Тиводар Легоцький: історія засновника музейної справи на Закарпатті, який у ХІХ столітті об’їздив майже всю Європу

Однак, крім названих зацікавлень, Легоцький мав ще одне маловідоме хобі – подорожі. У ХІХ столітті він побував у більшості європейських країн, на вершинах Карпатських гір, докладно описав свої мандрівки, а ще підготував перший путівник Мукачівським замком, – пише Varosh.

5 жовтня цього року минуло 190 літ із дня народження Тиводара Легоцького, а 25 листопада сповнюється 105 років із дня смерті. За життя він підготував 11 монографій, близько 300 статей з історії, археології, етнографії, краєзнавства, а також переказів народних українських пісень на угорську мову. Знав угорську, словацьку, німецьку, латинську, українську. Збереглися його рукописний фонд, багата археологічна, нумізматична, історична та етнографічна колекції. Легоцький був членом багатьох угорських наукових товариств і навіть у 1885 р. номінований на член-кореспондента в Угорській академії наук, але так і не отримав це звання.

Попри столітню давнину, на праці Т. Легоцького досі покликаються сучасні історики в Україні і за кордоном. Одним із тих, хто давно вивчає спадщину відомого закарпатця, є історик і краєзнавець Йосип Кобаль, який видав понад 20 наукових розвідок про Легоцького, а під час роботи в музеї описав тисячі предметів із його колекції. У 2015 р. був ініціатором присвоєння імені відомого діяча Закарпатському краєзнавчому музеї і пізніше разом із дружиною, Оленою, яка вивчала й описала рукописи мукачівського юриста, підготував експозицію, присвячену життю й діяльності Т. Легоцького. У 1987 р., після виходу газетної статті про відомого археолога, історика, краєзнавця, Йосип познайомився з його внучкою – Жужанною Папп (Нейметі – дівоче прізвище). Завдяки тій зустрічі дізнався чимало цікавих деталей про Тиводара Легоцького, його характер, зовнішність. Тож не випадково цю статтю ми підготували у співпраці Йосипом Кобалем. Далі – його пряма мова.

Йосип та Олена Кобаль

Видання Кобаль Й., Кобаль О.

У приватній колекції Легоцького було понад 8 тисяч експонатів

– Тиводар Легоцький народився на березі Адріатики, у поселенні Фужіне біля сучасного Рієка (Хорватія). Брав участь у революції 1848–1849 рр., навчався в Кошицькій юридичній академії. З 1855 р. оселився в Мукачеві, бо там жили його родичі. Швидко просувався по службі, у 1865–1896 рр. був головним прокурором Мукачівсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів. Крім того, мав і приватну юридичну практику.

Залізний герб графів Шенборнів, 19 ст.

Збирати монети та інші старожитності він почав ще в студентські роки, а з 1860 р., коли до рук потрапив скарб бронзових предметів із Клячанова, почав цілеспрямовано займатися археологією. Планомірні розкопки доісторичних пам’яток розпочав наприкінці 1860-х років.

Це був справжній ентузіаст музейної справи, який за кілька десятиліть зібрав величезну археологічну колекцію, одну з найбільших в Угорщині, що нараховувала понад 8 тисяч одиниць. У його збірці було кілька тисяч монет різного часу: від епохи кельтів до ХХ ст. Більшу частину цих предметів знайшов сам, частину придбав за власні кошти або отримав у дарунок.

Відомо, що в 1873 році на Всесвітній виставці у Відні демонстрували 54 експонати з колекції мукачівського юриста. А трьома роками пізніше, коли в Будапешті проходив XVIII міжнародний археологічний конгрес, на виставці, присвяченій цій події, були представлені 402 кам’яні, 118 бронзових, 4 золоті, 3 глиняні і 1 скляний предмет зі збірки Тиводара Легоцького.

У ХІХ ст. колекція знаходилася в його будинку в Мукачеві неподалік католицької церкви Св. Мартина (на цьому будинку сьогодні встановлена меморіальна дошка видатному мукачівцю). Гості міста, переважно інтелігенція, мали за честь відвідати мінімузей, оглянути старожитності, що зберігалися в скляних вітринах всередині будинку та на ґанкові.

Колишній будинок Т. Легоцького в Мукачеві

Піднявся на гору Стій, щоб побачити схід сонця

Серед багатьох зацікавлень Легоцького найменш відомими є його подорожі. У своїх працях він неодноразово писав, що любов до подорожей проявилася з дитинства. А коли в 1848 р. він долучився до революціонерів як доброволець, перед ним відкрилися нові можливості. За два роки революції разом із військовою частиною він обійшов майже всю Угорщину. Де би не був – всюди намагався оглянути місцеві природні та історичні пам’ятки. Жагу до мандрівок мав і під час роботи на юридичній ниві.

