«Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
Після таких страшилок водій-сапер групи піротехнічних робіт Юрій Чижич морально підготувався, що у відрядженні до Донецької області побачить мало приємного. Але реальність все одно його вразила – масштаби руйнувань на перший погляд навіть лякали. Утім піротехнік помалу до цього звик і навіть разом із колегами знайшов спільну мову з місцевими мешканцями, які пережили окупацію, надивилися на дії «асвабадітєлєй» і залюбки допомагали інформацією.
«Нам для роботи потрібно знати, з якої сторони можна під’їхати до поля, де велися бойові дії, де були прильоти, де ворог щось клав чи переносив. Люди нам підказували, показували на карті, де саме це могло бути».
Юрій навчився бути дуже обережним, адже небезпека чекала на них не лише під ногами, а й згори: нерідко над піротехніками пролітали ворожі винищувачі й випускали ракети по місцевій інфраструктурі. Сапер швидко зрозумів, що ключ до успіху – це відсутність паніки й чітке виконання інструкцій: «Найголовніше – це не поспішати, завжди бути уважним, йти в тому напрямку, який тобі заданий, нікуди не звертати. Завжди маркувати собі дорогу, щоб ти повернувся по своїх же слідах».
При цьому Юрій не лише турбувався про безпеку своїх колег – а й стежив за тим, аби ніхто не ходив голодним. Адже до війни він 6 років працював кухарем в ужгородських ресторанах: «Люди дуже раді були, що могли щось незвичного поїсти на ротації, окрім якоїсь тушонки з макаронами чи просто з хлібом. Готував їм карбонари, тальятеле, боґрачі, борщі, бульйони дуже любили».
Вдома без карбонари залишилися його дружина Руслана і п’ятирічний син Кирило. За словами Юрія, спочатку вони важко переживали розлуку, а потім звикли: «Головне телефонувати, любити, не забувати, цінити – і все буде добре».
До теми
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
- "Бути прикладом для молодого покоління та захищати їх": історія військового 128-ї бригади Петра Мотринця
- Доброволець-штурмовик "Обама": на честь Данила Богуславського назвали вулицю в Ужгороді і зняли документальний фільм в Америці
- «Ми знаємо, хто такі росіяни, вони заходили до нас на Буковину в 1940-му, а потім у 1944-му…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Відомий мукачівець, який із лютого 2024 року захищає Батьківщину, отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест»
- Військовий 128 бригади Павло Гомонай: "Війна закінчиться, коли порвуться мої топанки"
- «Ми влаштовували засідки на одній лінії з ворожими позиціями, навіть чули голоси росіян…» Історія 40-річного Івана, бійця 128-ї бригади
- «Коли я вже втрачав надію, ракета з «Ігли» зійшла з ПЗРК і влучила в російський Ка-52...» Історія військового 128-ї бригади Євгена
- «Мені доводилося крити з крупнокаліберного кулемета російські вогневі точки на відстані до 3 кілометрів…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
- «У мене немає страху, навіть коли обстрілює танк, – обтрусив пилюку й працюю далі…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- «Ми сдайомся, нє стрєляйтє!»: як захисники 128-ї бригади брали окупантів у полон
- Штурмовик Іван Пайда. Герою з Ужгорода назавжди 39
До цієї новини немає коментарів