“Переселенці — це не проблема, це ресурс”. Як маріупольці в Закарпатті інтеграційний хаб збудували (ФОТО)

Нещодавно в Мукачеві відкрили інтеграційний хаб «Платформа спільних дій», який за підтримки ПРООН та УВКБ ООН створили представниці ГО «Маріупольська Спілка Молоді», аби мукачівці й самі ВПО мали місце для змінотворення.

Про інтеграційний хаб та можливості, які він відкриває перед жителями Мукачева, Varosh поговорив із Дар’єю Маркович — координаторкою проєктів і програм ГО «Маріупольська Спілка Молоді».

Із блокадного Маріуполя, або Маріка, як його ласкаво називали мешканці, Дар’я Маркович виїхала 16 березня 2022-го — будівлю драмтеатру дівчина з близькими проїхала за пів години до того, як росіяни скинули на неї авіабомбу. Пережиті жахи блокадного міста і досі не покидають Дар’ю, однак вдихнувши вільного українського повітря із підтримкою своїх маріупольців вона змогла знайти сили рухатися далі й займатися громадською активністю. Та так віддано, що модерувала відкриття інтеграційного хабу на 9 місяці вагітності. 

ЯКЩО ЧОГОСЬ БРАКУЄ — СТВОРИ ЦЕ САМ

Облаштування хабу в Мукачеві команда «Маріупольської Спілки Молоді» почала у жовтні. За місяць до того Дар’я дізналася, що вагітна.

«Рік тому ми переїхали з частиною команди ГО «Маріупольської Спілки Молоді» з Маріуполя у Мукачево. Коли оговталися від пережитого та почали думати про громадську активність, виявилося, що у Мукачеві немає приміщень, де можна проводити заходи, тут немає навіть коворкінгів. Ми зібрали понад 50 громадських активістів, представників влади, переселенців і запитали, чи їм цікаво сільнотворити, реалізовувати проєкти на користь міста, області, країни. Ідею підтримали і ми вирішили діяти. Ми розуміли, що потрібен коворкінг, зала дизайн-мислення, представники Молодіжної ради Мукачева підказали, що є великий запит на студію звукозапису. Передусім із місцевою владою обговорили, які приміщення можна під це використати». 

Команда маріупольців написала ґрантовий проєкт та отримала фінансування. Просторе й світле приміщення в самісінькому історичному центрі Мукачева, яке виділило місто, ідеально підходило, але потребувало чималих вкладень. Капітальний ремонт доступного для всіх категорій населення простору зі спеціальним підйомником, меблі, устаткування для звукозапису, розхідні матеріали для заходів, навчання майбутніх адміністраторів і фасилітаторів хабу та ще чимало інших робіт обійшлися у 130 тисяч доларів, які виділили в рамках ґранту. 

«Роботи з облаштування простору почали у жовтні 2022 року. У Маріупольської Спілки Молоді дуже великий досвід переобладнання таких приміщень, ми вже знаємо про підводні камені та розуміємо, як рухатися. Для мене особисто це було перше будівництво, яке я вела від початку і до кінця, тож, можна сказати, це така моя перша дитина. Але завдяки підтримці та порадам колег справа легко пішла», — каже Дар’я Маркович. 

«МИ НЕ РОБИМО НІЧОГО ДЛЯ ЛЮДЕЙ БЕЗ ЛЮДЕЙ»

«Усі проєкти, які ми втілювали у Маріуполі і продовжуємо робити за його межами, ми робимо передусім для людей. Нам важливо, щоб вкладені зусилля не були марними і результатами наших старань користувалася громада.

Тому ми не робимо нічого для людей без людей — зокрема у випадку з інтеграційним хабом питали молодь, що їм цікаво, запрошували людей із інвалідністю, щоб упевнитися, що їм буде зручно потрапити у приміщення та користуватися ним». 

Про доступність для маломобільних громадян Дар’я каже неспроста, адже хаб розташований на 2 поверсі історичної будівлі. Постає питання: як туди потрапити людині на кріслі колісному, якщо проєкт будівлі не передбачав ліфтову шахту? 

«Ми спершу думали, що облаштування ліфта в історичній будівлі буде неможливе. А потім зв’язалися із фірмою Dyson і вони придумали рішення. Нам запропонували кілька варіантів, як встановити ліфт без шахти. Коли підйомник змонтували, ми покликали паралімпійця на кріслі колісному, щоб протестувати, чи це зручно для користування.

Внесли корективи за його зауваженнями — так з’явився «обкатаний» ліфт, який точно придатний для користування людьми з інвалідністю та батьками з візочками. Дверні пройми так само легко можна подолати на візку. До речі, тактильні таблички шрифтом Брайля в приміщенні тестували люди з вадами зору, тому вони читабельні і розташовані у правильних місцях».

«ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ЦЕ НЕ ПРОБЛЕМА — ЦЕ РЕСУРС»

Даша живе на Закарпатті вже понад рік, і в її лексиконі вже цілком органічно побутують «но», «файно» і «кавіль», однак різниця в ментальності все одно відчутна, каже дівчина. 

«Одна з яскравих особливостей закарпатців — поки не поп’ють кави, за справу не беруться. Тому життя тут доволі розмірене і запізнитися на пів години це нормально, — сміється співрозмовниця. — А якщо серйозно, то складно тут місцевим пояснити, чим ми там займалися, бо в Маріуполі більшість людей були зайняті роботою на заводах або в порту. Відповідно нашим складно перекваліфікуватися під тутешні реалії, бо професії багатьох тут не те, що не існують — вони незрозумілі.

От, наприклад, у нас деякі жінки працювали кранівницями на заводах. Часто у закарпатців це асоціюється із будівництвом, а для нас це про сталеливарство. Треба було вникнути в контекст іншого менталітету, зрозуміти деякі політичні процеси Закарпаття, але приємно, що до нас поставилися дуже прихильно і підтримували як могли».

Із початком війни Маріуполь став другим домом для тисяч людей із окупованого Донецька та інших населених пунктів області. «Оскільки ми у війні з 2014 року, то дуже добре розуміли, чого потребують як місцеві з напливом ВПО, так і самі ВПО, на місці яких тепер уже ми самі. А з огляду на те, що зараз на Закарпатті змішалися не просто представники різних районів однієї області, а представники Сходу і Заходу величезної багатонаціональної країни, їм складно зрозуміти контекст і проблеми одне одного.

Я жила за 30 кілометрів від росії, а зараз — за 30 кілометрів від Європи. І важливо допомогти та налагодити культурний діалог між людьми. Більшості немає куди повертатися, хтось не зможе повернутися туди морально. Найважливіше розуміти: переселенці це не проблема — це ресурс. І якщо його правильно використовувати, то це буде велика користь для громади», — переконує Дар’я Маркович.

«На щастя, у мене і команди не було серйозних конфліктів із місцевими, але певні стереотипи про Донецьку область, російську мову залишилися. Я з Маріуполя і вільно володію українською мовою, ми не кликали руський мір і дуже добре знаємо ціну свободи і реалії життя в окупації». 

МІСЦЕ ДЛЯ ТВОРЕННЯ ЗМІН ТА ІНТЕГРАЦІЇ НОВИХ МЕШКАНЦІВ МІСТА У ГРОМАДУ

«Ковід і велика війна багатьох змусила працювати віддалено і вдома це не завжди вдається, — пояснює Дар’я мотивацію створення хабу для громади. — Ми враховували всі аспекти при плануванні приміщень в нашому інтеграційному хабі. У Платформі спільних дій є коворкінг, тренінгова зала на 25 людей для неформальної освіти, кімната дизайну мислення, маленька переговорна кімната, студія звукозапису. Сучасний світ не стоїть на місці, тому студія звукозапису буде корисною не лише місцевим музикантам, акторам, а й творцям подкастів, бо ж це теж можливість не лише самовиражатися, займатися творчістю, а ще й збирати донати для допомоги країні.

Оскільки передусім ми орієнтувалися на потреби громадських активістів, то врахували все, що може знадобитися у їхній діяльності. Кожне приміщення має свою функцію, облаштоване меблями, проєктором, інтерактивною дошкою, забезпечене канцелярією, кавою та чаєм — усім, щоб працювати над новими проєктами для громади було комфортно. Водночас кімнати можна трансформувати, меблі переносити».

Зі слів дівчини, під час підготовки до створення інтеграційного хабу з’ясувався цікавий факт: в місті є багато громадських організацій зі спільними цінностями, схожими ідеями, але вони навіть не здогадувалися про існування одне одного. «Ми всіх познайомили, дали майданчик для комунікації і тепер вони готують спільні проєкти. Привідкрию таємницю: місцеві активісти зі мною поділилися ідеєю спільного фестивалю на це літо. І ця колаборація стала можливою саме завдяки їхньому знайомству під час роботи над створенням нашого хабу».

«Іноді люди, які не розуміють, як працюють ґрантові проєкти і для чого вони потрібні, питали, куди ми зібралися витратити ці 4 мільйони гривень (еквівалент $130 тис., — прим. авт.), мовляв, краще б людям роздали. Насправді ж хаб готовий і тепер нові мешканці Мукачева зможуть інтегруватися в громаду і не буде розрізнення між місцевими і ВПО».

Після презентації проєкту творці хабу спільно з громадськими активістами розробили стратегію роботи хабу до кінця року і на три роки вперед. Хаб передають у комунальну власність, а відповідним документом зафіксували, що цільове призначення приміщення протягом 3 років не можна змінювати. Усі витрати на комунальні послуги, розхідні матеріали й зарплату адміністратора, зі слів Дар’ї Маркович, на себе бере місто. А громада й активісти слідкуватимуть, щоб хаб жив та виконував свої функції. 

«Користування послугами простору для відвідувачів повністю безкоштовне. Усі, хто хоче, можуть записатися у адміністратора і користуватися хабом. Якщо відвідувачам потрібне конкретне приміщення для якогось заходу та якісь додаткові матеріали чи техніка, про це потрібно попередити і все підготують. Ми вже спланували деякі заходи — попит величезний», — стверджує співрозмовниця.

***

Ми записували цю розмову після відкриття хабу, коли Дар’ї Маркович залишалося лише відзвітуватися перед донором про реалізацію проєкту та використання коштів. Для цього вона «домовлялася» зі своєю дитинкою, яка мала от-от з’явитися на світ, щоб дочекався поки мама здасть усю звітність по своїй іншій «дитині» — інтеграційному хабу «Платформа спільних дій».

«Коли задум лише виник, я думала, що це неможливо. Потім думала, що це крейзі-ідея. А зараз залишається написати звіт і я розумію, що немає нічого неможливого. Треба розбити велику задачу на маленькі задачки і чітко слідувати плану», — ділиться Даша.

Малюк народився чітко за маминим планом. Сина дівчина назвала Марко, Марк. Марік.

***

Інтеграційний хаб знаходиться за адресою м. Мукачево, пл. Кирила і Мефодія, 30

Ксенія Шокіна спеціально для Varosh

Фото ПРООН