Втрачений Ужгород: як місто змагалося з Мукачевом за право стати столицею Підкарпатської Русі (ФОТО)

Втрачений Ужгород: як місто змагалося з Мукачевом за право стати столицею Підкарпатської Русі (ФОТО)
Чи задумувалися ви колись над тим, як Ужгород (і чому саме він) став адміністративним центром краю? Це насправді дуже цікаве питання, бо до кінця Першої світової війни у нас не було одного центру, кожен комітат (жупа) мав своє головне місто, рівноправне з іншими. Коли після входження краю до складу Чехословаччини столицею Підкарпатської Русі було проголошено Ужгород, для Мукачева це стало дуже неприємним ударом. Мукачево вважало, що так сталося банально через те, що Ужгород лежав ближче до Словаччини, звідки заходили чехословацька та французька армії. Коли нова адміністрація вже розгорнула роботу в Ужгороді, угорські військові й влада в Мукачеві ще опиралися. Таким чином, коли Мукачево теж увійшло під повний контроль Чехословаччини, адміністрація вже працювала в Ужгороді, який і став таким чином столицею Підкарпатської Русі. Але Мукачево не полишало надій на те, що й воно може стати столицею – й одного разу це справді ледь не здійснилося.

 

Аби пояснити передумови цієї ситуації, треба перенестися у 1926 рік, коли Чехословаччиною почали ширитися чутки про те, що уряд запланував велику адміністративну реформу. Суть її полягала в ліквідації жуп (тобто районних адміністрацій), а для автономної Підкарпатської Русі означала замість жуп створення одного Земського уряду.

Мукачево, яке в той час було центром Березької жупи, розуміло, що після реформи воно стане звичайним містом. Його керівництво та міська інтелігенція вирішили спробувати запропонувати уряду перенести столицю Підкарпатської Русі до Мукачева. Бо вважали несправедливим, що столицею є Ужгород – бідне місто, зі слабо розвиненою торгівлею та промисловістю, яке навіть за кількістю населення було в той час меншим за Мукачево. До Праги ця ідея потрапила, чи не в першу чергу, з подачі тодішнього мера Мукачева Петра Петрігалли. Треба визнати, цей пан зробив усе, що міг, аби закласти ідею нової столиці в голови празьким посадовцям. Він ходив  у політичні клуби, спілкувався зі сенаторами та міністрами, заманював звання столиці, обіцяючи надати дешеві парцели землі для будівництва всіх необхідних адміністративних будівель, а також фінансову підтримку міста для того, аби чиновникам працювалося в новій столиці добре.  

Мер Мукачева Петро Петрігалла

У той час, як у Празі все це обговорювалося вже дуже серйозно, віцегубернатор краю Антонін Розсипал повідомляв пресі, що не чув про жодні плани стосовно перенесення столиці: все, мовляв, лише чутки. Однак у кінці січня 1927 року з Праги підтвердили, що дійсно збирають думки щодо цього питання. Сказати, що це шокувало Ужгород – нічого не сказати. Бо направду Ужгород не міг надати таких перспектив, які пропонувало Мукачево. Місто справді мало на той час багато фінансових проблем, не могло собі дозволити збудувати для чиновників службового житла. А з того часу, як Ужгород став столицею, до міста приїхало дуже багато чиновників, які не мали де жити, й мусили іноді ночувати в своїх робочих кабінетах. Будучи столицею, Ужгород міг розраховувати на розвиток, на те, що влада вкладе гроші у зведення адміністративних споруд, житлових будинків, допоможе з інфраструктурою. Тож переживати було за що, адже без звання столиці Ужгород не мав перспектив для розвитку.

Сторону Ужгорода захищав тоді, в першу чергу, урядовий комісар міста (не обраний, а призначений мер) Ян Грбек. Він одразу надіслав протестні телеграми президентові та міністрам, хоча розумів, що здалеку він проблемі не зарадить і треба їхати до Праги самому. Тим часом Августин Волошин, котрий у той час був депутатом міської ради, зібрав у себе вдома міську інтелігенцію, аби порадитися, що можна зробити в цій ситуації. Вирішили наступного дня, у вівторок, 8 лютого, о 18.00 організувати протестне зібрання. Протестувала тогочасна інтелігенція не десь на вулиці, а у великій залі ресторану «Корона». Там зібрався великий натовп, причому питання нарешті об’єднало представників усіх місцевих політичних сил. Газета «Novoje vremja» відзначила палку промову Августина Волошина, мовляв, «Волошин говорив так енергійно і з таким пафосом, яким у нього досі ніколи ще ми не бачили». Але інші газети розкритикували його за антисемітські висловлювання про те, що в лобіюванні цього питання замішані впливові мукачівські євреї. Промову депутата Ендре Корлата «Novoje vremja» назвала такою, що взагалі могла би зацікавити державного прокурора. А депутати-комуністи під кінець почали співати «Інтернаціонал» і пропонували влаштувати демонстрацію. Одним словом, зібрання вийшло дуже насиченим, однак конкретних планів чи пропозицій не містило. Воно ще тривало, коли урядового комісара Яна Грбека покликали до телефону. Коли він повернувся до зали, то повідомив, що йому дзвонили з Праги, запевнивши: те, що є в Ужгороді, залишиться в Ужгороді; те, що є в Мукачеві, залишиться в Мукачеві. Однак міська влада вирішила все ж переконатися в цьому й організувала поїздку великої делегації міста до Праги, де її члени обходили всі парламентські клуби, мала численні бесіди, показували фотографії того, що вдалося досягти, намагалися переконати депутатів, урядовців та журналістів у тому, що головним містом Підкарпатської Русі має залишитися Ужгород.

