«Війна колись закінчиться, мої рідні повернуться в Україну, і я знову піду будувати хмарочоси…» Історія бійця 128-ї бригади

«Війна колись закінчиться, мої рідні повернуться в Україну, і я знову піду будувати хмарочоси…» Історія бійця 128-ї бригади
До російського вторгнення Віталій (позивний Череп) із Вінниччини мав хорошу, добре оплачувану, хоч і не дуже безпечну роботу – працював монтажником-висотником у київській фірмі «Євровікнобуд», яка зводить хмарочоси.

 

Найвище в будівельній фасадній люльці він піднімався на 106 метрів (це 32 поверх). До речі, в один із хмарочосів, побудованих фірмою, влучила російська ракета, і він вистояв.

На початку цього року Віталій разом із дружиною й 4-річним сином поїхав відпочити на Закарпаття, де йому вручили повістку. Перші пів року боєць відслужив у роті охорони ТЦК, а далі потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.

– Командири сказали, що буду служити в підрозділі безпілотників, – каже Віталій. – До відправки в зону бойових дій залишалося півтора місяці, і я вирішив використати цей час для самонавчання. Купив FPV-дрон, пульт, FPV-окуляри, акумулятор, зарядний пристрій, симулятор та інше обладнання – витратив більше 70 тисяч своїх грошей. І щодня вечорами, після нарядів та інших службових завдань, тренувався. Починав фактично з нуля, але за цей час дуже «насобачився». Тому коли мене разом із 5-ма бійцями відправили на професійні курси операторів дронів у Київ, сертифікат про закінчення отримали тільки двоє, в тому числі я.

Після закінчення курсів Віталій потрапив у підрозділ безпілотників 128 ОГШБр у зону бойових дій. І як тільки показав свій рівень досвідченим хлопцям, його на третій день відправили на бойове завдання.

– Перший виїзд був ознайомчий – я дивився, що до чого, як працюють товариші. Зізнаюся, було страшно – коли чув вибухи, рефлекторно присідав. Але спостерігав за хлопцями, котрі поводилися спокійно і впевнено, то й самому ставало спокійніше. Під час наступного бойового виїзду я вже займався реальною роботою. Аеророзвідка дала координати цілі – ворожий бліндаж із піхотинцями в посадці, і я направив туди дрон-камікадзе з фугасом. То був хороший вибуховий заряд – бліндаж аж підняло від вибуху, є відео аеророзвідки. Після того були ще бойові виїзди. Думаю, у мене гарно виходить, тому що хлопці у всьому допомагають. Дуже хороший колектив, мені тут набагато краще, порівнюючи зі службою в ТЦК, хоча там глибокий тил, а тут зона бойових дій.

Після мобілізації Віталія дружина з сином виїхали за кордон. Однак вони постійно на зв’язку.

– Я воюю за своїх рідних, – каже Віталій. – Дружина з сином змушені були виїхати за кордон, бо бояться російських ракет. І я тут для того, щоб усе це припинити.

Віталій досі спілкується зі своїми колишніми колегами-будівельниками з Києва і після війни планує повернутися на роботу монтажника-висотника.

– Війна колись закінчиться, мої рідні повернуться в Україну, і я знову піду будувати хмарочоси – інші варіанти навіть не розглядаються!

 

11 жовтня 2024р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів