Ужгород сьогодні провів в останню путь двох загиблих Героїв
Володимир Йосипович Сатмарі народився 17 травня 1981 року в Ужгороді. Тут минули його дитинство, юність. У рідному місті працював і створив сім’ю. Володимир мав багато благородних рис: дисциплінованість, прямолінійність, щирість, вірність, любов до життя. Завжди завойовував симпатії людей. Був люблячим сином, чоловіком, братом, другом, побратимом, колегою. У захисника залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
В’ячеслав Міланович Гроскопф народився 22 лютого 1973 року в Ужгороді. Навчався у школі №7, вищу освіту здобув на фізичному факультеті Ужгородського національного університету. Після закінчення його призвали на строкову службу в ЗСУ. Відслуживши, присвятив життя педагогічній діяльності – 27 років пропрацював майстром виробничого навчання у професійно-технічному навчальному закладі, де ділився своїми знаннями та вміннями з учнями.
В’ячеслав був надійною опорою рідним, чуйним сином, люблячим чоловіком, вимогливим і водночас ніжним та турботливим батьком. У захисника залишилися мати, дружина, двоє дітей.
Чин похорону відбувся на набережній Незалежності біля пам'ятника жертвам Голодомору. Попрощатися з Героями прийшли рідні та близькі, друзі, міський голова Богдан Андріїв, заступник начальника Ужгородської РВА Радіон Кіштулинець, ужгородці, військові-побратими.
Поховали Героїв на Пагорбі Слави поряд з іншими захисниками, які повернулися додому на щиті.
Вічна та світла пам’ять…
Ужгородська міська рада
До теми
- «Я розумів, що рано чи пізно доведеться воювати, тому сприйняв мобілізацію нормально…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Стараюся їздити на позиції тільки вночі або в погану погоду, бо моя машина – жирна ціль для ворога…» Історія Олександра, бійця 128-ї бригади
- Капелан Микола Багіров: «На війні Бога не ділять»
- Команда Eco Film Festival від Chysto.de оголосила переможців кінопремії імені Романа Жука, який загинув навесні 2022 року, захищаючи Україну
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
До цієї новини немає коментарів