"Військові просять: "Забинтуйте мене, і я повернуся до своїх на позицію". Історія медика 128-ї Закарпатської бригади

Василь на позивний "Ремінь" — офіцер медичної служби у лавах Збройних сил України. Родом чоловік з Київщини, працював дитячим хірургом у лікарні "Охматдит". У перші дні повномасштабного вторгнення вивіз свою родину на Закарпаття на Міжгірщину, звідки родом його дружина. Наступного дня чоловік пішов у місцевий військкомат, хоча як лікар мав бронь. Так Василь і потрапив до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Його історію розповіли на Facebook-сторінці Закарпатського легіону.

Перше місце служби чоловіка — евакуаційна бригада.

Василь зізнається: "Було страшно. Ми з колегами поїхали впритул до місця бойових дій і чекали на поранених. Штурмовий підрозділ звільняв село, йшли бої й поранених хлопців привозили до нас на гусеничній техніці чи в цивільних машинах. Ми надавали їм першу допомогу: зупиняли кровотечу, накладали турнікети, а далі везли в стабілізаційний пункт. Тоді поранило одного з командирів, старших офіцерів, котрий особисто вів бійців на штурм. Осколками від ворожої гранати йому посікло ноги. З ним усе гаразд".

Зараз військові медики найчастіше стикаються з осколковими пораненнями.

"Якщо снаряд чи міна вибухає поруч, поранення дуже важкі. Часто вони комбінуються з контузією, тому хлопці перебувають у ступорі й дезорієнтовані. Під артилерійські чи мінометні обстріли потрапляють і цивільні люди. Нещодавно до нас потрапили одразу четверо селян, котрих росіяни накрили із реактивної системи залпового вогню "Град". У тому числі 12-річна дівчинка. Найважчий стан був у молодого хлопця — пошкоджена черевна порожнина, одна нога майже відірвана, друга дуже пошматована. Ми стабілізували його й доставили в лікарню в обласний центр", — розповідає медик.

За словами Василя, у них поранені майже ніколи не помирають.

"Якщо їх довозять живими, робимо все, щоб хлопців у нормальному стані доставити в лікарню, де їм нададуть повноцінну медичну допомогу. А коли поранення неважке, багато бійців просять: "Забинтуйте мене, і я повернуся до своїх на позицію…". Таке часто буває", — каже військовий.

У медичному підрозділі неодноразово були втрати.

Василь пригадує: "Одного разу ворожий снаряд влучив у медичну машину — водій і два лікарі отримали важкі поранення. Ще один наш колега, 26-річний офіцер медичної служби, загинув, коли вивозив поранених у стабілізаційний пункт. Його машину розстріляв російський ПТУР (протитанкова керована ракета). Дуже хороший був офіцер — і як лікар, і як людина".