Доброволець-штурмовик "Обама": на честь Данила Богуславського назвали вулицю в Ужгороді і зняли документальний фільм в Америці

Ужгородський рід Богуславських походить із Центральної України. Прадід Павло загинув офіцером у Другу світову війну. Дід Данила мав французьке ім’я Жан (прабабка, сільська вчителька, вирізнялася оригінальністю), закінчував Львівський лісотехнічний інститут, де вчилася і його майбутня дружина Яніна Гулевич із Білорусі. Молодих фахівців направили на Закарпаття. Тож перші чотири роки Данилів батько Ярослав провів у селі Загаття на Іршавщині. Ті спомини на малій батьківщині Ерделі були такі яскраві, що врізалися в пам'ять навіть малюку.

Далі Богуславські переїхали на Житомирщину, а звідти повернулися в Мукачево, де Ярослав провів свою юність. Після армії вступив у Харківській авіаційний інститут. Хлопець був жвавий, непосидючий, з характером, займався спортом. На зимових канікулах на другому курсі у 1983 році поїхав у Славсько кататися на лижах, якими захоплювався з дитинства. Оскільки випав сніг, то з лижами йшов уздовж колії. Але не встиг далеко відійти від перону, як трапилася трагедія. Поїзд, що проходив поруч, зачепив його і затягнув під колеса. 23-річному хлопцеві відрізало обидві ноги. На щастя, вчасно зуміли надати першу допомогу і він не стік кров’ю. Однак став інвалідом і втратив надію на повноцінне майбутнє. Але тут проявила характер Олена, яка вчилася з ним у Харківському авіаційному інституті і з котрою  перед тим почали зустрічатися. Вона вирішила стати опорою скаліченому юнакові. Ярослав відмовляв її, але дівчина не відступала. Сама була родом із Комсомольська-на Амурі, крайньої точки Росії, куди часто відсилали неугодних. Тож в її родині було чимало українців. Коли Олена вирішила побратися з Ярославом, мати приїхала з Далекого Сходу, аби їй завадити. Але познайомившись із Ярославом, погодилася на шлюб доньки.

^{Брати Богуславські в школі на першому дзвонику}

У Харкові, в студентському гуртожитку, і починали життя двоє синів Богуславських – Роман і Богдан, який народився 7 квітня 1990 року. (Останній при отриманні паспорта змінив ім’я на Данило, бо всі його кликали «Даня», «Данік»).

Молодята приїхали з Харкова на Закарпаття, де мешкала родина Богуславських. Тут почали працювати на новозбудованому потужному заводі «Турбогаз» в Ужгороді, від якого невдовзі отримали житло як молоді фахівці. Ярослав на протезах не робив собі жодних поблажок, ставши успішним інженером і зробивши гідну кар’єру, без огляду на інвалідність. Олена теж проявляла беручкість та уміння працювати, отримавши визнання як бухгалтер.

Їхні хлопці вчилися в Ужгородській ЗОШ №3, бо в родині, зважаючи на мамине походження, спілкувалися російською. Щоправда, плюсом цієї школи стало добре знання англійської, якою оволоділи і Роман, і Данило.

^{Братова присяга в Національній академії Міністерства внутрішніх справ України}

Але якщо старший брат чітко уявляв свою життєву дорогу і вирізнявся цілеспрямованістю та крутістю характеру, то молодший на чотири роки Даня був більш домашнім, м’якшим, зичливішим. Після школи він вступив до Львівського торговельно-економічного університету, де здобув два дипломи – бакалавра і магістра з різних спеціальностей.

^{Данило в якості нареченого на весіллі у 2012 році. Через три роки шлюб розпався}

Львівські зв'язки дали йому можливість отримати згодом цікаву роботу в Ужгороді – у відомій американській фірмі «Just Answer», що займалася програмуванням. Вона мала офіси у Львові та Ужгороді,  в яких працювало до сотні працівників, що потребували комфортних умов для роботи. Тому потрібен був тямущий офіс-менеджер, який би забезпечував робочий процес усім необхідним. Данило був природжений для такої посади, бо вирізнявся надзвичайної увагою до деталей.  До того ж, мав логістичний талант. Всі відзначають його неймовірний педантизм у роботі і прагнення досягнути максимальної якості. Якщо щось зробив не добре, то переробляв доти, поки не виходило так, як прагнув. Ніколи нічого не робив похапцем.

Його перфекціонізм ставав жартом серед знайомих. При цьому хлопець сам полюбляв жартувати і вирізнявся креативністю.

^{Вечірка в стилі 1990-х в ІТ-компанії «Just Answer». З магнітофоном стоїть Данило Богуславський}

Це добре проявилося в його хобі, що стало вагомою частиною життя. Він був закоханий в автівки і прагнув їх постійно вдосконалювати. Для цього з приятелем навіть орендували бокс, який Данило з гумором назвав СТО «СамЗламав», де для знайомих проводив технічне обслуговування машин, модернізуючи їх і доводячи до ідеального стану. Цим він займався після робочого дня. Тому частенько засиджувався в гаражі аж до ранку. А на вихідних ще допомагав батькам зводити будинок на околиці Ужгорода.

^{Данило Богуславський у своїй СТО «СамЗламав»}

Це була сучасна людина, яка вміла отримувати насолоду від життя. Любив подорожувати, володів різними навичками, знав іноземні мови. Чудово розбирався в усіх модних трендах, однак в житті керувався моральними принципами. Хоча мав чимало знайомих, стати його другом було не легко, бо вирізнявся загостреним почуттям справедливості.

«Данило не пробачав підлих вчинків, чого б це не стосувалося, -– розповідає Володимир Феськов, який із ним дружив в останні роки. – Тому міг будь-кому сказати в очі неприємні речі, попри зовнішню лагідність і приязність. Намагався бути «правильним» у всьому».

Брат Роман був для Данила прикладом. Тож коли той став зіркою ужгородської команди з американського футболу, туди потягнувся і молодший брат. Обидва стали трикратними чемпіонами України, за що отримали звання кандидатів у майстри спорту. Слід відзначити, що ця доволі жорстка гра потребує значної фізичної витривалості й відзначається травматизмом, не дарма грається в спеціальних обладунках. Це поєдинок для справжніх чоловіків.

^{«Ужгородські лісоруби» Роман і Данило Богуславські з кубком чемпіонів України, 2017 рік}

Данило і тут проявив свою творчу натуру, ставши для «Ужгородських лісорубів» ще й піар-менеджером. Він виготовляв рекламну продукцію, розробляв логотипи, плакати. Окрім того, забезпечував команду всім необхідним для гри. Себто, взяв на себе ті самі обов’язки, які робив на ІТ-фірмі «Just Answer». Тим часом брат Роман став настільки успішним гравцем з американського футболу, що виступав за команди в Угорщині, Словаччині та Румунії.

^{Данило втретє виграє першість України із американського футболу, 2021 рік}

Ще перед війною Данило прагнув записатися в територіальну оборону, тож 24 лютого 2022 року без роздумів подався в Ужгородський військкомат. Вважав, що саме він має захищати Україну, а старший брат, в якого маленька донька Стефа та вагітна дружина, хай краще побуде вдома. Однак Роман міркував так само. Тож обидва брати стали добровольцями з перших днів війни.

Перші три місяці Данило служив у роті охорони Закарпатського ОТЦК і це його не вельми тішило. Адже Роман у цей час брав участь у важких боях під Попасною на Луганщині. Зате на базарі біля військкомату Даня несподівано знайшов своє велике кохання. Почуття до Вероніки було настільки сильним, що Данило буквально розцвів. Здавалося б, довкола така веремія, стільки страждань і лиха, а люди закохуються і вміють навіть у такому скрутному житті створювати романтичні моменти. Тим паче це було не просто для солдата на службі.

^{Військова служба в Ужгороді навесні 2022 року}

Та Данило був справжнім романтиком, який любив проявляти увагу, робити подарунки, гарні жести. Наприклад, з коханою вони прогулювалися, тримаючись за мізинчики. Це стало їхнім особливим ритуалом.

Проте страшна війна тривала, і в червні 2022 року Данило записався добровольцем у бойові підрозділи 128-ї гірсько-штурмової бригади. За знання англійської та колишню роботу на американській фірмі його нарекли «Обамою» на згадку про відомого президента США. Хоча й тут проявилася любов до чорного гумору, на яку був щедрий ужгородець.