Урядовий комісар Ужгорода Ян Грбек

Тим часом місцеві газети гули, а свою думку у місцевій пресі висловлювали як журналісти, так і чиновники, й навіть звичайні громадяни. «Ужгород не випадково був Чехословаччиною проголошений столицею Підкарпатської Русі –він здавна був культурним і аристократичним центром краю», – писали одні. «Але Мукачево є набагато успішнішим у господарській сфері, є більш «руським» і має зручніше географічне положення, до нього легше дістатися з усіх куточків краю», – казали інші. «Ужгород завжди був важливішим, не дарма ж сюди перенесли осідок Мукачівської греко-католицької єпархії, та й осередок війська був завжди тут», – лунало з одних газет. «Та Ужгород є селом з маленькими будиночками, набудованими, хто як хотів. А у вашому культурному центрі – театрі – двері до зали такі, як десь у стодолі. Натомість Мукачево має краще планування та гарні широкі вулиці. Навіть населення в Мукачеві більше на 2000 осіб», – парирували інші видання. Багато, дуже багато чого вилили в ті дні на одне одного патріоти Ужгорода й Мукачева. Хоча чи не в кожній статті автори на початку галантно заявляли: «Нічого не маємо проти Ужгорода (Мукачева), це прекрасне місто, але…». І далі вже ніхто на галантність не зважав.

У першій половині 1927 року суперечки навколо столиці Підкарпатської Русі розгоралися дуже часто. Все тому, що в Празі ніхто остаточного рішення не виголошував, а політики часто виступали зі заявами, які лише збурювали суспільство. Разів десять до Ужгорода привозили новину про те, що столицею залишається він. Всі раділи, а через деякий час Петро Петрігалла чи інший політик виступали в пресі зі запевненнями, що уряд усе ж схиляється до Мукачева.

У березні 1927 року в Ужгороді відбулося зібрання 106 заможних мешканців міста, які підписалися під запевненням надати містові кредит під 4% на суму 1 600 000 Кч для зведення житлового будинку для службовців Земського уряду. Таким чином місто хотіло показати, що готове вкладатися в розвиток і допомагати урядовцям працювати в Ужгороді, як столиці Підкарпатської Русі. Це, звісно, була не така щедра пропозиція, як у Мукачева, але вона дала боротьбі між містами новий оберт. Ближче до літа питання трохи вщухло, бо країна готувалася до виборів президента (в яких знову переміг Томаш Ґ. Масарик). А от після виборів уряд знову повернувся до розробки адміністративної реформи, піднявши й питання головного міста Підкарпатської Русі. Тоді й було остаточно вирішено, що столицею залишиться Ужгород.

Мукачево, звісно, було розчароване. Газета «Podkarpatské hlasy» процитувала мера Петра Петрігаллу, мовляв, це не було змагання між містами – це було питання, яке мало, в першу, чергу, принести користь жителям усього краю. «Те, що Мукачево не вийшло з цієї битви переможцем, не означає, що Мукачево не підходило для ролі адміністративного центру», – сказав він. І був, мабуть, правий, адже остаточне рішення було прийняте в Празі з чисто економічних обґрунтувань. Влада вже вклала у планування адміністративного району Малий Ґалаґов, підготовчі та будівельні роботи близько 200 мільйонів Кч. Тож закинути усе це і почати з нуля в Мукачеві означало викинути на вітер неймовірно велику суму. 

Малий Ґалаґов в Ужгороді

Цікаво, що в Ужгороді, де перед тим разів десять бурхливо раділи заявам про збереження статусу головного міста Підкарпатської Русі, новину цього разу сприйняли дуже обережно. Лише коли про це оголосили офіційно, в місті вирішили провести святкування. У день, коли сенат повідомив про остаточне рішення (а було це 24 липня 1927 року) містом пройшла святкова хода, далі ж відбулися гуляння й великий банкет для еліти. На банкеті урядовий комісар Ян Грбек сказав: «Праця наша не була марною і сьогодні можете бути спокійні за її результат. Ми не можемо нині собі навіть уявити, яке величезне значення буде мати визнання Ужгорода столицею Підкарпатської Русі. Це буде великим орієнтиром в його історії».

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

 

03 березня 2023р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів