Як долати зумовлені війною труднощі? Поради ужгородської психологині Андріани Гренцер

Як долати зумовлені війною труднощі? Поради ужгородської психологині Андріани Гренцер
Що робити, якщо відчуваєш провину за те, що не знаєш обстрілів? Або навпаки, якщо почуваєшся винним за те, що виїхав із зони бойових дій? Чи нормально це пити каву і ходити в кіно, коли співвітчизники ховаються від обстрілів у підвалах без їжі та ліків? Про нагальне та наболіле виданню KISZ? розповіла ужгородська психологиня Андріана Гренцер.

 

  • Андріано, як змінилися запити клієнтів із початком повномасштабної війни? Із чим найчастіше зверталися українці?

Андріана Гренцер

— Якщо говорити про мій особистий професійний досвід, то у перший місяць війни моя робота практично стояла на місці. Я консультувала тільки клієнтів, які живуть за кордоном, а от клієнти з України повністю призупинили консультації. У березні я багато вчилася, підвищувала кваліфікацію і набувала навичок кризового консультування. Спочатку сама навчилася знімати стрес від війни, а тоді навчала своїх клієнтів не панікувати, знімати надмірну тривогу, знижувати її до рівня норми. Останнє є ключовим, адже жоден спеціаліст НЕ може навчити клієнта не тривожитися взагалі, тим паче у час війни. Мій досвід показує, що люди сприймають тривогу як щось вороже і зле, хочуть позбутися її повністю. Але тривога життєво необхідна. Завдяки тривозі ми можемо вчасно зреагувати на небезпеку і врятувати своє життя. Щодо запитів, то на початку повномасштабної війни було кілька кризових консультувань телефоном, коли люди були під обстрілами. Їх я навчила базовій самодопомозі, щоб справлятися зі стресом і панікою. Зверталися і вимушені переселенки, яким довелося виїхати з України без чоловіків. Через місяць я відновила роботу на 90%, а клієнти повернулися до роботи над запитами, які були до війни.

  • Із повномасштабною війною ми дізналися про багато психологічних станів. Серед них провина вцілілого або ж навпаки провина за те, що живеш в умовно безпечному регіоні і не знаєш жахів війни на власному досвіді. Як із цим боротися?

— Багато людей відчувають провину вцілілого. Вона розвивається у людей, які пережили (вижили) у ситуації, що загрожувала життю. Люди можуть почуватися винними за те, що вижили або знаходяться в безпеці, поки інші помирають. Інші ж можуть думати про те, що могли б зробити щось таке, що на їх думку змінило б результат.

Симптоми у цього є психологічні — почуття безпорадності, відсутність мотивації, нав’язливі думки про події — та фізіологічні — зміна апетиту, труднощі зі сном, головні болі.

Що робити?

  • дозвольте собі сумувати і не тисніть на себе;
  • займайтеся волонтерською діяльністю або спрямувати на благодійність те, що добре вмієте — так ви зможете точно бути корисним і допомагати іншим;
  • якщо вам буде складно впоратися з почуттям провини самостійно, зверніться за допомогою до психолога/психотерапевта. Це нормально.

У стані емоційного виснаження наш мозок здатний до катастрофізації. Він не розуміє різниці між тим, що відбувається насправді і тим, що ми думаємо. Мозок може фільтрувати позитив, бо еволюційно він налаштований на виживання і шукає небезпеку, тому нам треба вчитися помічати ті гарні речі, які з нами відбуваються.

  • А як справлятися тим, хто вимушено виїхав з України? Існує думка, що цим людям ще складніше, бо вони ще й не в своїй країні. Які поради ти б дала їм?

