На Закарпатті невдовзі відкриється перший "Динопарк" (ФОТО)
Динозаврів вже завезли.
Динозаврів вже завезли.
День фізичної культури та спорту України відзначили в Ужгороді показовими виступами на набережній Незалежності. Юні спортсмени продемонстрували свої вміння з повітряної акробатики, фехтування, боксу, дзюдо, самбо, тхеквондо, кікбоксингу, карате, бойовий хортингу тощо.
Учора та сьогодні у центрі міста, на різних локаціях – арт-пленер «Я люблю Ужгород» від учнів та викладачів Ужгородської дитячої школи мистецтв.
У цій історії розповімо, як на Гуцульщині, у високогір’ї Карпат, протягом чотирьох місяців ватаги виготовляють правдиву унікальну традиційну коров’ячу бриндзу. Ми відвідали дві полонини в горах, у межах Верховинського району Івано-Франківщини, – Кринту і Бибратківку. Ми подорожували у рамках престуру, адже автори бринзи з цих двох полонин очікують сертифікат “географічне зазначення” (ГЗ). Надалі їхній продукт офіційно називатиметься “Гуцульська коров’яча бриндза”.
Чим могла вразити Підкарпатська Русь і її мешканці століття тому службовців, фотографів, дослідників-етнографів, які прийшли в невідомі краї на глиняні дороги з чеської бруківки? Географією і ресурсами? Можливо, але насамперед автентичністю, яка була у всьому: у мові, в одязі, побутових речах, культурі. Проте один з найбільших шансів, зараз це особливо помітно на давніх світлинах, був у сакральної архітектури – дерев’яних церков.
Сучасний універсальний спортивний майданчик збудували в НВК «Гармонія» в Доманинцях. Сьогодні на урочисте відкриття завітали міський голова Ужгорода Богдан Андріїв, його заступник Василь Гомонай, начальниця управління освіти міськради Наталія Мухомедьянова.
Усі репортажі та розвідки про кузню Гамору в гірському закарпатському селі Іршавського району починаються приблизно однаково: “унікальний об'єкт”, “єдина водяна кузня Україні”, “єдина діюча водяна кузня в Європі”...
Коли у 2017 році в Ужгороді я відвідав виставку фотографій «Зниклий світ Підкарпатської Русі», то не повірив власним очам! Як можна було ховати від нас протягом 100 років цей неймовірний, без перебільшення, скарб? Це справжня екзотика! Спочатку не можеш втямити, хто на фото… Невже це індіанці апачі!? І лише підписи на світлинах із назвами населених пунктів Закарпаття повертають тебе до реальності…
Літо минає, і вже на порозі золота осінь. Однак для свята завжди можна знайти час і місце. І такою чудовою місциною став затишний внутрішній зелений дворик між багатоповерхівками на вул.8 Березня в Ужгороді. Так днями, за ініціативи і безпосереднього сприяння депутата Ужгородської міської ради Анатолія Ковальського, тут було проведено свято для діток «До побачення літо».
Місто над Ужем не може не надихати. Тут шукають ідей митці, і знаходять їх – у мальовничих краєвидах, особливостях архітектури, в неквапливому ритмі маленького європейського міста.
Підкарпатська Русь… Які асоціації викликала ця «терра інкогніта» у чеських етнографів, дослідників і фотографів, коли «звалилася» після Першої світової війни на голову Чехословаччини? Як вони уявляли мешканців глибинки Європи, що були майже «законсервовані» під тисячолітнім правлінням Австро-Угорщини? Ось тут, зовсім поряд, рукою подати, знаходився ще геть неполоханий світ, зі своїми традиціями і віруваннями, ремеслами і культурою…
Можна лише уявити здивування і враження мешканців Чехословаччини, коли Підкарпатська Русь – сучасне Закарпаття, увійшовши до її (Ceskoslovensko) складу, відкрила свої екзотичні соціально-побутові, культурні реалії й нестоптані туристами гірські хребти Карпат.
Його оприлюднила Ужгородська міська рада.
Багатьом ужгородцям та туристам знайома назва Малий Ґалаґов. Однак, попри все, досі цей об’єкт залишається террою інкоґніта не лише для гостей міста, але і для самих мешканців Ужгорода. Його досить часто оминають туристичні маршрути, надаючи перевагу старовинному замку, локальній гастрономії чи іншим атракціям, а мешканці та можновладці не до кінця розуміють цінність.
Розповідаємо про митців із Закарпаття, випускників Львівської академії мистецтв, які вражають та дивують своєю творчістю в Україні та світі. Яких несподіванок варто очікувати від цих молодих художників? Що поєднує дві мистецькі школи – галицьку та закарпатську?
Із різних причин у багатьох людей, яких доля поєднала з цим містом, виникає момент, коли потрібно ідентифікувати себе з ним. Сказати, що ти ужгородець чи ужгородка, бо живеш тут енну кількість років. Погодьтеся, це непросто, адже сказати – одне, а сповна відчути – геть інше. Не вдаватимуся до узагальнень, бо ж у кожного з Ужгородом свої стосунки і вживання, свої спогади, свої злети і падіння, свої сподівання, свої від’їзди і свої повернення…
Її крихітні картини закохують у себе з першого погляду.
В рамках проєкту Культурний шлях – село Дерцен, 29 серпня у селі Дерцен Мукачівської міської ОТГ відбувся художній пленер «DercenArt-Party». Відтворити мальовничу красу села, зібралися професійні художники Закарпаття.
Історія словаків в Україні має дві гілки. Перші — ліптаки — оселилися на наших теренах наприкінці XVIII ст. у нині закарпатському, а тоді австро-угорському селищі Великий Березний. Відтоді бере початок спільнота закарпатських словаків. Інші ж, загітовані радянською владою, приїхали з Чехословаччини на Волинь вже після Другої світової війни в пошуках кращого життя. Сьогодні в Україні мешкає за різними даними від 6-ти до 17-ти тисяч словаків і більшість з них — саме на Закарпатті. Тут діє словацька школа, виходять телевізійні та радіопрограми словацькою мовою, танцюють словацькі народні танці та шанують традиції.
Закарпаття часто звучить у контексті мультикультурності та багатонаціональності. Проте не менш колоритним і самобутнім його роблять люди, які переїздять сюди жити з інших українських міст. Вони створюють тут важливі міські проєкти, формують довкола себе спільноти. А ще започатковують амбіційний креативний бізнес, який піднімає туристичну привабливість регіону, дає додаткові робочі місця і показує нову перспективу професійного і творчого розвитку краю.