«Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка

Андрій Кречко, водій групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Аварійно-рятувального загону спецпризначення про війну зблизька та інтуїцію, що рятує життя.

«Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться. Я зрозумів це, коли вперше рушив у відрядження на Схід України», – розпочинає свою історію Андрій.

На деокупованих територіях і поблизу лінії фронту важка інженерна техніка стає життєво необхідною, так само як і люди, які вміють на ній працювати. Від кранів-маніпуляторів до екскаваторів і бульдозерів – кожна машина працює для допомоги людям: розбирає завали після обстрілів, здійснює інші інженерні та допоміжні роботи, що потрібні для покращення обороноздатності нашої держави. І за кермом цих машин – такі як Андрій. Ті, хто обрав рятувальну місію замість комфортного життя.

«Чи було мені страшно? Звісно, але це природно. Страх супроводжував мене весь перший тиждень. Але з часом з’являється особливе відчуття – загострене сприйняття звуків і якась підсвідомість, інтуїція. Вона одного разу врятувала мене й моїх колег від загибелі: під час робіт якесь чуття змусило нас піти сховатися, хоча сигналу тривоги не було і ми буденно виконували свою роботу. Але це було правильне рішення - недалеко від нас прилетіло, тож якби ми й далі працювали …. краще про це не думати» - згадує рятувальник.

Четверта ротація, завершена в листопаді, стала для Андрія найнебезпечнішою. Роботи велися у безпосередній близькості до лінії фронту, а з боку ворога проявлялася неабияка активність: артобстріли, загроза КАБів, дрони.

«Того вечора ми завершили ділянку робіт і рушили назад. Сутеніло. Я помітив, що нас супроводжує ворожий дрон, і я в той момент подумав про полювання. Але замість дичини у ворога – люди. На щастя, ми встигли покинути зону удару, усе обійшлося», – згадує Андрій про той небезпечний день.

Для Андрія головною мотивацією залишається його родина. «Коли я обіймаю свою маленьку донечку, розумію, заради чого все це. Ми повинні вистояти. Ми повинні перемогти. Бо навіть без зброї кожен із нас може наблизити мир»