Сіль і піт, або Як добували «біле золото» в Закарпатті століття тому (ФОТО)

Старі світлини, яким майже 100 років, дають нам змогу не тільки досліджувати та споглядати життя, а з ним і побут, традиції та ремесла минулих поколінь. У комплексі з текстом, вони створюють справжню «атмосферу присутності», майже машину часу, яка перенесе нас в конкретний час і місце, щоб ненадовго відчути історичність події, чи важливість моменту, обраного фотографом.

Цього разу пропоную заглибитися в прямому і переносному значенні під землю – в соляні шахти, що колись функціонували в Закарпатті, а сьогодні вже покриваються білим, як сіль, порохом забуття. Згадують про них, коли велетенські провалля в Солотвині вчергове норовлять затягнути в себе будинки місцевих мешканців.

Двоє чоловіків стоять біля входу в соляну шахту в Солотвині. 1919 рік. Фото Jiri Kral. gettyimages.com

В підземеллях солотвинських шахт в часи Підкарпатської Русі

В підземеллях солотвинських шахт. Фото з альбому “Svobodná Podkarpatská Rus” 1921 року

Із 1 липня 1920 року, за погодженням із румунським урядом, Чехословаччина взяла під своє керівництво солотвинські соляні копальні Підкарпатської Русі, які були єдиним місцем у довоєнній республіці, де сіль видобували в шахтах. Поклади солі, які принесли славу цьому регіону, містили, за різними джерелами, до 120 млн тонн. Сіль характеризували як білу, кристалічну, дрібнозернисту, від сірої до безбарвної, траплялася й синя та волокниста сіль, але було це великою рідкістю. На початку функціонування шахт, у 19 столітті, сіль вивозили на підводах конями, за часів Чехословаччини цей процес вже діяв механізовано.

Шахта «Франтішек» у Солотвині, 1928 рік

Перевезення солі в підземеллях солотвинських шахт, кінець 30-х років

У соляній шахті в Солотвині, 1932 рік. Фото з журналу «Letem Svetem»

На початку 20-х років минулого століття репортери-журналісти, які спускалися в шахти, описували їх, як великі зали, шириною 30-40 метрів і висотою до 90 метрів. Більші ширини досягалися за рахунок формування соляних стовпів між просторами і таким чином утворювалися ряди колон у кілька рядів. Транспортування солі в клітки, якими вона підіймалася наверх, відбувалося за допомогою невеликих залізних візків на рейках. У середньому щодня підіймали 35 візків солі, майже повністю чистої, оскільки домішки становили лише 0,3%.

Сіль готують до підйому з шахти в Солотвині

На шахті в Солотвині. Листівка часів Підкарпатської Русі, 1927 рік

Фасування меленої солі в мішки. Фото з журналу «Pestry tyden» за 1927 рік

Соляні пласти підривали за допомогою динаміту, проте підривні закладки мали невелику потужність. Відтак шахтарі вбивали металеві клинки в отвори, які утворилися внаслідок вибуху, таким чином відшаровуючи пласти з сіллю.

Далі пласти піднімалися на поверхню в цехи з дробарками та шліфувальними машинами, які відокремлювали сіль від інших домішків. Тут же виготовляли харчову сіль високої якості та кормову сіль для худоби нижчої якості.

Шахта «Франтішек» у Солотвині, 1936 рік

У підземеллях шахти «Франтішек»

Постачання копалин на той час було державною монополією, а торгівлею сіллю управляло Міністерство фінансів через відділ продажу, створений на шахтах, який керувався з Головного фінансового управління в Ужгороді. У період до Другої світової війни, станом на 1936 рік, на глибині близько 135 метрів видобували сіль лише дві копальні – «Людвік» та «Франтішек». Видобуток солі в ті часи сягав від 143 до 187 тис тонн на рік. Всього на шахтах було задіяно 900 робітників та 75 посадових осіб.

У підземеллях шахти «Франтішек»

Дуже популярними як серед місцевого населення, так і серед туристів, були соляні ванни, які функціонували в регіоні неподалік шахт. Вода в них містила від 26 до 30% солі, тож із великим успіхом, купаючись у ній, люди лікували ревматизм, ішіас, захворювання кісток тощо.

Шахта «Франтішек» у Солотвині

У підземеллях шахти «Франтішек»

Спочатку населення Солотвина будувало житлові будинки на землі неподалік шахт, над родовищем солі. Але після затоплення шахти Куніґунда, ще на початку 1900-х років, будинкам над родовищами все більше почав загрожувати рух ґрунту. Тому в чехословацький період у рамках реалізації Закону про поселення за рахунок держави будівлі поступово перенесли на землі поза родовищем солі. У новій частині міста за державний кошт побудували лікарні, школу, церкву, кладовище та поселення, обладнане водопроводом, каналізацією та електричним освітленням, але це вже зовсім інша історія.

Михайло Маркович, спеціально для Uzhgorod.net.ua

У матеріалі використано дані з журналу «Pestry tyden» за 1927 рік, «Letem svetem» за 1932 рік, книги Владіміра Куштека «Чехословацький світ в Карпатах», 2018 рік та фото-листівки з інтернет-аукціонів з відкритих джерел.