Втрачений Ужгород: меморіальна таблиця на будинку Дьоньдьоші (ФОТО)

Іштван Дьоньдьоші (1629-1704) був найвідомішим поетом свого часу і мав величезний вплив на розвиток угорської літератури. Поет, юрист, заступник ішпана комітату Ґьомор (тепер – територія, розділена між Словаччиною та Угорщиною) мав славу угорського Овідія і велику вагу у суспільстві. Не дивно, що історія його життя неабияк цікавила численних дослідників, котрі по крихтах збирали в архівах усю наявну інформацію. А оскільки її виявилося доволі мало, місце білих плям займали припущення і свідчення, які неможливо було перевірити.

Однією з найбільших загадок життя Іштвана Дьоньдьоші – місце його народження. Дослідники почали суперечки щодо цього ще в кінці ХІХ століття, не затихають вони і досі. Як твердить електронна енциклопедія «Вікіпедія», народився поет у Радванці. Але звідки з’явилося таке припущення? Як виявилося, пішло воно від береґсаського викладача гімназії Ласло Дьоньдьоші, котрий стверджував, що є нащадком відомого поета. Ще у 1898 році Ласло Дьоньдьоші писав для впливового журналу «Vasárnapi Ujság» про те, що його батько з дитинства розповідав про відомого предка, в архіві родини зберігалися листи, документи, рукописи віршів, які підтверджували як родинні зв’язки, так і те, що батькові поета належали маєтки в Унґварі та маленькому селі Родванц. Мовляв, у цих документах та рукописах можна було побачити (було, бо частина документів згоріли під час пожежі), що поет іноді підписувався «родванці Дьоньдьоші Іштван». А чому б він, мовляв, так підписувався, якщо не народився там?

Іштван Дьоньдьоші

Саме цю версію Ласло Дьоньдьоші  розповів на урочистому відкритті в Унґварі Літературного товариства ім. Дьоньдьоші. Це товариство було засноване у 1907 році, до нього увійшло чимало представників політичної та культурної еліти міста. Перше урочисте зібрання проходило у великій залі Комітатського дому (Жупанату), саме там викладач Ласло Дьоньдьоші розказав зацікавленій публіці про те, що батько поета Іштвана Дьоньдьоші Янош був адвокатом. Він заповів будинки в Унґварі та Родванці своєму наймолодшому синові Іштвану, і поет у них не раз бував, передавши у спадок уже своєму синові. Унґварський маєток знаходився на тодішній Замковій вулиці (десь на місці нинішнього будинку № 13 по вулиці Капітульній), батько поета придбав його у Дьордя Солонтаї. «Чи могло бути так, що Дьоньдьоші народився саме в ньому, а не у Родванці?», – цікавилися учасники зустрічі. Ласло Дьоньдьоші доводив, що ні, оскільки на час народження молодшого сина Янош ще не вступив у володіння цим будинком.

Члени Літературного товариства ім. Дьоньдьоші одразу вирішили, що встановлять меморіальну дошку на тій будівлі, в якій народився відомий поет. Звісно, вони знали про те, що дослідження вчителя Ласло Дьоньдьоші критикуються іншими дослідниками, що педагог і письменник Ондраш Дугонич ще у 1796 році писав, що Дьоньдьоші народився у Ґьоморі. Тому у товаристві довго міркували, на якому будинку краще встановити цю меморіальну дошку. Зрештою Ласло Дьоньдьоші зумів переконати учасників товариства у своїй правоті, показавши усі наявні у нього документи, листи та грамоти.

Для маленької Радванки це була величезна подія, до якої почали ретельно готуватися. У ті часи маєток родини Дьоньдьоші вже належав казні, точніше місцевому лісництву, і там проживав лісничий Нандор Шаенґер зі своєю сім’єю. Лісництво не мало нічого проти встановлення на фасаді меморіальної дошки, тож Літературне товариство одразу замовило її виготовлення з темно-сірого мармуру в місцевого майстра Едельштайна. Дуже активним у справі був сільський греко-католицький священник Костянтин Невицький. Він зорганізував мешканців на прибирання вулиць і дворів, особливо гарно люди прибрали вулицю, де стояв будинок Дьоньдьоші. Староста села розніс прапори, аби люди вивісили їх у себе на дахах. Газета «Ung» зокрема розповіла милу історію про ту метушливу підготовку. Мовляв, маленький син лісничого Шаенґера, котрий із великою цікавістю спостерігав за всім, не розуміючи, чому такий ажіотаж навколо якогось невідомого Дьоньдьоші, прийшов на кухню, де його бабуся пекла тістечка і спитав: «І це все теж дістанеться тому Дьоньдьоші?». 

І от нарешті настав день урочистого відкриття меморіальної дошки – 20 вересня 1908 року. Гості почали прибувати до святково прикрашеного міста ще за день до свята. Приїхали зокрема і нащадки Іштвана Дьоньдьоші – Ірен Дьоньдьоші (Nyomárkay Aurélné) з Кочанда, комітат Саболч, та Ґізелла Дьоньдьоші (Szmrecsányi Gézáné) з Ордорми (Сторожниці). Інший нащадок – учитель Ласло Дьоньдьоші – не зміг бути присутнім на святкуванні.

Того недільного дня була гарна погода, яку трохи зіпсував холодний вітер. З самого ранку священник Костянтин Невицький запросив усіх на месу до радванської церкви, однак більшість гостей у довгому ряду карет заїхали до села пізніше, близько 10-ї години ранку. Спершу перед будинком Дьоньдьоші провели урочисте віче мешканців села, на якому урочисто проголосили, що вулиця, на якій розташований маєток і на якій усі зібралися, відтепер зватиметься вулицею Дьоньдьоші. Всього перед красиво прикрашеним будинком поета з’юрмилося, за підрахунками дописувача газети «Ung», близько 3000 гостей (хто бував на цій вулиці нині, мабуть, теж важко уявляє, де вони всі вмістилися). Вітав гостей від мешканців Радванки священник Костянтин Невицький, потім школярі місцевої школи читали вірші поета.

Фото – з журналу «Tolnai Világlapja» (1908)

Далі виступав керівник товариства ім. Дьоньдьоші Михайло Романець, причому написав таку довгу промову, що читав її протягом цілої години. У кінці після його слів: «Тож нехай впаде ця пелена!» з меморіальної дошки зняли білу тканину і всі присутні побачили надпис на ній: «Тут народився родванці Дьоньдьоші Іштван, нар. бл.1620 – пом. 1704 року  – визначний поет XVII століття, автор «Муранської Венери» та інших творів. Пам’ять з праху його воскресає, наче Фенікс, в серцях громадян і в цьому пам’ятному знаку, який за сприяння Літературного товариства ім. Дьоньдьоші з патріотичною шаною встановлено на місці народження поета в поселенні Родванц у 1908 році». Угорською мовою це виглядає так.

Фото – з журналу «Új Tükör» (1982) 

Після цього виступила Ірен Ус, зачитавши вірш про Іштвана Дьоньдьоші, а тоді гості почали по черзі підходити до будинку з традиційними віночками. Першими пішли поважні гості з міністерств, керівники комітатів Унґ, Гевеш, Ґьомор та представники численних культурних і літературних товариств зі всієї Угорщини. Сказавши кілька слів, вивішували свій віночок на стіну будинку Дьоньдьоші. Далі меморіальну дошку символічно передали на зберігання окружному судді Ліпоту Фюлопу, на що той обіцяв дбати про її збереження.

По завершенні офіційної церемонії на гостей чекав святковий обід, організований у ресторані парку Сечені (нині – парк Підзамковий). Туди прийшло близько 100 осіб, хоча участь у цьому заході й коштувала доволі велику суму на ті часи – 5 повних крон. Гості виголошували промови, їли, пили, прослухали кілька пісень, виконаних членами місцевого хору, а на кінець зробили загальне фото на пам’ять про цей день.

Припускаємо, що це і є згадуване загальне фото 1908 року (архів Ростислава Татомира)

Ввечері святкування перенеслося до Унґвара. Жителі міста підсвітили свої вікна, тож, як писала газета «Ung», місто виглядало дуже святково з вогниками у вікнах, перехожі гуляли і милувалися виглядом (а нині ми не бачимо нічого особливого у вигляді освітлених вікон). Еліта міста поспішала тими освітленими вулицями до міського театру (нині – театр ляльок «Бавка»), де знову говорили про Іштвана Дьоньдьоші, читали його вірші, проглянули уривок із вистави. На цьому, власне, святкування завершилося, гості роз’їхалися, життя у маленькому Унґварі знову затихло, а місцева інтелігенція почала з нетерпінням очікувати на відгуки в газетах.

Угорська преса переважно написала про відкриття меморіальної дошки в Унґварі побіжно і коротко. Але були і не дуже приємні відгуки, зокрема газета «Pesti Hírlap» написала, що Літературне товариство ім. Дьоньдьоші не дочекалося остаточних доказів щодо справжнього місця народження поета, а встановило меморіальну дошку на будинку в маленькому селі, яке навряд чи могло бути місцем проживання його батька-адвоката. «Своїм вчинком і надписом «radvánci Gyöngyösy István» священник Невицький і все товариство «вирішило» питання місця народження поета. Але дослідження продовжуються і скоро може статися так, що їм доведеться тихенько зняти дошку з цього будинку», – йшлося у статті.

Однак, як бачимо, минуло багато років, а дослідники життя Іштвана Дьоньдьоші досі не поставили крапку у цій дискусії. Востаннє тема піднімалася кілька років тому, коли двоє угорських науковців опублікували роботу, в якій вкотре сумнівалися в інформації щодо народження поета у Радванці. Однак і відомості про Радванку все ще дуже часто зустрічаються у статтях про поета, тож меморіальну дошку ніхто не зняв і не збирається, вона знаходиться все на тому ж місці, де її встановили ще 114 років тому – на красивій бароковій будівлі, яка нині вкрай потребує реставрації.

Фото – «Вікіпедія»

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Перше фото – журнал «Új Tükör» (1982)