Головний лісівник Закарпаття у сусідів побачив те, чому позаздриш
Збудована у 1855 році, будівля Центру слугувала резиденцією Леопольду Попперу фон Подграгі – засновнику вузькоколійки. Це був забутий архітектурний об’єкт, який донедавна знаходився у критичному стані. Останні 30 років будівля просто стояла порожня. Її реконструювали і перетворили0 для відвідувачів у сучасний інтерпретаційний візит-центр в рамках проекту ЄС «Карпатські вузькоколійки».
Гостям насамперед показали інтерактивну експозицію, що розповідає про місцеву природу та зокрема лісову екосистему Карпат, місцеву історію – розвиток лісової та деревообробної промисловості довкола Вигоди, виникнення Вигодської вузькоколійки, етнографію, народні ремесла тощо. Проект передбачає збереження історичної та природної спадщини навколо вузькоколійних залізничних доріг. Це має покращити привабливість транскордонного Карпатського регіону Румунії та України для туристів.
За словами директора центру Сергія Андрусяка, з квітня цього року туристи з кожним днем цікавляться вузькоколійкою все більше і більше:
Під час поїздки на Франківщину головний лісівник краю прокоментував свої думки з приводу відреставрованого музею:«Раніше будівля була занедбана, частина почала руйнуватися, затікати, навіть горіла. Ще рік і не встояла б. Зробити те, що бачимо зараз, вдалося завдяки проекту «Карпатські вузькоколійки», який профінансував Євросоюз у розмірі 350 тис. євро, але ці кошти ще поділили між Вигодою та Румунією, бо там теж мають вузькоколійку. Значну частину грошей і витратили на реконструкцію будівлі зовні та модерний ремонт всередині. Радий, що нам вдалося відродити цю спадщину і хочемо зробити так, аби туристи в нас затримувались хоч на два дні. Аби мали що подивитись, захотіли заночували, поїсти, щось придбати собі додому. Хоча вже кількість охочих відвідати наш музей більшає, приїжджають гості й з інших країн. До речі, експозиції в музеї на кількох мовах — українська, англійська, німецька, польська», — каже директор центру».
«Музей вигодської вузькоколійки – це не тільки музей, це більше інтерактивна виставка, адже майже кожен експонат комп’ютеризований, кожен експонат можна взяти, погратися й передати свої враження. Це більше яскрава наочна ілюстрація природного середовища. Лісівники Закарпаття також приділяють велику увагу охороні навколишнього середовища, підтримують різні ініціативи й проекти. У нас є унікальний музей лісу і сплаву в селі Синевир Міжгірського району. Це – диво-об’єкт, якому немає аналогів у всьому світі, – чудова гідротехнічна споруда XІХ століття, збудована на воді. Вона використовувалася для сплаву лісу, зв’язаного в дараби (плоти). У стародавні часи ліс був одним із основних промислів населення. Подібний музей існує в Канаді. Якщо музей повернуть у власність Мінекології, а над процесом вже працюють, будуть кошти, то його зроблять. Лісівники Закарпаття хотіли б, щоб музей лісу і сплаву знову запрацював в краї для місцевого населення та туристів. Скажу більше того, ми готові навіть долучитися до його відновлення й запуску. Створення подібних музеїв – це прекрасний спосіб навчити дітей дбайливого ставлення до природи», – зазначив начальник Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства Валерій Мурга.
Також начальник лісового господарства Закарпаття показав, якими іграшками мають гратися закарпатські діти:
«Світ прикарпатських іграшок вражає різноманіттям: народні ляльки- мотанки, ляльки – тільди, ляльки – сніжки, кумедні примітивні іграшки, милі ангелики, креативні авторські іграшки. Чудові екологічно безпечні еко-іграшки не просто зроблені з екологічних матеріалів, але також вчать дітей розуміти природу, цінувати її й ставитися до неї дбайливо. До речі, ще наші предки вірили, що іграшки охороняють спокій дітей, тому в колиску малюкові клали саморобних ляльок, які приносили дитині здоров’я і добробуту. Предмети з натуральних матеріалів допомагають дитині пізнавати навколишній світ: малюк розуміє, що пісок – сипучий, камінь – з шорсткою структурою, трава – зелена і приємна на дотик. Думаю, що в нас є гідні замінними китайським пластиковим іграшкам, якими мають гратися закарпатські діти».
В музей потрапляєш, ніби в ліс. Прохолодно, співають пташки, пахне деревом. Вся атмосфера насичена лісом і його жителями. Дуже просторо. Вражає інтер’єр — усе з екологічних натуральних матеріалів. На стінах можна роздивитися жителів лісу, малюнки про їхнє життя і харчування та навіть доторкнутися до шкури лисиці, кабанчика, тощо; комах, одні з яких є санітарами лісу, а інші навпаки – його знищувачами, багато плазмових екранів, полички, шухлядки, колони з породами дерева, які обертаються, є навіть величезне море із колодами, з яких можна зібрати рибу і побачити на стіні морських жителів. Є також велика лупа, з її допомогою можна порахувати кола на брусках. Скільки тих кіл — такий і вік ялини, бука, дуба чи модрини.
Усе, що є в музеї, по кавалках взяли за приклад з подібних центрів у Фінляндії та Австрії. А інформацію про флору та фауну краю допомагали збирати, обробляти районні шкільні біологи.
Прес-служба Закарпатського ОУЛМГ
До цієї новини немає коментарів