Урожай без хімії: лайфхак від закарпатки з Чорної гори Наталії Мартишинець (ФОТО)

Вирощує пані Наталя переважно столові сорти винограду. Технічних, з яких роблять вино, у неї лише мала частина (і це переважно солодкий Трамінер) – аби заготувати сотню-другу літрів десертного вина.

Виноградник пані Мартишинець сформований так, що починає родити лоза у червні, а збирати урожай можна ще й на католицьке Різдво – один із турецьких пізніх сортів достигає акурат у другій половині грудня.

Не менше вражає те, що весь виноград Наталі Мартишинець – із позначкою “еко”, тобто, для боротьби з хворобами вередливої у догляді культури садівниця не використовує агрохімії. Як досягти такого результату – своїми лайфхаками Наталя Мартишинець поділилася з Укрінформом.

 

ДЛЯ ВИНОГРАДУ ВУЛКАНІЧНА ГОРА – ЦЕ РАЙ

Сад Наталії Мартишинець розташований у райській місцині для вирощування винограду та садових культур – це знаменита Чорна гора у Виноградові, частина її входить до Карпатського біосферного заповідника. Тут ростуть і живуть свої ендемічні види, наприклад, інжири, які в цій місцині садили з діда-прадіда, доки це ще не стало мейнстримом для всього Закарпаття (бо тепер інжир росте в кожному дворі). І живуть добре, бо тут є свій мікроклімат (Чорну гору вважають одним із найтепліших місць на Закарпатті, це згаслий вулкан): гора захищає від вітрів, на терасах – постійний доступ до сонця, а ще тут узимку не буває більш як 15 градусів морозу. Такі умови, справді, наче рай для лози!

Інжири

Тут завжди були виноградники – ще за часів Австро-Угорщини, потім у радянські часи – до антиалкогольної реформи у 1980-х роках. Саме тому закладати свій знаменитий на Закарпатті та поза його межами сад майже двадцять років тому пані Наталя почала з винограду.

Зараз її колекція винограду нараховує понад 150 сортів. У саду ще кілька років тому було до 1000 кущів, зараз лишилася половина: ґаздиня потроху свій виноградник викорчовує. Каже, мовляв, що нині не модно вирощувати виноград, тому й звільняє місце під екзоти. Зараз пристрасть садівниці – фісташки та азиміна (екзотичні рослини родом із Північної Америки, за смаком схожі на манго та банан). Кілька років тому так само була захопилася хурмою і тепер має найбільший промисловий сад хурми в Україні (понад 300 дерев). Але про екзоти – згодом.

Азиміна

Зараз середина вересня – час винограду. Грона налилися, набралися сонця, звисають із кущів – так і просяться у кошик. Зрізає їх пані Наталя кілька разів на тиждень, на замовлення для своїх постійних клієнтів. Це люди з гірських регіонів Закарпаття, де не плодоносить лоза, з Міжгірщини, Рахівщини, Тячівщини. Але вони готові платити за добрий урожай із Чорної гори і навіть приїхати за ним до пані Наталі раз на тиждень-два. Тим більше, що цей урожай – екологічний, тобто вирощений без агресивної хімії й не містить у собі всієї таблиці Менделєєва.

ПАРАМЕТРИ ЕКОУРОЖАЮ: ВАЖКО, АЛЕ МОЖЛИВО

Той, хто пробував вирощувати виноград, особливо сучасні столові сорти з великими ягодами та гронами, розуміє, як це нелегко зробити без спеціальних препаратів. Адже лоза у догляді дуже вередлива, а наші постійні зміни клімату із затяжним початком весни, “сезонами дощів”, що тривають по кілька тижнів, і температурними гойдалками – лише підливають олії у вогонь: грибки й хвороби на виноградниках множаться в геометричній прогресії, тільки встигай обприскувати! А ще мікроорганізми швидко пристосовуються – і ті препарати, що діяли торік, цьогоріч можуть не дати ефекту.

Звісно, виростити в таких умовах урожай, щоби підходив під параметри “еко-”, важко. Важко, але можливо – доводить Наталя Мартишинець. Головне не полінуватися весною – саме на цей час припадають основні роботи із захисту кущів і ягід.

- Я справді працюю на винограднику тільки з тими речовинами для захисту винограду, які не є агресивними для людського організму, бо в різних співвідношеннях входять до його складу. Це сірка, мідь, йод і сода. Уперше проводжу обприскування винограду, як тільки навесні з'являється перше тепле погодне віконечко (коли температура підіймається до 20 градусів), користуюся для цього розчином: 100 г колоїдної сірки на 10 л води. Це убезпечує від кліща, він вилізає тоді, коли бруньки уже набубнявіли і набувають кремового кольору. Це перша обробка винограду.

