Книги, де знаходять рідних: за прилавком «Кобзаря» – Юрій Фатула
«Нова книга «Я ще гадав ґаздувати, але мушу воювати…» розповідає про 66-й Унґварський піхотний полк Австро-угорської армії. 90 % інформації та фото, які викладені тут, з’являється вперше в українській документальній літературі. Я й сам був вражений. Ми маємо знати свою військову історію, знати про своїх прадідів і пишатися ними», – розповідає Юрій Фатула.
Таку назву для книги автор дібрав неспроста. Пояснює: «Більшість солдатів були простими селянами, які мали сім’ї й хотіли ростити дітей, а життя змусило воювати. Як альтернативну розглядав назву «Одні хлопці у шпиталі – другі у землиці». Довго думав. Але перемогла перша. Бо вона більш оптимістична: тут є ще живі, в ній є елемент оптимізму».
У книзі Юрій Фатула коротко описує Ужгород кінця ХІХ – початку ХХ століття, розповідає про 66-й піхотний полк та його бої на різних фронтах: російському, румунському, сербському, італійському. Окрему увагу слід приділити перебуванню 66-го полку в Україні й спогадам про неї очима офіцерів 15-ї Мішкольцької піхотної дивізії.
«Треба почитати, з якою повагою, шаною пишуть угорські офіцери з Будапешта, Мішкольца про Україну, які компліменти дають нашій державі. Причому ми розуміємо, що це не замовні статті – вони написані 100 років тому», – каже дослідник.
Також автор публікує вірші, які писали солдати й офіцери, перебуваючи далеко від дому й рідних. Та головне – тут є цінна інформація про військові поховання у Словенії, Італії, Австрії, Румунії, Словаччині, Польщі, Україні та мартиролог 845 полеглих. Для зручної навігації подано алфавітний покажчик прізвищ загиблих воїнів і населених пунктів, звідки мобілізували людей.
У цій книзі автор вперше пише й про свого прадіда – Томаша (Антала) Фатулу, якого тривалий час вважали зниклим безвісти. «Я знайшов картку чехословацького періоду з реферату sociální pé?e, тобто департаменту соціальної опіки. Він виданий Марії Фатулі, вдові Антала Фатули. Це перший офіційний документ, де чітко вказано, що він служив саме в 66-му піхотному полку й зник безвісти на початку війни – в 1914 році. 1918-го визнаний загиблим. Сам документ у родині не зберігся», – зазначає пан Юрій. Однак повної інформації про прадіда досі немає: де саме він зник і де може бути похованим, поки невідомо.
Юрій Фатула вважає: «У Першій світовій війні кожен закарпатець має свою родинну історію, свою родинну таємницю. І коли він її відкриє, то збагатиться, зрозуміє свій корінь, родинне дерево».
До теми
- «Війна – це не строкова служба, тут усе по-іншому. Небезпечно, звичайно, але в моральному, психологічному плані набагато легше…» Історія бійця 128-ї бригади
- «На Запоріжжі наша мінометна міна влетіла прямо в люк російського танка, що рухався підтримати піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади
- Снайпер, офіцер, бойовий командир ДПСУ Дмитро Полончак: "Гіршого за Бахмут пекла я не бачив. Але найгірше, що висновків ніхто не робить"
- Герої без зброї: сапер Іван Гуляш про зорі, людей, котрі чекають миру та емоції під контролем
- «Я розумів, що рано чи пізно доведеться воювати, тому сприйняв мобілізацію нормально…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Стараюся їздити на позиції тільки вночі або в погану погоду, бо моя машина – жирна ціль для ворога…» Історія Олександра, бійця 128-ї бригади
- Капелан Микола Багіров: «На війні Бога не ділять»
- Команда Eco Film Festival від Chysto.de оголосила переможців кінопремії імені Романа Жука, який загинув навесні 2022 року, захищаючи Україну
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів