«На бойові завдання людей відправляють тільки після того, як упевняться, що вони досконало володіють технікою…» Історія Дмитра, бійця 128 бригади
Восени минулого року Мазута пішов у СЗЧ (самовільне залишення частини), а далі, скориставшись законодавчим нововведенням про можливість добровільного повернення без кримінальної відповідальності, вирішив продовжити службу в ЗСУ, тепер уже в 128 ОГШБр.
– На початку 2022-го я був на заробітках у Чехії, працював на будівництві, – розповідає Мазута. – Коли дізнався з новин про вторгнення росіян, одразу вирішив повертатися в Україну і йти в ЗСУ. Довелося ще кілька днів попрацювати, щоб закрити по роботі лютий і отримати розрахунок. Тоді із-за кордону поверталося багато українських заробітчан, котрі вирішили захищати свою країну. Одна група їхала аж із Франції, і я підсів до неї. З подивом дізнався, що серед наших хлопців їде й громадянин Франції, молодий хлопець 23 чи 24 років, котрий теж вирішив підтримати Україну. Тоді я подумав собі – якщо воювати з росіянами їдуть навіть іноземці, то ми, українці, тим більше маємо бути в ЗСУ.
Приїхавши додому, на Львівщину, Дмитро одразу пішов у ТЦК й став бійцем однієї з місцевих військових частин. Перші пів року підрозділ дислокувався в Західній Україні, потім його перемістили на Київщину, відтак на Кіровоградщину й нарешті на Донеччину.
– А далі наших хлопців поступово почали переводити в інші військові частини. Ми тримали з ними зв'язок, чули про, м’яко кажучи, не дуже хороші умови, в яких вони опинилися (серед товаришів з’явилися загиблі й полонені). І коли стало зрозуміло, що мене теж переводять у ту частину, я вирішив піти в СЗЧ. Півтора місяці пробув у своєї дівчини, а потім вирішив продовжити службу в ЗСУ, скориставшись законодавчим нововведенням про добровільне повернення без кримінальної відповідальності. Сам з’явився у ВСП (Військова служба правопорядку) і після оформлення документів потрапив у резервну частину на Рівненщині. Коли туди прибули представники різних бригад за поповненням, я попросився в танковий підрозділ 128 ОГШБр, про яку багато чув. Справа в тому, що з юності працюю з різною технікою – вмію керувати екскаваторами, тракторами, вантажівками…
Після зарахування в штат 128 ОГШБр Мазута освоює свою нову посаду – механіка-водія танка Т-72. На бойові завдання його не відправлять, поки не впевняться в досконалому володінні машиною.
– Мені тут подобається – колектив шикарний, із різних регіонів – Закарпаття, Хмельниччини, Донеччини, Рівненщини, Кіровоградщини. В підрозділі є ще кілька хлопців, що добровільно повернулися з СЗЧ (вони раніше теж служили в інших частинах), і я допускав, що нас будуть «домахувати» зайвими питаннями. Але нічого подібного, ставлення дуже нормальне, ми сходу влилися в колектив, а головний критерій для оцінки людини – відповідальність, добросовісність, сумлінність. Я однозначно не шкодую, що повернувся із СЗЧ й вибрав 128 ОГШБр.
До теми
- Снайпер "Сєня". Прикордонник Віктор Синько посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- «Війна – це не строкова служба, тут усе по-іншому. Небезпечно, звичайно, але в моральному, психологічному плані набагато легше…» Історія бійця 128-ї бригади
- «На Запоріжжі наша мінометна міна влетіла прямо в люк російського танка, що рухався підтримати піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади
- Снайпер, офіцер, бойовий командир ДПСУ Дмитро Полончак: "Гіршого за Бахмут пекла я не бачив. Але найгірше, що висновків ніхто не робить"
- Герої без зброї: сапер Іван Гуляш про зорі, людей, котрі чекають миру та емоції під контролем
- «Я розумів, що рано чи пізно доведеться воювати, тому сприйняв мобілізацію нормально…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Стараюся їздити на позиції тільки вночі або в погану погоду, бо моя машина – жирна ціль для ворога…» Історія Олександра, бійця 128-ї бригади
- Капелан Микола Багіров: «На війні Бога не ділять»
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
До цієї новини немає коментарів