Володимир Пуга: “Кажу про те, що бачив сам”...

На долю українського народу випало ще одне жорстоке випробування. Багато чого змінилося за цей відрізок часу довкола, і всередині нас. Та пам?ять знов і знов верта? у ті дні, оповиті смертельною небезпекою. Видно, судився нам їхній довічний полон...
Серед першої шеренги сміливців, що зіткнулися з нечуваною і небаченою в Україні небезпекою ? пожежники. Саме вони безстрашно ступили в самісіньке пекло вибуху, щоб врятувати інших ціною власного життя: Володимир Тишура, Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь ?гнатенко, Микола Титенок... Вічна пам?ять героям.
З квітня 1986 по липень 1991 року через пекло Чорнобиля пройшли 6217 пожежників з усіх областей України. Серед них і 36 закарпатських вогнеборці для котрих Чорнобиль ніколи не заросте травою забуття. Надто вже гірка вона, його трава. Багато із ліквідаторів продовжують трудові будні в оперативно-рятувальній службі краю. Приміром, командир відділення третьої варти СДПЧ-1 по охороні м. Ужгорода Володимир Пуга.
В Чорнобиль його доля ?закинула? у квітні 1989 року. На той період вже було розроблено вахтовий метод. Тамтешня пожежна охорона складалася зі штатних працівників Чорнобильського гарнізону та особового складу вогнеборців. Люди обиралися з різних регіонів держави для ліквідації наслідків аварії.
Коли після чергової вахти приїздив додому, дружина, пригортаючи до себе Володю та дітей ? дворічну Маринку та однорічного Дмитрика ? з полегшенням зітхала: ?Дякуючи Богу цього разу все обійшлося?. Через місяць родина Пугів знову відправляла батька до Чорнобиля. О так і пройшло шість місяців тривожних проводів і радісних зустрічей...
- Що для мене Чорнобиль?, - запиту?те... ? кімната наповню?ться якоюсь неприродною тишею. Проходить кілька хвилин мовчання і, напевно, спогадів, так, чомусь здалося, коли дивилася на цього 40-річного чоловіка, котрий сидів поруч, а думками був далеко.
- Якщо у цього чорнобильського лиха ? якась світла грань, то нею якраз і ? люди, котрі безстрашно йшли супроти ядерного ворога, - продовжу? Володимир Степанович. ? Небезпеку ми ?гасили? ? міцною згуртованістю, піклуванням один про одного, вза?мовиручкою і високою відповідальністю за долі мільйонів людей... Побратимство друзів-пожежників непідвладне часу. Воно для вогнеборця із Закарпаття стало ідеалом на все життя. Ось і минулого року погостювати до нашого співрозмовника приїздили друзі з м. Прилуки. З ними Володимир Степанович жив в чотиримісній кімнаті триповерхового гуртожитку в Чорнобилі.
Протягом трьох вахт (кожна з яких тривала місяць), які проходили в пожежній частині по охороні Чорнобиля та 30-кілометрової прилеглої території, нашому герою доводилося неодноразово разом з іншими бійцями виїжджати на гасіння житлового сектора Чорнобиля. Загальне патрулювання місцевості проводилося вертольотом, а потім повідомлялося в якому квадраті горить, туди й виїжджали розрахунки.
Пригаду?ться перша вахта, горіло дуже часто, в середньому було по 5 виїздів на добу. На той момент багато спалювали, скажімо залишені будинки, не думаючи, що це зайва доза радіації. Згодом від цього відмовилися і ?партизани? (так називали людей, котрі добровільно вербувалися на ці роботи) почали будівлі розбирати. ?Дзвеніли? радіаці?ю і пожежі сухої трави, чагарників, торфовищ, лісу... Було й таке, що машиною провалилися у вигорілий торф. ? Коли ходили, то нічого не відчувалося, а почали їхати автомобілем і задніми колесами потрапили прямо у вогняну яму, ще б трошки й машина загорілася, - розповіда? вогнеборець.
?Рядових? пожеж у зоні не було. Траплялися й великі, які доводилося гасити кілька днів. А про непередбачувані ситуації, які виникали на самій Чорнобильській станції нема що й казати. Зазвичай вхід на територію об??кта був заборонений - лише за спеціальними перепустками можна було пройти через солдатську охорону. ? все ж Володимиру Пузі довелося тричі за тривогою побувати ?у пащі тигра?. Один раз ? проводилися навчання по ліквідації наслідків розливу масла на даху другого енергоблоку. Ще двічі всіх піднімали у повній бойовій готовності та доставляли на станцію, коли виникли не ?навчальні? проблеми. На щастя, обійшлося без пожеж, обмежилося викидом парів. З того часу вже минуло 16 літ, а тривога ні-ні та й озива?ться в серці вогнеборця. Тільки зачепи її спогадом ? відразу озветься.
Запам?яталася Володимиру Степановичу і густа наче килим, висока трава і кропива Чорнобиля.
- ?деш вулицею і бачиш лише дахи будинків: усе дуже заростало, адже ніхто не косив, орати землю суворо заборонялося, - згаду? наш співрозмовник. По території блукало чимало бродячих собак і було дуже багато щурів, особливо біля станції. Дуже набридали вдень спека, а ввечері комарі...
- Рівень радіації на нас міряли постійно, от правда, покази дозиметрів фіксувалися постійно однакові ? 0,2 рентгени, але, напевно, були й більші дози опромінення, - розповіда? чорнобилець. Якось під час чергового виїзду ми натрапили на ?безхозний? дозиметр і вирішили самі ?помірятися?... стрілка ?зашкалювала?. Причому могло бути таке, що правий чобіт нормальний, а лівий брудний (нахватався радіації), тоді взуття викидали і давали нову пару.
Ці зловісні рентгени болісно стискають груди на перших днях перебування в зоні, а потім організм звика? і першіння в горлі та біль щитовидки вже не відчува?ться.
- Зараз бува?, що вони можуть нагадати про себе тяжким безсонням. Але тоді нам якось про це не думалося. Мабуть, така специфіка професії: коли бачиш, що горить, - у тобі збуджу?ться почуття, подібне чи то до азарту мисливця, чи спортсмена, чи воїна ? будь-що перемогти, приборкати. ? завдання ? треба виконувати. На те ми й погони носимо...
Відважний вогнеборець і сьогодні продовжу? службу в рідному Ужгородському гарнізоні, причому намага?ться завжди бути на передових. Отож невипадково за рятування людей на пожежі у 2003 році він став переможцем Всеукраїнської акції ?Герой-рятівник року? в Закарпатті.
...То що ж таке для нього Чорнобиль?..

[b]Вікторія Бокій, Центр пропаганди УМНС України в Закарпатській області[/b]

 

08 квітня 2005р.