Розв'язка трагедії на Хустщині
Чужа дитина серцю не мила?
У Марти Кадар (з етичних міркувань імена в матеріалі змінено) не склалося життя з першим чоловіком, але від шлюбу вона мала доньку. Незабаром жінка вийшла заміж удруге й завагітніла. Молода сім’я проживала в місті над Тисою в одному зі спальних мікрорайонів. Здавалося, усе в молодят було добре, аж поки Марту не відвезли до пологового будинку.
Тим часом Василь залишився вдома один із падчеркою. Чоловік готував помешкання до зустрічі нового члена родини, проводив ремонт, прибирав, порався по господарству.
П’ятирічна Наталя також чекала на братика. Однак дівчинка дуже сумувала за мамою, тож часто плакала і просила вітчима побути з нею. Молодика це дуже дратувало, адже, як він вважав, дитина заважала йому працювати.
Невдовзі вередування дівчинки Василеві набридли. Тому він спочатку накричав на неї, а далі надавав ляпасів.
Побив до смерті
Яким чином розгорталася ситуація, Василь точно пояснити правоохоронцям не міг, плутався в показах. Слідчому він розповів історію про те, що дитина танцювала на підлозі й під час розваг травмувалася.
Зі слів же керівника Хустської місцевої прокуратури Сергія Зовдуна, на тілі Наталі було виявлено тяжкі тілесні ушкодження, які й стали причиною смерті.
– 13 липня 2014 року хустянин, залишившись у помешканні один із дочкою своєї співмешканки, побив дівчинку. Зокрема від ударів по голові вона втратила свідомість, і її було доставлено до реанімаційного відділення Хустської районної лікарні. На жаль, через тиждень від отриманих травм маленька померла, так і не приходячи до тями, – зазначив пан Сергій.
Правоохоронців викликали лікарі, які робили все, що могли, аби врятувати дитину.
До речі, згідно з висновками судово-медичної експертизи, проведеної після розтину тіла, смерть дитини настала через отримання тяжких тілесних ушкоджень у вигляді тупої травми голови, забою та набряку головного мозку, а також закритої черепно-мозкової травми.
Коментувати події мати Наталі відмовилася, оскільки досі не може оговтатись від трагедії. Та й жінку можна зрозуміти, адже її дочку позбавив життя рідний батько сина.
Злочин і кара
Василь же під час судового засідання пояснив: зрозумівши, що накоїв, не на жарт перелякався, працівникам поліції боявся казати правду. Дитину він справді побив через те, що сумувала за матір’ю. Однак коли побачив, що дівчинка знепритомніла, побіг до сусідів і викликав «швидку». Розповідати коханій жінці про те, що трапилося, чоловікові теж не хотілося. Наслідки він розумів.
Рішенням Хустського районного суду Василя Рішка засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України (Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) до 8 років позбавлення волі.
У скоєному хустянин каявся, однак було занадто пізно, бо життя невинної дитини обірвалося на самому початку. Та й навряд чи після відбування покарання колись Марта підпустить горе-батька до сина… до єдиної надії, яка в неї тепер залишилася.
Марина АЛДОН, Карпатський об’єктив
До теми
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- В Ужгороді розробили карту безбар’єрності та планують запровадити доступне таксі
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
До цієї новини немає коментарів