^{Штурмовик «Обама», літо 2022 року}

Кількамісячне злагодження проходили влітку на Житомирщині. Але з часом набридло щодня закопуватися в землю і хотілося вже справжнього бою. Така нагода випала, коли почався осінній наступ на Херсонщині. Данило із захопленням писав знайомим про перші сутички. Всі перебували у тому приємному збудженні, коли звільняєш рідну землю від російських окупантів. У шостій роті четвертого батальйону він служив стрільцем-помічником гранатометника.

^{Сердечко для Вероніки}

Богуславські – загалом фартові хлопці. Батькові пощастило не вмерти на далекій залізничній станції в зимових горах, коли фельдшер зупиняв страшну кровотечу звичайним джгутом. Роман побував у багатьох ризикованих ситуаціях, адже до війни служив капітаном поліції. Данило теж любив новизну і гостроту ситуацій, хоча був поміркованішим за брата. Однак, коли прийняв рішення, задню вже не вмикав.

На жаль, бойовий шлях 32-річного ужгородця тривав не довго. 16 жовтня під час ранкового обстрілу позицій біля села Нова Кам'янка на Херсонщині він загинув від осколку російської міни.

^{Останнє фото на фейсбуці. Данило підписав його «Світло за нами!»}

Смерть доброзичливого і веселого Данила стала шоком для тих, хто його знав. Передбачаючи можливість трагічного кінця, бо ж на війні як на війні, він написав листа на випадок загибелі. Електронну адресу і пароль, куди надіслав останню свою волю, мали двоє найближчих друзів, які поодинці не могли її прочитати. Навіть тут він проявив винахідливість. У своєму посмертному зверненні, Данило, зокрема, пише: 

«Мамо… тату, ви – найкращі і найближчі для мене люди, мої друзі і мої взірці незламності, чесності, вірності, відданості. Кажуть, що «українці – не ті, в кого батьки – українці, а в кого діти – українці». Я свідомо зробив свій вибір. Можливо, це несправедливо по відношенню до вас, але інакше я не міг. Будь ласка, тільки не звинувачуйте себе ні в чому…

…Друзі, вас у мене багато – саме тому я щаслива людина…»

^{Родина Богуславських у 2019 році: Данило, Роман з дружиною і батьки}

Закінчує свого останнього листа Данило Богославський такими словами: «Вибачте мене всі! Я був необережний або занадто самовпевнений, можливо, це була доля – цього я не знаю. Але я не жалкую ні про що. Я встиг бути щасливим, встиг побачити світ, пережити тисячі різних історій та разом з вами створити мільйони різних спогадів.

Не забувайте, за що ми воювали і гинули. Слава Україні!»

Про те, наскільки Данило був важливим для інших, свідчить вшанування його пам'яті. «Ужгородські лісоруби» започаткували щорічний турнір із американського футболу на пам'ять про полеглого товариша. Ужгородська міська рада назвала іменем Данила Богуславського вулицю неподалік будинку, де він мешкав (колишня вулиця Пестеля). ІТ-компанія «Just Answer», в якій працював Данило, заснувала стипендію його імені в Українському католицькому університеті.

^{З 2023 року в Ужгороді проводиться турнір пам’яті Данила Богуславського}

У 2022 році американці зняли документальний фільм про чотирьох українських гравців із американського футболу, які боронили Україну від російських загарбників. Серед них – двоє братів Богуславських. Фільм «Хто, якщо не ми?» демонстрували у прайм-таймі перед фіналом першості з американського футболу в США.

У травні 2023 року стрічка Кайла Брайндта, Трента Купера та Раяна Сміта під час нагородження спортивною премією «Еммі» була відзначена нагородою в номінації "Outstanding Interactive Experience — Original Programming".

^{Штурмовик 128-ї бригади Данило Богуславський}

На могилі Данила Богуславського на Пагорбі Слави в Ужгороді побував і колишній губернатор штату Нью-Йорк Джордж Патакі, який приїжджав в Україну. Він запросив Романа до Америки, де американці зустрічали його стоячи оплесками на пам'ять про загиблого брата. 

29 лютого 2024 року доброволець-штурмовик Данило Богуславський посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.

Олександр Гаврош,

спецпроєкт «Герої Закарпаття», Закарпаття онлайн

 

05 грудня 2024р.