Тиводар Легоцький дуже любив гори. До середини 1860-х рр. він майже повністю об’їздив Карпати: побував на найвищих гірських вершинах сучасних Словаччини, Румунії та Закарпаття. Не просто мандрував, але й залишав письмові враження про свої подорожі. Частину з них публікував у тогочасній пресі. Статті Легоцького привернули увагу громадськості і в 1860 р. він став членом Угорського природознавчого товариства.

Вершина гори Стій

У 1860–1870-х рр. подорожі близькими регіонами і за кордон уже були достатньо популярними серед представників еліти. Так, мукачівська інтелігенція, до якої належав і Т. Легоцький, систематично влаштовувала мандрівки до навколишніх гір, курортів, куди приїжджали на бричках, а потім пішки підіймалися на вершину. Сам Легоцький неодноразово описував походи, що тривали кілька днів. Одного разу така туристична компанія піднялася на гору Стій з однією метою – подивитися на схід сонця з вершини.

Попіл вулкана Везувія, пісок із Сахари, вістря стріл африканських племен, засушені рослини з Бразилії… привозив із подорожей Тиводар Легоцький

Матеріальне становище Легоцького дозволяло йому роз’їжджати Європою і знайомитися з музеями, пам’ятками культури багатьох країн. У 1867 р. він відвідав Сербію і Валахію. У 1870–1880-х рр. побував в Англії, Франції, Швейцарії, Італії, Турецькій імперії. Трохи пізніше – у Німеччині. Всюди оглядав місцеві архітектурні пам’ятки, музеї, картинні галереї, антикварні лавки, де купував для себе якісь цікаві старожитності.

Більша частина предметів, придбаних Т. Легоцьким під час подорожей, зберігається в Закарпатському краєзнавчому музеї донині. Це і давньоєгипетські статуетки, грецькі вази, римські світильники, етруські статуетки, ранньохристиянська мозаїка тощо. Він навіть привіз попіл вулкана Везувія з Італії. Крім того, в його колекції був пісок із Сахари, вістря стріл африканських племен, засушені рослини з Бразилії і багато цікавих, різноманітних предметів із різних частин світу. Свої подорожі Легоцький часто описував у листах, які надсилав до редакцій місцевих газет.

Світильник римського часу

Антична грецька посудина

Мармурова скульптурка – нецке

У його описах зустрічаються різні дрібні деталі, які стосуються тих країн, міст, де він побував. Наприклад, про Лондон зауважував, що тамтешні горобці мають інший колір пір’я, ніж мукачівські. А гуляючи в Парижі по тротуару, який був засипаний сумішшю піску і гальки, знайшов чимало кам’яних знарядь праці доби палеоліту. Коли прибув до Швейцарії, то в Альпах відбив кілька камінців із тамтешніх гірських порід на Бренському перевалі.

У 1885 р. Т. Легоцький був на урочистому заході з пробивання Бескидського тунелю. І взяв у свою колекцію по кілька шматків кам’яної породи з галицької і закарпатської сторін. Він побував у Львові 1889 р., аби оглянути тамтешні музеї і порівняти свої знахідки із археологічними пам’ятками Галичини.

Путівник Мукачівським замком, спогади про природничі та історичні пам’ятки Березького комітату

Тиводар Легоцький доклався і до розвитку туристичної галузі на Закарпатті. 1873 р. в Угорщині було створено Карпатське товариство, члени якого розробляли туристичні маршрути, опікувалися будівництвом туристичних притулків, розвитком літнього, зимового туризму та видавали свій щорічник. У цьому щорічнику публікувався і Т. Легоцький. Одним із перших на Закарпатті він зрозумів важливість науково-популярної туристичної літератури, написав перший путівник Мукачівським замком. Ця невелика брошура побачила світ у 1912 р. В ній подано короткий, але достовірний опис фортеці, її історії та тогочасного стану, зроблений справжнім знавцем минувшини.

Уже після смерті Легоцького, в 1918 р. у Берегові вийшла друком невелика книжечка, присвячена природничим та історичним пам’яткам Березького комітату. У ній зібрані дуже цікаві маловідомі факти з історії тих чи інших сіл, пам’яток, а також легенди і перекази місцевого населення. В 1995 р. цю книгу переклали українською, вона вийшла друком у видавництві «Гражда» під назвою «Історичні колоски».