А далі, радить пані Наталя, треба стежити за погодою – від неї на винограднику навесні залежить багато, якщо не все.

- Якщо бачите, що весна почалася холодна і мокра – значить виноградник обов'язково треба обробити мідними препаратами від антракнозу. Якщо після холодної пори одразу стає тепло, але також волого – розвиваються інші хвороби винограду, але проти них також помічна мідь. Отож, весною я що десять днів працюю із розчинами міді. Я використовую тільки контактні препарати. Якщо ви берете системні (але тоді вже ваш урожай не матиме помітки “еко”) – можна трохи полінуватися й обприскувати кущі рідше, такі препарати діють 15-20 днів. Але їхня дія схожа на дію гормонів на людський організм – це робить лінивим не тільки садівника, а й виноград: кущі втрачають природний імунітет і не чинять спротиву хворобам. Такі препарати роблять лозу інфантильною, не здатною захищатися. Тому я їх не визнаю. І майте на увазі: міддю можна обприскувати лозу тільки після появи п’ятого листочка. Інакше спалите ніжне молоде листя.

 

ОСОБЛИВА УВАГА ПІД ЧАС ЦВІТІННЯ

Особливо багато працювати на винограднику доводиться під час його цвітіння, каже садівниця.

- У цей період використовую препарати сірки та борної кислоти (остання продається в аптеках, роблю розчин 2 г на 10 л та обприскую кущі під час цвітіння – розчин прилипає до тичинок і сприяє запиленню ягід). У період цвітіння я обов'язково обробляю виноградник сухою сіркою: насипаю її у панчоху, яку чіпляю на довгу палицю, і ходжу поміж кущами, як піп із кадилом, – махаю палицею і щедро розсипаю сірку на кущі. Це дуже важливо зробити на третій-четвертий день цвітіння, бо у цей час виноградинка, зародок ягоди, котрий іще не закрився, має форму лійки. Ця лійка закривається на 5-6 день після цвітіння, далі вже формується ягода – і якщо не обробити, вона забере всередину всі хвороби та мікроби, які тільки змогли там оселитися за ці дні. Вони потім і проявляються як гниль, плями тощо. І потім ви вже можете чим завгодно поливати ті грона зверху, то все не діятиме, бо причина хвороби – всередині.

Як відцвіло, каже пані Наталя, виноградник одразу треба ще раз обприскати колоїдною сіркою – уже не сухою, а розчином, це, звертає увагу садівниця, різні препарати.

- А згодом, коли уже є зернятка розміром із горошину, я ще посипаю кожне гроно сіркою, біля плодоніжки. І цей захист діє на урожай до осені, улітку я виноград більше не обробляю, – каже власниця унікального саду. – Так, він хворіє – але це листя. А листя та хвору тонку лозу я восени зріжу й утилізую, а та лоза, яка залишиться на наступний рік, буде здоровою.

Виноград після такого догляду – дійсно “біо”, я перевіряла в лабораторії, – каже пані Наталія.

- Ну, а найкраще це доводить те, що у мене дуже багато клієнтів із дитячого відділення Виноградівської лікарні. Наші місцеві лікарі матусям радять давати дітям з анемією сирий виноградний сік. У мене закуповують частину урожаю для цього роками. Діти не мають жодних алергійних проблем від мого винограду, – розказує Наталя Мартишинець.

ЯК ЗІБРАТИ КОЛЕКЦІЮ

Винограднику Наталі Мартишинець іде 19-й рік, за цей час його власниця зібрала колекцію з усього світу – понад 150 сортів. Це найбільша колекція на Закарпатті й одна із найбільших в Україні.

- Я коли повернулася з Європи до України і викупила ці ділянки від місцевих жителів під закладку саду, розчищала їх – вони були порослі чагарниками. У перший рік побачила, що з-під землі пробивається з коріння лоза зі здичавілих старих кущів. Мені було шкода корчувати ті старі кущі – й я пішла до наших старих виноградарів, аби вони мене навчили щепити лозу. Але на прищепи мені давали тільки місцеві старі сорти винограду. А було ж цікаво вирощувати кращі з сучасної селекції. Тому я почала напрацьовувати зв'язки.

Перші, з кими зв'язалася пані Наталя, були кримські виноградарі з Магарача. Вони кілька разів приїхали в гості на Закарпаття і привезли саджанці. Саме з кримських сортів почався її виноградник – хоча більшість із тих сортів тут не прижилися: інакший регіон і клімат.

- Тоді я подалася в інститут Таїрова – розповіла тамтешнім спеціалістам, що починаю закладати виноградник, і спитала – що саме вони б мені порадили посадити. Таїрівці мені дали чубуки своїх нових селекціонованих сортів – їм зі свого боку також було цікаво подивитися, як вони тут на Закарпатті прийматимуться та плодоноситимуть. Ми співпрацювали років з десять.

А далі зв'язалася із Володимиром Шпаком (це селекціонер із Полтавської області, він має наразі найбільшу колекцію винограду в Україні, понад 700 сортів, багато з них селекціонував сам) – він сам фармацевт і зібрати колекцію йому допомогли друзі, привозили з усього світу. Я купувала у нього прищепи, потім щепила у себе. Потім іще сконтактувала із Крайновим – це унікальний селекціонер із Кубані (Новочеркаськ), його сорти – мої улюблені, він вивів до сотні нових сортів, за якими черга стоїть у всьому світі.

Цікавлюся, наскільки це дорого – збирати таку виноградну колекцію (адже на ринку в Україні ціна звичайних саджанців столових сортів у середньому починається від 120 гривень).

- Колекційні сорти набагато дорожчі, ціна на прищепу колекційного сорту стартує від 400 гривень на ринку. У селекціонерів, щоправда, є різні акції – вони роблять знижки колегам, готові обмінюватися сортами, наші вітчизняні міняють на сорти американської селекції.

Цікавлюся також, чи вислані поштою чубуки нормально доходять, чи не буває, що псуються або ж гинуть у дорозі?

- Прекрасно доходять! Я діставала чубуки із Техасу, Нью-Джерсі, Південно-Африканської республіки та Нової Зеландії. Поштою. Все чудесно доходило. Лоза узагалі добре зберігається і майже завжди приймається при щепленні, – пояснює пані Наталя.

“КОЗЯЧІ ЦИЦЬКИ”, ЩО ДОСТИГАЮТЬ НА РІЗДВО

Зараз новими сортами винограду свою колекцію пані Наталя більше не поповнює. Каже, що нема сил. Цьогоріч після ковіду в жінки з’явилися ускладнення, відтак у саду їй стало важко працювати. Якщо раніше вона могла обходитися без помічника поміж своїх вихованців (пані Наталя – буддистка і до дерев ставиться як до особливих форм життя, з повагою та подякою, а урожай вважає своєю спільною роботою), то зараз це дедалі важче.

Зате про “давніх друзів” із колекції може розповісти багато цікавого. Ходити із нею між рядків виноградника на Чорній горі – сама насолода в усіх сенсах. Виноград смачнючий, а до того ж – принадно виглядає. Особливо на фоні міста, що розкинулося біля підніжжя гори!

Цікавлюся у садівниці, чи має своїх улюбленців на винограднику. Каже, що найбільше любить кишмишні сорти, а з-поміж них найбільше – американців, бо тамтешні селекціонери змогли вивести такі сорти, що майже не хворіють. Це вам не вередливі “європейці”!

- А найсильніше пишаються нашим аборигеном – це сорт, який у нас називають “Козячі цицьки” через форму ягід. Вони висять на кущах до кінця грудня, інколи ж, коли зима не морозна, то й на Різдво ще зрізаю грона з куща, – каже Наталя Мартишинець.

- А взагалі, – продовжує, – я їх (сорти) усіх люблю. Ну, як не любити Крайнова: його сорти прекрасні й на вигляд, і на смак. Єдине, що Крайнов не має кишмишів, є хіба сорти з м'якими кісточками. А от мій улюблений кишмиш – це сорт із Арканзасу, мені друг прислав чотири види від тамтешнього селекціонера. Вони настільки стійкі до хвороб – це просто диво! І дають прекрасний урожай. Іще маю виноград із гронами, що сягають до півметра – це теж кишмиш, сорт “Променистий”, кубанська селекція, Новочеркаський інститут імені Потапенка.

А ще в саду пані Мартишинець є навіть світові рекордсмени – наприклад, сорт "Джой” американської селекції, занесений до Книги рекордів Гіннеса як найсолодший виноград у світі. Куштую ягідку (велика, довгаста, білий сорт) – справді, набагато солодша за ті, якими пані Наталя пригощала досі.

Цікавлюся, чи робить садівниця зі свого виноградника вино.

- Небагато, всього 150 літрів. Маю для цього кілька технічних сортів – Трамінер та Мускат Оттонель. Роблю десертне вино з них, та ще з Ізабелли. Маю свій рецепт. Перемішую у співвідношенні 3 до 1 частини ізабелли та трамінера – і лишаю на тиждень. Через тиждень кладу під прес та роблю десертне вино. Воно виходить із неймовірним ароматом, мої покупці завжди про нього перепитують: чи маєте ото пахливе?

