200-літні освітні традиції Ужгородської препарандії: від учительської семінарії до сучасного юридичного факультету УжНУ

Понад 130 років навпроти Ужгородського замку височіє направду легендарна споруда, в якій відбулося чимало подій і працювало багато визначних особистостей. Від часу заснування й донині препарандія – навчальний заклад для вчителів церковних шкіл, учительська семінарія – зберігає освітнє й виховне призначення: спочатку функціонувала як установа релігійного характеру, а після входу Закарпаття до УРСР – як учительський інститут, приміщення для різних підрозділів Ужгородського університету, гуртожиток, військова кафедра, загальнотехнічний факультет, а в добу незалежності – юридичний факультет найбільшого вишу Закарпаття.

Вибір місця будівництва: гусарський замок – сад Чурговича – препарандія

Ініціатором відкриття учительської семінарії, що спочатку розмістилася в замку, вважають єпископа-просвітителя Андрія Бачинського, який добре усвідомлював важливість освіти, зокрема в селах. Заклад запрацював 1794 р. Керівником на той час був Дмитро Попович, а заняття тривали в початковому училищі неподалік споруди нині закинутого кінотеатру «Ужгород». Учнів зараховували після горожанських шкіл. Спочатку навчальний рік охоплював усього один семестр, із 1834 р. освітній процес продовжили до року, з 1844 р. – до двох. У той час заклад очолював Іван Чургович – відомий педагог, канонік, який управляв Мукачівською греко-католицькою єпархією як капітульний вікарій упродовж 1831–1837 рр. Навчання відбувалося в орендованих приміщеннях. Тож 1845 р. завдяки єпархіальним фондам канонік збудував двокласне приміщення на подвір’ї Ужгородського замку (ця споруда збереглася, розміщена правобіч від центрального входу). Невдовзі будівля виявилася замалою.

Після того, як у 1868 р. в Угорщині ухвалили закон про освіту, державні і конфесійні заклади розмежували, скасували бюджетну підтримку для останніх, тож семінарія опинилася в скрутному становищі. Окрім того, зі зростанням кількості церковних шкіл росла потреба у вчителях. Тому згодом було вирішено розширити препарандію і звести для неї окрему будівлю, яка б відповідала новим вимогам. Так на початку 1880-х рр. керівництво єпархії, зокрема єпископ Іван Пастелій, вирішили спорудити для семінарії нове приміщення на території саду Чурговича.

“Місяцеслов”, 1889 р.

У 1883 р. відбулося засідання консисторії, де постановили будувати нову препарандію. Після цього створили комісію, яку очолив канонік Іван Мондок. Місцевий архітектор і будівничий Карл Віден розробив план будівництва і взявся реалізувати його. Певні види робіт виконали інші ремісники, а наглядали за спорудженням державні інженери Юлій Ганкій та Варфоломій Кемень. 24 липня 1883 р. канонік Михайло Маркуш від імені єпископа Івана Пастелія освятив наріжний камінь півцеучительської семінарії Мукачівської єпархії на честь Святої Трійці з проханням заступництва Пресвятої Богородиці. Будівництво обійшлося в 25 тисяч форинтів. Спершу заклад був трирічним. А з 1899 р. міністр освіти Угорщини дозволив 4 класи, тож навчальний процес став завершеним.

Місце для препарандії навпроти Ужгородського замку обрали не випадково. На землі, яка належала Мукачівській греко-католицькій єпархії, раніше стояв гусарський замок. Це трикутної форми земляне укріплення з дерев’яним частоколом і ровом, що захищало головний вхід фортеці. Існував цей замок як мінімум із XVII століття. Його контури в загальних рисах збереглися донині. Препарандія розміщена акурат посередині замку.

Учительська семінарія та інтернат

Навчання в препарандії розпочалося 1884 року, однак облаштовували семінарію до 1886 р. Вчений-етнолог, історик і краєзнавець Павло Федака у виданні про будівлі Ужгорода зазначає, що з часу спорудження збереглися монументальні вхідні двері з ручками високохудожньої ковальської роботи. Ще одні історичні двері – зразок різьбярської майстерності – збереглися на другому поверсі при вході до колишньої каплиці, а нині – тренінгового залу для моделювання судових засідань.

Крім навчального закладу, в будівлі препарандії був також інтернат для студентів. Завдяки Юрію Дрогобецькому для інтернату облаштували каплицю, відкриття якої відбулося 3 грудня 1887 р. (Надпрестольну ікону «Христос серед дітей» для каплиці у 1936 р., до речі, намалював Йосип Бокшай).  Варто додати, що Ю. Дрогобецький був одним із найвідоміших викладачів семінарії, який удосконалив викладання музики для студентів, а також церковним діячем, талановитим композитором і диригентом, керівником Ужгородського хору. Пізніше його призначили єпископом Крижеватської греко-католицької єпархії.

У навчальній частині препарандії було 4 класи, кабінет директора, кімната для вчителів, кімната для зберігання навчального приладдя, спортзал. А до інтернату належала каплиця Діви Марії, де раз на рік проводили відпуст; 5 спільних кімнат, 2 вестибюлі, їдальня, 4 кімнати для наглядачів, кімната для хворих, кухня і 4 інші кімнати. Така структура зберігалася, зокрема, ще 1900 р. Тоді тут працювало 11 вчителів і навчалося близько 100 дітей. Хоч заклад мав греко-католицьке спрямування, але сюди приймали дітей різних конфесій (римо-католиків, реформатів) і національностей (угорців, румунів, словаків, українців). З 1879 р. в Ужгородській учительській семінарії запроваджене навчання угорською мовою.

1937. Інтер’єр каплиці духовної семінарії на вул. Капітульній. фото Штефан Качурек. Old Ungvar

З 1917 р. директором препарандії став Августин Волошин, який пропрацював на цій посаді упродовж усього чехословацького періоду – до 1938 р. У його час мова навчання змінилася на українську, а заклад перетворився в осередок української освіти і культури. До слова, 9 листопада 1918 р. саме в цій будівлі створили Ужгородську народну раду, яку очолив д-р Симон Сабов, а секретарем обрали Августина Волошина.

У 1930-х рр. тут функціонувало Товариство півцеучителів Мукачівської греко-католицької єпархії, яким керував А. Волошин. Час від часу члени товариства збиралися в учительській семінарії для з’ясування поточних питань. У день зборів кожен учитель, учителька або дяк мали відпустку.

З 1928 р. у препарандії почав працювати відомий закарпатський художник Адальберт Ерделі.

Землєдєльский календар 1940 р.

Серед подій, що сталися в освітньому закладі під час чехословацького періоду, можна згадати велику пожежу 30 жовтня 1928 р. Невідомо, була вона випадковою чи ні. Саме того дня офіційно відзначали 10-річчя утворення Чехословацької республіки і на сучасній площі Петефі відкривали пам’ятник Томашу Масарику. Під час цих заходів загорівся дах препарандії. Спочатку вогонь охопив одну зі спалень, а потім крівлю, яка, до слова, була нещодавно оновлена після попередньої пожежі. Свято  відповідно було зіпсоване – довелося їхати і гасити вогонь.

Найбільша кількість семінаристів – 138 осіб – навчалася в препарандії у 1938 році. Після Першого віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.) учительську семінарію перенесли до Виноградова, а після подій березня 1939 р. – знову до Ужгорода. У часи функціонування закладу у Виноградові частина вчителів та учнів покинули семінарію, бо залишилися на території Чехословацької держави, яку потім назвали Карпатська Україна. Будівлю використовували і для розміщення біженців з території Чехословаччини.

У 1938–1942 роках у споруді був греко-католицький ліцей і півцеучительська семінарія. З 1943 року знову лише семінарія для дяків-учителів. При навчальному закладі діяли культурні, спортивні і громадські організації. Відомим був хор під керівництвом Степана Гладоніка. Під час війни семінарією керував Ернест Дунда. Звичайно, навчання велося у руслі прихильності до угорської держави. Учні відвідували угорські навчальні заклади, приймали тут колег із території Угорщини. У 1943 р. угорська влада ще виділила гроші на ремонт – 50 тисяч пенгів державної субсидії. В роки Другої світової війни у будівлі знаходився воєнний госпіталь.

Радянське минуле освітньо-наукового закладу

З приходом радянської влади змінилося призначення препарандії: освітня установа з релігійним характером перетворилася в освітньо-науковий заклад. Тут організували дворічний учительський інститут, де здобували незакінчену вищу освіту з різних спеціальностей. Про радянський період історії будівлі добре знає колишній проректор (1965–-1981 рр.), голова комітету старійшин Міжнародної асоціації випускників УжНУ Іван Чаварга. У 1954 р. після закінчення школи він хотів вступати до цього закладу. Утім Івана Михайловича не прийняли, бо інститут уже готували до закриття, а студентів і приміщення передавали університету. Оскільки для вищого навчального закладу вважав себе недостатньо підготовленим, не подав документи, а пішов до армії. Коли ж демобілізувався, вступив до університету і ще застав колишніх вихованців інституту, які були студентами УжДУ.

Після закриття інституту у будівлі колишньої препарандії облаштували гуртожиток, дві квартири для викладачів, кафедру педагогіки і психології, що містилася на другому поверсі. Також у 1950–1970-х рр. тут працювала військова кафедра. У 1957–1959 р. Іван Чаварга, вже як студент УжДУ, разом із трьома студентами жив у кімнаті на другому поверсі, де сьогодні кабінет декана. А в сучасній приймальні декана – ще четверо хлопців теж із першого курсу. Гуртожиток існував 3–4 роки, після чого студентів почали переселяти до інших будівель студмістечка, яке вже розбудовували.

У 1961 р. тут відкрили загальнотехнічний факультет. То була система підготовки інженерних кадрів без відриву від виробництва. Навчання – вечірнє і заочне. Студентів старших курсів переводили до 46 вишів країни. У той час у підвальному приміщенні та на першому поверсі облаштували різні лабораторії: з опору матеріалів, металорізання, теорії механізмів і машин тощо. Ці лабораторії стали основою для інженерно-технічного факультету. Закриття загальнотехнічних факультетів в усій республіці і ужгородського зокрема відбулося наприкінці 80-х рр.

У 1970-х рр. до історичної двоповерхової споруди добудували актовий зал, що розташований перпендикулярно до вулиці Капітульної. За спогадами Івана Михайловича, тут працювали гуртки художньої самодіяльності. У часи загальнотехнічного факультету приміщення каплиці перетворили в креслярський зал. Кафедру педагогіки і психології із цієї будівлі переселили до новозбудованого корпусу на Бамі влітку 1980 р.

Сьогодення: препарандія як центр навчання юристів УжНУ

Юридичний факультет сьогодні

У 1990-х рр. на Закарпатті розпочалася організація вищої освіти для правників. Сучасний юридичний факультет розвивався з відділення правознавства, яке створили 1991 року в структурі економічного факультету УжНУ. У 1993 р. запрацював окремий юридичний факультет. Із початку його функціонування керівництво університету шукало аудиторно-лабораторний корпус для підрозділу. Врешті обрали будівлю в історичній частині міста, навпроти замку, яку саме звільнила щойно ліквідована військова кафедра університету.

У 1994 р. на споруді встановили меморіальну таблицю на честь директора, професора, педагога, громадського діяча, Президента Карпатської України Августина Волошина. А в 1999 р. відкрили меморіальну дошку на честь 13 вихованців учительської семінарії, молодих героїв, які трагічно загинули 15 березня 1939 р. на Красному Полі.

Після приєднання ЗакДУ до УжНУ в 2013 р. відбулося й об’єднання юридичних підрозділів вишів, реорганізація кафедр. Сучасний юридичний факультет територіально розмістився на вул. Капітульній, 26 (у будівлі колишньої препарандії) та Заньковецької, 89. Історичну споруду на Замковій горі факультет займає повністю. Тут діють центр правотворчості, 2 комп’ютерні класи, кафедральні методичні кабінети, студентська юридична клініка, один із читальних залів університетської бібліотеки та абонемент юридичної літератури. В колишній каплиці, що належала до інтернату, облаштували тренінговий зал для моделювання судових засідань. У будівлі створено близько 20 студентських аудиторій. Загалом при факультеті (в обох корпусах) функціонує 7 кафедр, лабораторія криміналістики, Центр надання правової допомоги учасникам АТО, Навчально-науковий центр з підвищення кваліфікації публічних службовців, Науково-дослідний інститут теорії та практики правосуддя. На черзі – відкриття навчальної аудиторії університетської автошколи.

«Приємно, що юридичний факультет, за зразком європейських, розташований у такому приміщенні, де був осередок інтелігенції, духовності нашого краю. Звичайно, час не стоїть на місці, ми відчуваємо велику потребу в інноваціях, оновленні матеріально-технічної бази разом зі збереженням історичної, культурної спадщини. У майбутньому бачу будівлю юридичного факультету як платформу для різних академічних зібрань, простір для освітнього процесу, для дозвілля студентів. Родзинкою може бути сучасна криміналістична лабораторія, приміщення для тренінгів, які дозволяють моделювати різні етапи юридичної практики, наприклад, слідчих дій, судового процесу тощо. Ми давно виношуємо ідею створення музею історії права при нашому факультеті. Важливими є і сучасні підходи до енергоощадження. Ми, певно, остання будівля в Ужгороді, де грілися вугіллям. Нині на факультеті вже встановлена сучасна газова котельня. На черзі – заміна інших комунікацій з урахуванням особливостей історичної споруди, середовища, в якому вона розміщена», – розповідає декан юридичного факультету Ярослав Лазур.

Сьогодні будівля колишньої препарандії зберігає історичний вигляд, утім певні архітектурні елементи, інтер’єр окремих приміщень назавжди втрачено. На замовлення УжНУ архітектори підготували концепцію впорядкування інтер’єрів та прилеглої території навчального корпусу юридичного факультету. Планують провести підготовчі роботи та врешті повернути будівлі її історичний вигляд і водночас створити необхідні умови для учасників навчального процесу.

Йосип Кобаль, Наталія Толочко, Медіацентр УжНУ

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі