пропасти! Тож я навчився робити сири. Скажу зразу, що це – ціле мистецтво. Аби сир був смачним і якісним, потрібно знатися на тонкощах справи. Сирів я роблю багато видів. Останнім часом почав виготовляти навіть італійський напівм’який. Він називається качотта. Навчили мене друзі з Сербії. Загалом практикувати з сирами мені дуже подобається. Роблю їх з різними добавками. Качотта в мене є навіть вуджена. Було би більше молока, експериментував би частіше».

У сироварінні священнику ніхто не допомагає, усе робить сам. Інколи, якщо в дружини є час і бажання, долучається вона. Сам процес він називає затратним як у плані молока, так і часу.

«Приміром, твердий сир «Бел кнолле» треба витримувати 2–3 місяці. Або інший приклад: із 20 літрів молока (саме стільки можу зібрати за добу від своїх кізоньок) вийде всього 1,5–1,7 кг качотти. Сам я найбільше люблю копчений сир. Він має своєрідний пікантний смак. Подобається насолоджуватися ним. Сири також продаю. Час від часу виставляю в інтернеті світлини, і люди просять продати», – наголошує він.

За словами Василя Мандзюка, його дивує, що на Закарпатті сироварінням мало хто займається, адже в тій же Сербії, де він має друзів і де клімат подібний до нашого, ця справа процвітає і виготовляють неймовірно багато сирів, можливо, навіть більше, ніж у Швейцарії.

Кожен із нас – трохи дитина

У дитинстві багато хто любив бавитися в аборигенів і стріляти з лука. Часто ці луки були саморобними, зате який адреналін!

Певно, частинка дитинства залишається в нас назавжди, адже дорослим теж подобається постріляти саме з лука. І Василь Мандзюк дитяче захоплення також переніс у доросле життя.

«Робити луки – дійсно моє ще дитяче захоплення, – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом». – Я з маленького цікавився ними, шукав якісь статті, публікації. Тоді ще інтернету не було, купував книжки, дуже багато читав. Зараз у мережі можна знайти багато чого, але далеко не все є правдою. Пишуть чимало нісенітниць і недостовірної інформації. Стосовно луків також. Треба самому все пробувати, знаходити матеріал, іноді помилятися, але досвід приходить тільки до тих, хто працює над собою. Тому помилитися не страшно, це природний процес. Я теж навчився всього не одразу. Утім зараз мої луки відомі багатьом. Робив, скажімо, для фестивалю «Срібний татош», який проводиться в Чинадієві на Мукачівщині. Мої вироби є в багатьох приватних колекціях не лише України, але й Америки та Чехії. Зробив уже більше сотні луків. Маю на увазі ті, якими пишаюся… Найбільше мені до снаги працювати над луками фінно-угорського типу – дерев’яний композит».

Корова, кабат і молитва «на ісход»

Знає Василь Мандзюк не лише сири варити, луки робити, але й багато в чому допомагає іншим. Передусім ромським дітям, які дійсно потребують допомоги і живуть бідно. А ще в нього чудове почуття гумору, і він знає дуже багато веселих історій.

«Це трапилося не зі мною, звучить, як анекдот, але це – реальна життєва історія, – каже він. – До одного священника прийшла стара жінка і почала скаржитись, що корова не дає себе здоїти. Що робити? Пішов він до неї. Баба сіла, пробує доїти – корова справді не стоїть. Тоді він попросив її принести старе чоловіче пальто – кабат. Баба принесла. Він побив ним корову, попросив жінку спробувати подоїти тварину. Усе вийшло. З того часу перелякана корова, коли бачила той кабат, щоразу стояла тихо. А баба, йдучи доїти корову, одягала його на діда і разом із ним прямувала в хлів. А священнику дякувала ще довгі роки за допомогу».

Знає Василь Мандзюк й інші цікаві історії, які трапилися з ним самим.

«Якось одного разу в селі Студеному одна старенька жіночка запитала: «Отче, чи буде гріхом, якщо я деякі молитви не буду читати? Просто я погано бачу і хотіла попросити у вас дозволу». Звідки мені було знати, що вона має на увазі. Я попросив її принести молитовник і показати, що вона читає і що не хоче читати. І найсмішнішим у цій історії було те, що бабуся, сама того не розуміючи, просила випустити молитви «на ісход душі». Але вона при цьому ще й виправдовувалася, мовляв, раніше добре бачила і чесно читала все, навіть з дитинства. Мені було смішно. Ледве пояснив їй, що такі молитви читати просто так не треба, вони для тих, хто не може померти. І жінка не на жарт перелякалася, що ж тепер із нею буде. Ледве її заспокоїв словами, що раз усе життя нічого не було, то й зараз уже нічого не станеться».

Василь Мандзюк захоплено переповідає й інші випадки, які викликають посмішку. Він дійсно співбесідник, із яким хочеться розмовляти годинами. Про таку людину можна відверто сказати, що вона є не лише духовним наставником, але й справжнім лікарем людських душ.

Марина АЛДОН