 

ЯК ПРИБОРКАТИ ФІСТАШКОВЕ ДЕРЕВО?

Виноградник пані Наталії цікавий іще й тим, що поміж кущами ростуть екзотичні дерева. Наприклад, хурма (Наталя Мартишинець має 300 дерев хурми, зібрала колекцію з Європи, Канади та Америки, що нараховує 50 сортів) – за нею до садівниці приїжджають зі всього Закарпаття. Також тут ростуть ліани ківі, азиміна (має вже 12 сортів), гранатові кущі та інжири.

Хурма

Інжир

Останні три роки пристрасть пані Наталії – це фісташки. Хоча це, каже, дороге задоволення і з ними дуже багато роботи.

Ківі

- Я купувала і сортові саджанці, й сіянці. У любителя з Харкова купила 30 сіянців, аби доростити і пізніше їх щепити, він мені прислав як колезі по 100 гривень, із 30-ти прийнялися 19. Ще з Узбекистану колеги прислали 1 кг насіння – зійшло усе. Але я висіяла в шкілку (розсадник – ред.), і рослини два роки чудово себе почували, а як пересадила – майже всі загинули: прийнялася 1 штука з 50. Тепер замовлятиму насіння ще раз і вже садитиму на ямки по 2-3 насінини.

Гранат

Купувала також саджанці у розплідниках у Чехії (менше 2,5 тисячі гривень за саджанець немає) та летіла спеціально на фісташкову плантацію на Сицилії від сестри з Мілана, як гостювала там, це було ще в доковідний час. Власник плантації мене поводив, показав, розказав усі секрети вирощування. Я привезла від нього 4 саджанці – купила по 50 євро три “жінки” й одного “мужчину” (фісташки – це дводомні рослини, які мають жіночі та чоловічі форми – ред.). Із них прийнялися два, тому загалом сицилійські фісташки мені обійшлися в 250 євро за штуку. Але ростуть добре. Грецькі фісташки з моєї невеликої колекції цьогоріч уже цвіли. Це сорт “Євгенія”. Такі-от справи з фісташками у мене, поки притираємось.

- Цікава ваша думка: зараз у нас в країні – бум на вирощування екзотів, садять усі й усе, на Закарпатті – от навіть маракую, і збирають з неї урожай...

Ківі

- І хай! Якщо любителі мають гроші, час і натхнення – нехай пробують! Мусять бути піонери, не тільки ж картоплю нам тут вирощувати! Мене, навпаки, дратує, коли люди кажуть, мовляв, у нас таке не росте. Звісно не росте – бо не садите! Тому хай починають, я дуже рада і завжди поможу, коли такі люди питають поради. Але часом і сердить, коли починають дзвонити з дурними запитаннями.

Наприклад, пишуть у Фейсбуці: я не знаю, яку фурму мені краще посадити. Ну, якщо ви не знаєте навіть, як правильно пишеться слово “хурма”, то і я не знаю, чим допомогти.

Хурма

Або пишуть: я із Сумщини, порадьте, які сорти винограду краще вирощувати в нашому регіоні? Як я вам можу порадити, якщо мій досвід виноградаря – у зовсім іншому регіоні, де 15 морозу – це максимум? Я можу багато чого розказати і показати тим, у кого умови в саду схожі на мої, – каже пані Наталя.

У САД ПРИХОДЯТЬ ЗА ПОРАДОЮ

До неї у сад справді приходять за порадою – і такі ж, як вона, любителі-колекціонери, і дослідники (тут пишуть дисертації про поводження культур на Чорній горі українські та угорські науковці), студенти з біологічного факультету Ужгородського національного університету.

Утім, пані Наталя найбільше зараз чекає того, хто хотів би придбати її сад разом із колекціями екзотів і винограду.

- Садові треба молодого ґазду. Він приносить добрий прибуток, тут можна проводити екскурсії та дегустації. Звісно, сюди треба йти жити – або наймати управителя і приїжджати час від часу та привозити друзів.

На перших порах, каже господиня Чорної гори, супроводжуватиме нового власника порадами та скільки і як зможе, працюватиме в саду.

- Я би дуже бажала, аби мій сад з усіма його місцевими й екзотичними мешканцями мав майбутнє, – каже пані Наталя на прощання.

Тетяна Когутич, Ужгород–Виноградів, ukrinform.ua

Фото автора

 

15 вересня 2021р.