Коли працюєш із COVID-19: Один робочий день лікаря-інтерна Олександра Голубенка
Хтось працює віддалено, хтось – у вимушеній відпустці, хтось узагалі залишився без роботи. Життя в режимі «COVID-19» вплинуло майже на кожного з нас. Медіацентр вирішив розказати про один робочий день тих, хто нині завантажений роботою і перебуває у безпосередній групі ризику. Наші наступні публікації – про викладачів та студентів УжНУ, які в цей непростий час перебувають на передовій боротьби із коронавірусною інфекцією.
Перед остаточним встановленням діагнозу пацієнтам роблять тестування на наявність COVID-19. Тож і ми почнемо з публікації про діагностику. Про один робочий день і про життя на карантині розповідає лікар-інтерн спеціальності «Хірургія» Олександр Голубенко. Хлопець поділився досвідом роботи в одній із клінік міста, де забирав біоматеріали для досліджень. Далі – пряма мова.
РОБОЧИЙ ДЕНЬ ІЗ 7:40 І ПОНАД 10 ЕЛЕМЕНТІВ ЗАХИСТУ
«Мій робочий день починається близько 7:40 ранку, – розповідає Саша. – Прокидатися доводиться о 6:20. Перед роботою обов’язково снідаю та п’ю каву. Бо у клініці цього вже собі дозволити не можу. Безпосередньо до місця роботи мене довозить службове авто – його надає клініка, де я працюю.
Ми готуємо усе до прийому пацієнтів: миємо, знезаражуємо поверхні, провітрюємо приміщення. Відтак важливо правильно надягнути всі засоби індивідуального захисту – їх більше 10. Починаю зі звичайної хірургічної форми, а далі рукавички (у два шари), респіратор, хірургічна шапочка, захисний комбінезон, хірургічний халат, бахіли, нарукавники, окуляри, щиток тощо».
ЩОБ УБЕЗПЕЧИТИСЯ, ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ НЕДОСТАТНЬО
«Моя робота полягає у заборі матеріалу зі слизових оболонок рота і носа на дослідження COVID-19 методом ПЛР. Важливо – правильно посадити пацієнта і правильно до нього підійти. Людина може закашлятися, тому слід стояти збоку. У кабінеті в цей час відчинене вікно, навпроти якого я саджаю пацієнта.
Мазки із рота і носа потрібно забирати новими інструментами. Головне під час забору біоматеріалів – не торкнутися ніяких інших частин порожнини. Від цього залежить достовірність аналізу.
Матеріали забираю у спеціальну ємність – епендорф. Його закриваю, кладу у ZIP-пакет. Потім у ще один. Потім у холодильник.
Після кожного пацієнта обов’язково змінюю верхній шар рукавичок і нарукавники. Краплі потрапляють саме на ці частини костюму, бо вони найбільше контактують із пацієнтом, тож є потенційно небезпечними».
ЩЕ ОДИН ВАЖЛИВИЙ ЕТАП – ДЕЗІНФЕКЦІЯ ТА УТИЛІЗАЦІЯ
«Змінні рукавички та нарукавники слід обов’язково утилізувати. Звісно, так само утилізації підлягають і інструменти. Спочатку ми вимочуємо їх у дизрозчині у спеціальній ємності. Відтак це все потрібно скласти у 3 герметичні пакети із металевими застібками. Ці біонебезпечні матеріали забирають, додатково дезінфікують у спеціальному стерилізаторі – автоклаві – і аж тоді відвозять на утилізацію.
Кожен наступний пацієнт приходить не раніше, як через 20 хвилин після попереднього. За цей час миємо підлогу, знезаражуємо всі поверхні, кварцуємо приміщення».
4 ГОДИНИ У ПОВНІЙ АМУНІЦІЇ
«Робочий день триває до полудня і за цей час я приймаю від 10 до 20 пацієнтів. Складно перебувати весь час у повній амуніції – це і незручно, і спекотно. Відверто кажучи, навіть банально вмитися не дуже вийдеш протягом цих 4 годин, бо доведеться повністю змінювати форму.
Після 12 години дня всі зібрані матеріали їдуть на верифікацію до лабораторії, а я – додому».
МАСКА, НАДІТА НА ПІДБОРІДДЯ, НЕ ЗАХИЩАЄ
«Через несерйозне ставлення до ситуації, люди розслабилися. Ті, хто безцільно гуляє компаніями та ще й без масок, наражають на небезпеку не лише себе, але й інших. А у нас немає великої кількості апаратів ШВЛ. Через таке ставлення лікарі-реаніматологи рано чи пізно стоятимуть перед вибором, кого рятувати.
Люди думають, що якщо вони вже більше місяця користують одну й ту саму маску, вона їх врятує. Маски потрібно змінювати. А ще пам’ятати: маска, надіта на підборіддя або лише на рот, не захищає».
СИДІТИ ВДОМА ЗОБОВ’ЯЗУЄ ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ
«Я в самоізоляції на період, доки працюю. На роботу і з роботи. Іноді можу заїхати в магазин за оптовими покупками. Складаю собі список, швидко купую все, щоб менше там бути. Сидіти вдома мене зобов’язує моя громадська позиція і адекватне мислення, а не лише робота. Коли гарна погода, іноді дозволяю собі пройтися з роботи пішки. Але я йду у респіраторі від виходу з клініки аж до заходу в квартиру.
Тепер є нагода взятися за те, що хотів, але не вистачало часу. На карантині перечитую медичну літературу, вчуся готувати їсти, пригадую, як грати на гітарі, розвиваю свою хірургічну Інстаграм-сторінку. Також обговорюємо з місцевим осередком БУР та УМСА плани, як забезпечити лікарів. Із друзями та близькими у Скайпі спілкуюся. У вихідні поїхав у гори. Весь час був у респіраторі, дихав через раз, відійшов від людей і нарешті надИхався», – розповідає Олександр.
Тепер медик продовжить роботу вже в одній із лікарень міста.
Зауважимо, що Олександр не забирав аналізів у тих пацієнтів, котрих направляє сімейний лікар. Їх «швидка» доставляє у стаціонар, де біоматеріали забирають представники референс-лабораторії.
Волонтеріат УжНУ оголошує збір коштів під гаслом «Свій для свого». Мета – закупити засоби захисту для медиків. Адже серед них чимало своїх – тих, хто навчається чи працює в Ужгородському національному університеті.
Не залишайся осторонь. Підтримай своїх. Щоб допомогти – телефонуй: 0509093018 (Ганна Мелеганич, координаторка Волонтеріату УжНУ) або 0509799220 (Марія Треліс, координаторка Волонтеріату на медичному факультеті УжНУ).
Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ
До теми
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- В Ужгороді розробили карту безбар’єрності та планують запровадити доступне таксі
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
До цієї новини немає коментарів