«Піхоті на війні найважче, але без неї ніяк…» Історії з фронту від 128-ї бригади
Мама Володимира проживає на Рівненщині, вона інвалід 2 групи, тому боєць міг би оформити опікунство й звільнитися. Але не збирається цього робити.
– Що мене найбільше тримає? Хлопці, товариші в батальйоні й бригаді, – каже Володимир. – Я служу в гірсько-штурмовій роті, тут важко й небезпечно. Але не найгірше. Найгірше – це служити в підрозділі, де некомпетентні бійці й командири. У нас не так.
У перші дні повномасштабки Володимир зі своїм підрозділом зупиняв ворога в Запорізькій області. Він вважає ті дні найважчими.
– У росіян була величезна перевага в живій силі й техніці. Це було дуже непросто – зупинити їх. Я отримав контузію й осколкові поранення плюс обмороження, тоді загинув наш комбат… Як згадую, коли зміг випити першу каву й нормально поїсти… Так важко більше ніколи не було, хоча ми побували на різних напрямках, у різних регіонах, брали участь і в обороні, і в штурмах. Під час визволення Херсонщини наша рота почала штурм на годину раніше, ніж інші підрозділи по лінії фронту. Ми були на вістрі атаки й прийняли на себе максимальний ворожий вогонь. Біля нас проїхав танчик, вороги засікли його й накрили артою, кілька бійців отримали важкі контузії й поранення. Їх вивезли, а ми залишилися. Той штурм пройшов вдало…
За словами Володимира, на війні є місце не тільки для серйозних речей, чимало ситуацій бійці сприймають із гумором.
– Пригадую один кумедний випадок – ми зробили поруч два укріплення, одне для резервного підрозділу, який мали задіяти в бою за необхідності. І те укріплення накрили артою. Поруч лягають снаряди, а я біжу й кричу: «Де Кучерявий?» Хтось показує мені каску на землі. «Мені потрібен Кучерявий, а не його каска!» «Та ти розгреби землю!» Падаю на коліна, починаю розгрібати й бачу під каскою обличчя Кучерявого – його присипало з головою десь на 15 сантиметрів. Він у шоці, але живий-здоровий, навіть контузію не отримав. Як зреагував, коли я його розгріб? Ну, як – позитивно, – сміється Володимир.
Боєць пройшов зону АТО-ООС і більше двох років повномасштабки, тому на собі відчуває зміни в тактиці ведення бойових дій.
– Зараз війна зовсім інша, ніж 2 роки тому, насамперед, через тотальне використання дронів. Вони дуже багато змінили. Але на самому передку, як і раніше, залишається піхота. Їй найважче, але без неї ніяк…
До теми
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
- "Бути прикладом для молодого покоління та захищати їх": історія військового 128-ї бригади Петра Мотринця
- Доброволець-штурмовик "Обама": на честь Данила Богуславського назвали вулицю в Ужгороді і зняли документальний фільм в Америці
- «Ми знаємо, хто такі росіяни, вони заходили до нас на Буковину в 1940-му, а потім у 1944-му…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Відомий мукачівець, який із лютого 2024 року захищає Батьківщину, отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест»
- Військовий 128 бригади Павло Гомонай: "Війна закінчиться, коли порвуться мої топанки"
- «Ми влаштовували засідки на одній лінії з ворожими позиціями, навіть чули голоси росіян…» Історія 40-річного Івана, бійця 128-ї бригади
- «Коли я вже втрачав надію, ракета з «Ігли» зійшла з ПЗРК і влучила в російський Ка-52...» Історія військового 128-ї бригади Євгена
- «Мені доводилося крити з крупнокаліберного кулемета російські вогневі точки на відстані до 3 кілометрів…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
До цієї новини немає коментарів