Новий баштовий годинник в Ужгороді працює на основі сучасних диво-технологій

12 грудня 2017-го перехожі в центрі Ужгорода здивовано зупинялися, аби подивитися на дещо дуже незвичне – на вежі римо-католицького костелу св. Юрія заміняли старовинний циферблат, який, коли дивитися знизу, виглядає зовсім невеликим, а насправді – сягає зросту людини. У соцмережах світлини з місця цієї події викликали неоднозначну реакцію: хтось радів, що годинник на вежі знову запрацює, інші же критикували новий вигляд стрілок, які відрізняються від оригінальних.

Як би там не було, а факт у тому, що з того дня, після багатьох років мовчанки, стрілки на баштовому годиннику пішли, а дзвін почав чотири рази на годину відбивати час. "Про Захід" подався до адміністрації римо-католицької церкви Ужгорода, аби дізнатися усі подробиці цієї історичної події.

Але спершу – трохи історії. Баштовий годинник костелу св. Юрія міг бути другим за старовиною на Закарпатті, якби зберігся до наших днів у первісному вигляді. Перший годинниковий механізм у вежі церкви встановили ще у 1820-му році – після 54-ти років із часу зведення будівлі. На той час це був єдиний у місті вуличний годинник, а оскільки кишенькові годинники на той час були великою рідкістю, великий дуже допомагав місцевим і приїжджим орієнтуватися у часі.

Про цей перший баштовий механізм відомо, на жаль, не дуже багато. Доглядав за ним майстер Дьордь Лясота, однак цей, без сумніву, шановний пан не зміг уберегти годинник від пожежі, яка трапилася через кілька десятків років і нанесла церковній будівлі досить великої шкоди. У 1857-му тодішній плебан (священик) Іштван Варга закликав вірників спільними зусиллями відновити баштовий годинник. За кошти, зібрані людьми, купили новий механізм, однак і він не зберігся до сьогодні, бо, за документальними даними, на початку минулого століття зламався.

Третій годинник купили вже не городяни, а міська управа. Виготовила його фірма Йожефа й Давида Фрідів, а на башті він з'явився у 1904 році. Далі же інформація про роботу механізму дуже різниться. Деякі старшого віку городяни стверджують, що після Другої світової війни годинник на вежі церкви не працював. Інші кажуть, що механізм зупинили лише на радянський період, а у 90-тих спробували відновити, після чого він певний період працював. Нинішній парох римо-католицької церкви о. Іштван Погань служить в Ужгороді лише чотири роки, тому не володіє інформацією про роботу баштового годинника. Однак за його словами, попередній парох, котрий працював в Ужгороді багато років, розповідав йому, що годинник не працював з радянських часів, бо був зламаний, і відновити його в останні десятиліття не намагалися.

Довгий час стрілки на вежі костелу показували 12.50. А півтора місяці тому два прихожанина римо-католицької церкви запропонували допомогу у відновленні годинника. На жаль, самі благодійники побажали залишити свої імена у таємниці. Як не погодилися назвати і суми, яку заплатили за те, аби оживити баштовий годинник.

Фото Олександра Богданова

На превеликий жаль, після огляду старого механізму, виявилося, що відновити його наразі неможливо – бракує великої кількості оригінальних деталей. Тому до роботи запросили угорського майстра Ондраша Букто, котрий протягом 20-ти років співпрацює з Мукачівською дієцезією римсько-католицької церкви над відновленням і автоматизацією церковних дзвонів і годинників у багатьох містах і селах Закарпаття.  

Все необхідне для ремонту, у тому числі новий циферблат, пан Ондраш привіз із Угорщини. Це виявилося дешевше, ніж купувати або виготовляти його в Україні. Монтажні роботи тривали два дні. Найважче же далося замінити циферблат, бо виявилося, що старий базувався на металічній основі і був забетонований у стіну. Зсередини він увесь проіржавів, і якби його спробували витягти, могли пошкодити стіну вежі. Тому його вирішили просто закрити зверху новим циферблатом.

Фото Олександра Богданова

Працює новий годинник на основі сучасних диво-технологій. Він абсолютно автоматизований і не потребує постійного обслуговування. Через радіозв'язок синхронізовується з передавачем у Франкфурті-на-Майні. Цей передавач є найпотужнішим у Європі, за даними Вікіпедії, точний час він формує на основі отриманих даних від трьох атомних годинників, тож похибка становить менше однієї секунди в один мільйон років. Саме з такою точністю передавач надсилає сигнал і на ужгородський баштовий годинник, котрий чотири рази на годину реагує на це боєм дзвону. Тож, почувши цей дзвін у середмісті Ужгорода, можете сміливо звіряти за ним свої годинники.

До речі, показує годинник київський час. Незважаючи на те, що більшість прихожан римо-католицької церкви в Ужгороді є угорцями, адміністрація дієцезії вирішила використовувати саме київський час, оскільки годинник на башті працює для зручності усіх мешканців міста. Подумали там і про спокій містян, зробивши так, аби на ніч механізм відключав бій дзвону. Отець Іштван каже: у центрі міста проживає багато людей, котрим міг би заважати вночі потужний звук дзвону, тож, зваживши це, вирішили, що після 21.00 дзвін на вежі теж відпочиватиме.

До речі, парох костелу люб'язно погодився провести для нас екскурсію горищем церкви і годинниковою вежею, аби показати, як там усе обладнали. На вузеньких гвинтових сходах, які ведуть наверх, ніби потрапляєш у минуле. Дерев'яні круті драбини, по всьому видно, дуже старі, але ще міцні. У вежі є три яруси: на першому стоїть старовинний годинниковий механізм, який, звісно, ніхто звідси не забирав. Отець Іштван каже: можливо, колись знайдеться майстер, котрий зможе відновити цей старий годинник, а до того часу він стоятиме тут. Біля самого механізму і на ньому немає ніяких позначок чи написів, з яких можна було би дізнатися про майстрів, які його виготовили, чи людей, котрі за ним доглядали. У нішах біля механізму лежать якісь коліщатка, а до коробки прикріплений радянський будильник "Янтар", що, можливо, свідчить про те, що його таки намагалися полагодити і запустити, а час звіряли за цим будильником.

На другому ярусі, якраз над механізмом годинника і на рівні напівкруглих вікон, закритих дерев'яними жалюзі, висять три дзвони. Найбільшого тут немає, від нього на підлозі лежить лише основа кріплення. Коли його забрали – точно невідомо. Середній дзвін (наскільки видно на ньому, відлитий у Будапешті) використовують для того, аби скликати прихожан на меси. Малий дзвін якраз і обладнаний механізмом, з'єднаним з годинником, який і приводить його у рух чотири рази на годину. А найменший дзвін, який висить найвище, взагалі не використовують.

Сам циферблат знаходиться ще вище, над дзвонами. Аби дістатися туди, потрібно видертися вгору драбиною на величезні балки, які тримають дзвони. Оскільки це дуже високо і важко, ми з отцем Іштваном цього не зробили, тому показати вам, як виглядає зсередини циферблат, не зможемо. Однак і те, що вдалося побачити, було просто захоплюючим. Особливо вражаюче відчувати, як просто над головою потужно лунає дзвін, щастя, що вдарив він за нашої присутності лише один раз.

Що ж, у цій історії, без сумніву, є дві сторони. На жаль, старовинний механізм 1904 року поки так і стоїть мертвим, чекаючи того часу, поки знайдеться людина з золотими руками і багато грошей для того, аби його оживити. Та, на щастя, вже зараз знайшлися люди, котрі не пошкодували коштів, аби застосувати новітні технології і запустити стрілки на циферблаті баштової вежі – для зручності городян і створення прекрасної атмосфери у центрі старого Ужгорода.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"