Печатка з гербом Березького комітату

Мрія про регіональний музей у Мукачеві

Легоцький мріяв створити в Мукачеві музей за зразком скандинавських країн та Німеччини. У цих країнах кожне невелике містечко мало краєзнавчий музей.

Для цього він навіть заснував на Закарпатті громадську організацію – Музейне товариство імені Тиводара Легоцького. Мета дослідника полягала в тому, щоб у центрі Мукачева, у будинку, де колись народився всесвітньо відомий художник Мігай Мункачі, відкрити регіональний музей, основою якого стала б його колекція.

Листівка – Музей Т. Легоцького, Мукачево, 1911 р.

На жаль, міська влада не пішла назустріч Легоцькому в цьому питанні, а державні органи пропонували створити музей у Мукачівському замку. Сам Легоцький був категорично проти цього, бо вважав, що прості люди, які приїдуть до Мукачева, не будуть іти 3–4 км до Замкової гори, щоб подивитися такий музей. З початком І Світової це питання стало неактуальним, тому перед смертю Тиводар Легоцький заповів колекцію дружині й дітям. Він помер 25 листопада 1915 року. Похований у мукачівській католицькій церкві Св. Мартина.

Меморіальна дошка Т. Легоцького та його дружини на стіні римо-католицької церкви Св. Мартина в Мукачеві

Після І Світової війни наш край відійшов до Чехословаччини, а діти Легоцького залишилися жити в Угорщині. Коли в 1920 році померла його дружина, вони продали колекцію торговцеві Лазарю Зінгеру. Однак чехословацька влада не дозволила вивезти цінну збірку за межі краю, після чого між Зінгером і Чехословацькою державою розпочався довгий судовий процес за володіння експонатами Т. Легоцького. Врешті у 1929 році Чехословацька влада заплатила значну суму грошей Зінгеру, викупила колекцію, але зберегла її у державній власності. На сучасній вулиці Ярослава Мудрого, 71, в Мукачеві придбали великий приватний будинок і перенесли до нього всю збірку. Після цього колишній соратник Т. Легоцького Йосип Янкович очолив державний музей ім. Т. Легоцького. Цей Земський музей існував до кінця ІІ Світової війни, а потім на його базі був створений Мукачівський історико-краєзнавчий музей.

У 1947 році закарпатський краєзнавчий музей в Ужгороді переїхав до замку. Невдовзі сюди передали частину колекції колишнього музею Легоцького, а в 1950 р. – і решту колекції. Пізніше в Мукачівському замку знову відкрили музей, куди повернулися деякі експонати. Сьогодні предмети з колекції відомого археолога, історика і краєзнавця можна зустріти також у музеях Києва, Львова, Чернівців та деяких краєзнавчих музеїв Закарпатської області, оскільки в радянський час була поширена практика обміну музейними експонатами. Багато речей, зібраних Легоцьким, знаходяться в різних музеях Угорщини, Румунії, Австрії, бо за життя він нерідко обмінювався своїми знахідками з іншими колекціонерами чи науковими установами.

Коли в 1990 році Мукачівський історичний музей став самостійним, йому передали значну кількість експонатів із колишньої збірки Легоцького. Частина з них сьогодні експонується, а інші знаходяться у фондосховищах.

Тиводар Легоцький

Тиводар Легоцький описує схід сонця на горі Стой у 1860-х рр. ХІХ ст. (переклад із угорської Й. Кобаля):

«…Спочатку, коли на сході ще лише слабка білявість ледве вказує на точку, звідки встане сонце, горизонт землі вкриває темна пелена так, що з великої кількості  вершин, які лежали під нами, ледве щось можна було розгледіти. Потім, коли круг, що білів на сході, чимдуж почав розростатися й червоніти, все змінилося на дуже зелений колір. Згодом видно було, як вистрілюють палаючі промені і червоний колір став яскравішим… Далі темно-зелений колір змінює найкрасивіший ліловий, подібний до світла грецького вогню. Тепер пурпурові промені сонця починають  все більше розпалюватися, спершу підсвітили тільки вершини виступаючих гір, тоді як інші частини залишилися у тіні. Потім небосхил, хвилі вершин якого починають поступово проявлятися в освітленні, спочатку одяглися у смарагдовий, а потім у світло-зелений колір. І нарешті, коли з’явився диск сонця і залив нашу землю своїм світлом та постав перед нами у всіх своїх природних кольорах, тоді  ми, зачаровані чудесним видовищем, влаштували йому овацію, як якомусь видатному актору».

Наталія Толочко, Varosh

Фото з видання Йосипа Кобаля та Олени Кобаль «Тиводар Легоцький» (Ужгород, ТОВ «Іва», 2015)

 

05 грудня 2020р.