Закарпатський винороб Іван Урста: вином насолоджуюся, лікуюся та інших пригощаю

Я не потомственний винороб, але від діда Шимеги Михаїла перебрав це діло. Це він привчив мене любові до землі, саду і винограду. На Закарпатті виноградарством займалися споконвіків – 1100 років. З того часу, як угорці перейшли Карпати. Перед цим вони завернули до Грузинів, взяли лозу і принесли сюди. 300 років воювали з племенами, які тут жили, потім король Атілла запропонував у мирі жити. І з того часу на Закарпатті ріс виноград. Та не на всіх теренах. Із 13 сучасних адмінрайонів ріс він лише в 5-ти: Виноградівському, Берегівському, частині Іршавського, Мукачівському і Ужгородському. Але за 70 років радянської влади знищили майже все. Свідомо і безпощадно. Я пам’ятаю, як сувеніри робили, підсвічники вирізали із товстих сторічних коренів винограду…

Я українець, закарпатець, але, як і у багатьох місцевих людей, в мені намішано багато крові: чеської, угорської, української. Вчився у Берегівській середній школі №1, де у нас було виробниче навчання з виноградарства. У той час Берегівські гори були засаджені виноградниками. І виробничу практику ми проходили на виноградниках. Викладав у нас Герой соціалістичної праці Бенедек Юрі-бачі. Він отримав Зірку героя за виноградники, які посадили його прадіди. У той час ми мали справу зі 100-150-річними кущами. На одному гектарі росло 10 тис. кущів винограду. Радянська влада все це механізувала і жодного куща не залишилося.

Після школи я отримав посвідчення агронома-виноградаря. Ніхто з моїх однокласників не залишився на виноградниках, а пішли хто-куди. Я теж тут не працював, маю 28 років державної служби. Але, прогнозуючи наше «світле майбутнє», почав садити виноград. Взяв у оренду землю Мужіївського радгоспу. Інфаркт змусив тоді залишити цю справу. А потім купив шматочок готового посадженого виноградника в урочищі Мала Гора біля села Береги. Садив спочатку по тисячі – дві тисячі, а 8 років тому взяв вже ось цю площу, де ми зараз розмовляємо. Тут я досадив 15 тис. кущів і тепер всього маю 30 тис. кущів винограду.

Зараз у нас 10 га виноградників. Маємо винний підвал, тримаємо у дубових бочках марочні витримані вина. В основному це йде на туристів, які приїжджають на дегустацію в край. У залі до 12 сортів. Більше мені не треба, збільшувати кількість не хочу, бо я не фірма.

З осені починаю працювати на наступний урожай. У мене виробничий рік починається в жовтні. Далі у березні обрізка, потім проломка, підв’язка, оприскування, прокоска і т.д. На виноградниках роботи є всі 365 днів у році.

Цей рік урожайний. Хоча були і проблеми: сіра, чорна, зелена гниль, яка нищить ягоди. Теперішня африканська спека шокує і рослини, і людей. Екстремальні погодні умови нищать виноград, але, слава Богу, вдалося урожай зберегти. Добре буде вино. Цукристість вище технічної спілості, тобто вище 18 градусів. Це хороший показник. Ви тільки погляньте на ці грона: Біанка, Кадарка Королівська, Каберне-совіньйон, Дорнфелдер, Ізабелла Банська, Голубок, Шопрони Кийкфронкош, Черсеги Фюсереш, Сапераві Північний, Іршаї Олівер, Шіраз, Цвайгельт, Різлінг Рейнський… Ну не краса?!

Для Закарпаття придатний будь-який сорт винограду, лиш садіть. Є у мене австрійські, грузинські, французькі, німецькі, українські сорти. Всі ростуть, просто ніхто цим не хоче займатися, бо справа ця досить затратна. Прочитав статистику десь 8 років тому: щоб закласти 1 га. винограду, треба 200 тис. грн. Потім за три роки готуєте шпалеру, натягуєте дроти, доглядаєте – це ще 200 тис. І так загалом треба вкласти півмільйона грн.

Я вином насолоджуюся, лікуюся та інших пригощаю. П’ю не тільки перед обідом чи після, а коли мені захочеться. От буває нутром відчуваю, а сказати не можу, чому зараз треба випити саме це вино, а не інше. І от тоді, залежно від свого психологічного чи емоційного стану, заходжу в пивничку і вживаю такий собі антидепресант. Беру те, що мені хочеться саме в той момент. Справжнє вино – то велика сила.

Є брошурка професора, доктора медицини В. В. Навроцького. Він у Криму пропрацював 50 років і у своїй лікувальній практиці застосовував вино. Так от, червоне вино має чудодійні властивості. Морякам давали його на атомних підводних човнах, щоб зберегти здоров’я. Щодня їм наливали по 400 грамів червоного вина. Свій інфаркт я вилікував вином. Те, як почуваюся – стан, пам'ять, самопочуття – це все справжнє здорове натуральне вино закарпатське. А не шмурдяк, який всюди продають.

Грандіозних планів не будую, але хочу підняти те, що є. Рівень повинен бути. Треба пустити виноград у велику дорогу, а для цього років 50-100 він на Закарпатті повинен бути. Слава Богу, діти допомагають. Один син тут, інший у винниці працює. Онука закінчила туристичний факультет, вона у нас магістр винного туризму. Кажу їй: «Що будеш робити на якогось клерка? Бери справу в руки і продовжуй!». І от коли ми з вами через 100 років зустрінемося, побачите – тут буде перше українське шато! Як у Франції.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Карл Смутко