"Їжаки" для рашистів. Як закарпатські ковалі кують перемогу (ФОТО)

Безперечно, "джавеліни" та "байрактари" не викуєш у ковальському цеху. Проте майстри, що здатні "перекувати лемеші на мечі", і сьогодні є вкрай затребуваними.

Закарпатець Ян Потрогош – один із найвідоміших художників по металу в Україні.

Залізні скульптури та інсталяції Потрогоша виставлялися у художніх галереях, а його дизайнерський гриль "Skybka" за елегантністю та якістю не поступався легендарним голландським грилям "Ofyr".

Ян Потрогош – один із найвідоміших художників по металу в Україні

Зараз Ян зі своєю командою розробляє та виготовляє "їжаки" проти колісної військової техніки рашистів, переносні міні-грубки для опалення солдатських наметів і захватні крюки для пошуку і розмінування вибухонебезпечних предметів.

– Це також різновид мистецтва, – запевняє Ян. – Я не згоден з висловом, що коли говорять гармати, музи мовчать. Ні, вони не мовчать, просто переодягаються у камуфляж і беруть до рук зброю.

Команда закарпатських ковалів

Перечинські "їжаки"

У 2005 році на Закарпатті об’єдналося три художника по металу – Ян Потрогош, Олег Путрашик і Анатолій Криванич. Вони взяли кредит, купили приміщення у Перечині і зробили ковальську майстерню.

– Ми робили все, що пов’язане з художнім металом – від скульптур і дизайнерських виробів до реставрації старовинних брам. А тепер виготовляємо протитранспортні шипи.

Цих "іжаків" виготовляють не з суцільної арматури, а з профільної квадратної труби, яку загострюють на кінцівках.

– Це найоптимальніший варіант. Якщо щось проколює колесо – куля, наприклад, або загострена арматура – то отвір одразу закривається завдяки підкачці, і військова машина продовжує свій шлях. З нашими "їжаками" підкачка не встигає спрацювати.

Замовлень у Яна і його друзів багато – кожен день на фронт, зокрема до 128 гірсько-штурмової Закарпатської бригади відправляється партія перечинських "їжаків".

Хоча сам Ян вважає, що називати ці вироби "їжаками" не дуже доречно – вони більш схожі на "пташок". Такі собі "голуби миру" для рашистів. 

А після війни, коли знов з’явиться вільний час, Ян хоче зробити десятиметрового "голуба" і поставити його в полі біля перечинського храму РПЦ – нехай пам’ятають.

"Голуби миру" для рашистів

"Шпори" для виживання

Окрім "пташок-їжаків", майстерня Яна Потрогоша для потреб воєнного часу почала випускати міні-грубки "Шпор". 

– Нас надихнули грубки норвезької фірми "Jotul" – ми взяли за основу їх розробки, але зробили власний варіант, без піддувала, без шухлядок, нічого зайвого. А ще істотно зменшили і полегшили – наша грубка важить менше 10 кг.

"Шпор" має ручки для переноски, які потім перетворюються на ніжки. Бляхарі накрутили для нас труби, тому зараз ми "Шпор" здаємо у комплекті – пічка, маленька кочерга, труба, коліна для труби. 

Словом "шпор" (або "шпаргет") на Закарпатті називають грубки, які зігрівають кімнату та на яких можна готувати їжу або залишати достигати страву, коли вогонь ледве тліє. Саме на шпорі вдаються найкраще так звані картопляні "скибки", на честь яких Ян колись назвав свій знаменитий дизайнерський гриль.

– "Skybka" – то вироб для заможного життя, для відпочинку. А "Шпор" – не забаганка, а потреба. Ми його розробляли не для кайфу і не для комфорту, а для екстремальних умов, для виживання – обігріти маленьке помешкання, приготувати просту їжу, закип’ятити воду.

"Шпор" – це не тільки для армійських наметів та партизанських криївок, але й для цивільних, які змушені мешкати в квартирах, де через війну немає опалення. Завдяки колінам, які йдуть у комплекті, трубу від цієї пічки можна спрямувати у кватирку таким чином, що дим не буде заважати.

Грубки, які виготовляють ковалі

Замовлень на "Шпори" у Яна досить багато – просто зараз він вже відправляє на фронт 40 міні-грубок. Гроші на метал дають спонсори, але матеріал для пічок доводиться шукати – металобази не поповнюються.

– Для останньої партії ми в Чинадієво купляли метал, бо тут вже нічого не було. Це трохи гальмує процес. А людям "Шпори" потрібні вже – не завтра, а зараз. Все треба робити швидко.

Окрім виготовлення міні-грубок і "іжаків", Ян з друзями розробляє зараз на замовлення від військових новий вид саперної "кішки" для розмінування, а також налагоджує лазерну порізку та вигинання металевих пластин для бронежилетів категорії "4 плюс".

– Ми художники, – сміється він, – тобто в таких режимах ніколи не працювали. А зараз від 12 до 15 годин на добу працюємо. Я не жаліюся – після перемоги відпочинемо. Але до нашої майстерні якійсь завод би підключити, щоб фізично все встигати, а вже технічну розробку виробів ми, як фахівці, обіцяємо за найвищими стандартами.

Андрій Тараненко, спеціально для УП. Життя