— Я теж спостерігаю такий феномен, що люди, які виїхали, мають більшу тривогу ніж ті, які залишилися в Україні. Чому так? Думаю, це пов’язано з тим, що у них усе одно залишаються тут рідні та близькі. Багато ситуацій, коли жінка і дитина виїхали, а чоловік лишився, або літні люди на відріз відмовляються покидати домівки і переміщатися навіть у межах країни. Також є хвилювання за друзів, колег та знайомих. Люди не можуть бути поряд і контролювати ситуацію. Це породжує дуже різні емоції. Колись одна моя клієнтка сказала: «В центрі урагану спокійніше». Це про контроль: навіть в епіцентрі війни ви знаєте і відчуваєте, що відбувається, а люди за кордоном можуть про це тільки здогадуватися і бояться, що рідні чи друзі не кажуть всієї правди.

Іноді для того, щоб людина заспокоїлася буває навіть достатньо просто ВИЗНАТИ, що вона чи він нічого не може змінити і прийняти ситуацію такою, як вона є. Також для заспокоєння можна подумати, як ви можете допомогти будучи за кордоном: поволонтерити, вийти на мітинг, заспокоїти родичів, підтримати друзів.

  • У квітні почалася помітна відлига — люди стали дозволяти собі жити, пити каву, ходити в кіно. У той же час були і досі є ті, хто засуджує ці дії. Мовляв, «як ви смієте обговорювати, що покладете до великоднього кошика, якщо є люди, які не мають що їсти» або «пронесіть труни з загиблими Героями повз кафе, нехай не забувають про війну». Як знайти той баланс між відпочинком від війни і хвилюванням за життя та безпеку? І головне — чи варто реагувати на такі звинувачення? Адже й серед тих, хто зараз п’є каву й намагається забутися, є ті, хто приїхав із Маріуполя, Бучі, Чернігова…

— Якщо люди повернулися до нормального життя це НЕ означає, що вони забули про війну, це означає, що вони продовжують жити попри війну і всі ці жахи, які відбуваються щодня.

Якось у стрічці новин я побачила звернення солдата до людей. Він казав, що вони воюють для того, що ми могли продовжувати жити нормальним життям, а не відмовлялися від нього! Я дуже запам’ятала ці слова, бо вони важливі. Війна — це боротьба за ЖИТТЯ, нам потрібно жити, рухатися вперед, щоб жодна смерть не була марною. Якщо ми будемо в ресурсі, то ми краще зможемо допомагати нашим військовим. Про війну неможливо забути, це досвід, який залишиться з нами навіть після її закінчення.  Якщо ви чуєте звинувачення у свій бік через те, що живете звичним життям у час війни, спробуйте не реагувати агресивно, не захищатися, не виправдовуватися. Можливо, людина, яка це каже, має якусь «рану», відкритий біль чи сильні переживання. Якщо є можливість, запропонуйте поділитися почуттями та переживаннями з цього приводу і запитайте, що відчуває та людина. Людяність та доброзичливе ставлення можуть врятувати від болю.

  • Порадь читачам якісь прості заспокійливі техніки чи щось для підбадьорення себе, коли емоції беруть гору

— Емоції — це нормально. Всі емоції дуже важливі і нам варто до них прислухатися, адже за ними стоять потреби. Якщо хвилювання можуть займати у вас цілий день і це стає для вас проблемою, то відведіть собі час для них. Наприклад, із 10 до 11:00 я буду хвилюватися, плакати і сумувати, але далі я буду займатися іншими справами. Цікаво, що дуже часто у спеціально відведений час для переживань людина не переживає.

Глибоке та усвідомлене дихання також є гарним способом саморегуляції. Зробіть глибокий вдих — затримка на 3 секунди — видих — затримка на 3 секунди. І так 3 підходи. Це дозволить вашій вегетативній системі прийти в норму.

Фізична активність теж допомагає знімати стрес:

  • Біг — найкращий варіант, адже коли наше тіло в стресі, то еволюційно в нас закладено реакції «бий, біжи, завмри». Тому біг це дуже ефективний спосіб знизити стрес.
  • Прогулянки на свіжому повітрі.
  • Спортзал.

Якщо ви відчуваєте, що вам важко впоратися з емоціями, то варто звернутися до психолога. Бережіть себе! Все буде Україна

Ксенія Шокіна спеціально для KISZó

 

26 травня 2022р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів