Шкільна рапсодія Срібної Землі (ФОТО)

Спокій школі тільки сниться…

Мова – про звичайне шкільне щодення, яке у першій міській одинадцятирічці починається зі сходом сонця. Задовго до восьмої години ранку коридори трьох поверхів повняться гамірною дітворою – тисячею школярів і гімназистів. Від такого стоязиччя бери та хоч вуха затуляй – але ніхто цього не робить, бо перекричати таку юрбу навіть при бажанні просто неможливо. Але тільки-но починаються уроки – дитячий галас-гомін стихає, а шкільний (як і гімназійний) черговий Юрій Шевчук поспішає доповісти директору ЗОШ № 1 Оксані Матолич, що шумкий ранок плавно перейшов у звичний будень. Відтак його варта триває й надалі, бо масивні двері не знають спочину – то відкриваються, то зачиняються. Натомість шкільне життя закрутилося-завертілося у всіх 34 класах – від трьох перших і аж до двох одинадцятих. Сорок п‘ять хвилин – тиша, спокій, благодать. І так – до чергової перерви. Після перепочинку – знову уроки. Такий пульс від понеділка до п‘ятниці – протягом майже восьми місяців навчального року.  

Вечірні намітки день доповнює…

Тим часом набирає витків життєва проза у приймальні та директорській, де також накопичується чимало всякого роду важливих питань і проблем. Пані Оксана знає, що як тільки сяде за стіл, починаються дзвінки, візити, і кожному треба дати відповідь, до того ж не формальну, а конкретну. Та і не вміє вона «футболити» – такою її виховали батьки, такою жінці вказало бути життя. Приміром, дехто вже цікавиться, як проходитиме ЗНО – діти хочуть знати всі нюанси цього тестування. Бо ця процедура – визначальна у житті кожного юнака і дівчини. А подеколи доводиться проаналізувати учорашні поробки учнів, накреслити перспективу тощо. Хоча, за її словами, завдання начеркує звечора, бо ранок нерідко «доповнює» плани й вносить корективи. Сталося так і в день нашого інтерв‘ю: очільниця освітнього закладу спорядила на міський семінар учителів-істориків й запросила на співбесіду молодих учительок. Зійшлися Віра Бонкало (група продовженого дня), Ірина Мартинишин (інформатика у молодших класах), Інна Безкаравайна (секретар-діловод). Між іншим, у школі 15 учителів, які працюють від року до трьох, а 25 із майже сімох десятків є випускниками ЗОШ № 1. Є чим гордитися, тим паче, що й сама директор «виросла» у цій середній школі – уже чотирнадцять років вона за керманича. Коли стала до шкільного штурвала, то вчилася на ходу. Звідки було взятися досвіду, коли за плечима – звичайне учителювання. Нині вона вже не та, що була колись. Радіє, що й сестра Тетяна працює в школі, де формуються навіть учительські династії. Отже, не встигли, як кажуть, визначитися із педагогічними завданнями й намітити шляхи вирішення однієї важливої освітньої проблеми (див. фото), як завітала листоноша, принісши пакет під розписку керівника.

Слово про курсанта Валерія Матюшина

Зворотна адреса свідчила – це не просто пошта, а неабиякий цінний згорток. До того ж прислали його із Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. А в кутику незвичного конверта – гриф Міністерства оборони України. Нині, у фронтовий період, такі важнющі посилки, до того ж із такої поважної й серйозної військової установи, не є рідкістю. Тож хотілося якнайшвидше відкрити пакет і зирнути на вміст, перечитати написане. До речі, у епістолярному сповіщенні, яке підписав начальник Академії генерал-лейтенант Петро Ткачук, повідомлялося, що вихованець школи Валерій Матюшин (позаминулорічний випускник загальноосвітнього закладу) успішно вчиться у одному з провідних військово-навчальних закладів Міноборони України. Курсант зарекомендував себе як відповідальний військовослужбовець, він наполегливо оволодіває воєнною наукою, а своєю активною громадянською позицією, виваженістю, толерантністю, успіхами у освоєнні бойових навиків заслужив авторитет і повагу як серед командирів, науково-педагогічних працівників, так й товаришів по навчанню. До вступу в Академію Валерій брав активну участь у АТО на сході нашої країни, проявивши при цьому мужність, відвагу та вірність військовій присязі. Високий військовий чин щиро дякував усьому педагогічному колективу за те, що виховали такого патріотичного курсанта. Знав би генерал, що у Берегові багато патріотів, а чотири військовослужбовці навіть загинули на сході, і буквально днями Указом Президента їх було відзначено державними нагородами. – А насамкінець, користуючись нагодою, – читає вголос листа пані директор, – начальник академічної установи генерал П. Ткачук запрошує випускників школи до навчання в овіяних славою і героїчною історією стінах Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Звісно, отримати таке звідомлення приємно, тим паче, що дев‘ятнадцятирічний юнак залишив добру згадку і за роки навчання в школі: затямився вольовим, рішучим, сміливим, умів себе захистити, вберігав від неприємностей друзів, готовий був підкласти плече підтримки слабшому. Віриться, що по завершенні навчання буде чудовим офіцером і чесним командиром, тим паче, що вже відчув на собі гарячий подих війни на Донбасі.  

Листа побачить і прочитає вся школа

Відтак знаюча та вміючи, чарівлива й вродлива Оксана Василівна додала, що вуз розташований у Львові, на вул. Героїв Майдану, тож запропонувала своєму заступнику з виховної роботи Антону Ковачу «пройтися» випускними класами та зачитати цього листа. До речі, цьогоріч школу закінчують 34 юнаки та дівчата (торік ця цифра була трохи більшою – 37 випускників). Можливо, що й серед нинішніх одинадцятикласників знайдуться бажаючі навчатися у сухопутній Академії. У такій ідеї підтримала її також депутат міської ради, працівниця управління освіти Світлана Чирибан, яка у службових справах завітала до загальноосвітньої школи (на світлині). А потім вирішили первозір (оригінал) цього листа викласти на найвиднішому місці школи, нехай усі читають й знають, який відважний учень здобував у ній освіту. Знайшлося чимало інших чудових прикладів того, як учорашні випускники безстрашно, сміливо й гідно боронять рідну землю від ненависного російського агресора. Ось прізвища тих, хто зі зброєю в руках пішов на східний фронт: Микола Вовчок, Ігор Кагач, Олександр Судиловський, Михайло Палінчак, Юрій Степанов (цей військовослужбовець кілька місяців поспіль провів у найгарячіших точках Донбасу у складі 128 гірсько-піхотної бригади, після кровопролитних боїв довгенько відходив від контузії), Вадим Німець, Михайло Грін, Сергій Шестак, Валерій Горват, Василь Немеш, Євген Ливч та інші. Важка доля випала на долю цього покоління, однак воно не запанікувало, не повтікало, а гідно стало на захист Батьківщини. Школа теж у боргу не зосталася – у навчальному закладі вчителі, учні, батьки не тільки збирали «живі» гроші воїнам-атовцям, але й влаштовували аукціони, розігрували благодійні лотереї, продавали в’язання, малюнки, серветки, випічку, смаколики, консервування й виручені кошти адресно передавали бійцям. Аби не голодували, аби не мерзли, а щоби могли гнати недругів-супостатів із нашої землі. Як знаємо, така іменна допомога виявилася вкрай доречною. Востаннє у школі краму «напродавали» на 1400 грн.

Один медаліст однієї окремо взятої одинадцятирічки

– Із випускників нашої школи, які у грізні дні війни були на передовій, стояли на блокпостах, ходили в розвідку, зі зброєю в руках виконували інші важливі завдання у зоні АТО, можна сформувати ціле військове відділення. – ділиться своїми міркування Антон Ковач. Він також розказав, що таких славних і мужніх бійців є, найімовірніше, значно більше, всіх прізвищ тут не знають, адже багато хто з них наразі перебуває в зоні антитерористичної операції. Оповів про відвідини навчального закладу уже згадуваного Антона Ливча (див. знімок). Змужнілий і хоробрий військовослужбовець розповідав школярам, як українські патріоти-силовики мужньо захищають кожну п‘ядь рідної землі, аргументовано відповідав на запитання молодших своїх товаришів. А ще у школі охоче розказали про минулорічного «золотого» медаліста Юрія Шерегія (єдиного, до речі), який систематично (починаючи ледь чи не з шостого класу) перемагав на численних предметних олімпіадах і без особливих труднощів став студентом Ужгородського національного університету. У дні зимових канікул «бюджетник» завітав до рідної альма-матері, своєму класному керівникові Ользі Деменко й директору Оксані Матолич (див. світлину) залюбки повідав про навчання у виші, говорив, що точні науки даються йому неважко, бо їх понад усе любив у школі. Нині вивчає інформатику. Натомість цього року є чотири претенденти на золоту медаль, а 8 юнаків і дівчат отримають свідоцтво з відзнакою після завершення навчання у 9 класі. Отже, учнівські «випуски» на медалі будуть значно урожайнішими, аніж торік.

Подяка бабусі за такого онука

Неабияк вразила ще одна життєва історія – про Ярослава Ковтонюка, теж курсанта, але вже іншого вишу – міліцейського. У Львівський університет внутрішніх справ його скерували з Берегівського РВВС – торік уже проходив першу практику. Ним задоволені у місцевій міліції, бо чесний, сумлінний, акуратний, старанний. І це при тому, що його (Ярека – авт.) виховувала бабуся, Катерина Михайлівна. Під час вручення атестатів у міському Будинку культури їй не тільки подякували за таку почесну «батьківсько-материнську» місію, але й відзначили шкільною подякою. Є відзнаки в інших номінаціях – «Гордість школи», «Участь у Малій академії наук», «Спортивні здобутки» тощо. Хто знає, як би склалася доля юнака, якби за його виховання після трагічної загибелі у автоаварії матері не взялися бабуся з дідусем. На щастя, мрія стати у стрій правоохоронців потроху збувається. Між іншим, стражами правопорядку та законності стали також чимало інших учорашніх вихованців першої школи – Яна Денисюк очолює прес-службу, Юрій Папіш «ловить» бандитів у карному розшуку, Сергій Попович є кращим з-серед дільничних інспекторів, Володимир Сакалош став першим заступником начальника РВВС, правоохоронці Юрій Філе, Володимир Пуканич також у всіх на виду, бо ходять у міліцейській формі. Одним словом, неабияка подяка співробітникам органів внутрішніх справ – випускникам ЗОШ № 1 – за те, що у місті та районі стабільна ситуація. Слід підкреслити: колишній учень Анатолій Герич – співробітник міжрайпрокуратури. А ще є судді, кандидати й доктори наук, працівники державних установ, журналісти тощо.

За крок від ювілею

У школі, яка активно, а не позірно готується до свого 70-річчя, вже відчувається подих такого свята. Його очікують як у навчальному закладі, так і міська громада – велелюдний захід планують провести за участі відомих серед містян випускників, а вони є у кожній сфері соціально-економічного, культурного життя, духовної ниви (державні інституції, бізнес, охорона здоров‘я, освіта тощо). Дорогими гостями на не бучній, але очікуваній змістовній забаві будуть підприємці Євген Божар, Василь Кондрич, Елек Печора, депутат облради Степан Медвідь, головний лікар ЦРЛ Іван Малеш, його колега з медичної галузі Володимр Дзерін, начальник міської освіти Мар‘яна Пилипенко, яка повсякчас цікавиться шкільним життям-буттям переселенців із Донбасу. А на цей раз також завітала, аби спільно з директором школи Оксаною Матолич розпитати вісьмох учнів, зокрема, Анастасію Кузнецову, Артура Арустамяна (м. Селідово), Мирославу Гнутову (м. Краснодон), Данила Мацковського (м. Докучаєвськ), колишню мешканку Донецька Ангеліну Ладику (на знімку), як вони вчаться, послухати їх враження про нове місце осідку тощо. Приміром, Д. Мацковський після школи плекає мрію навчатися в УжНУ – на фізкультурному факультеті, на цьому наполягає його батько-тренер із велосипедного спорту. Натомість дев‘ятикласниця Ангеліна Ладика на прохання автора цих рядків радо сповістила, що у класі знайшла нових друзів, зокрема, Влада Мойсеєнка, Домініку Мезев, Яну Попфолуші. Між іншим, Ангеліна вельми контактна, тож приятелів у неї значно більше. Я в щирості слів цієї чарівної дівчини аніскільки не засумнівався, бо вона ледь устигала відправляти їм телефонні есемески прямо з директорського кабінету. Молодець!  

Хлопці не друзі курцям…

А насамкінець, дізнавшись, що у школі діє унікальний патруль під умовною назвою «Куріння шкодить здоров‘ю», де за чолового принциповий десятикласник Андрій Гомба, я вирішив у роботі перевірити пильність «молодої» команди, яка поставила собі за мету навести лад із цієї згубною звичкою у стінах школи та гімназії. Заради істини зазначу: таки порядку «з димом» стало значно більше, аніж було раніше. А відтак поменшало недопалків, курців: у туалеті, на спортмайданчику, у кущах, за воротами та інших місцях їх скупчення тощо. Одинадцятеро юних патрулів (Сава Проценко, Михайло Шелемба) чистого довкілля й здорового способу життя також раді, що взялися за таку надважливу справу. Їхніх зауважень навіть побоюються курці-вчителі. Вони не бояться відвідувати парки, сквери, інші «злачні» місця, і коли бачать, що хтось курить у недозволеному місці – роблять зауваження. Тож коли ми з другом-курцем «затягнулися», до того ж на вулиці, хлопці умить підбігли й доволі грізно відчитали нас й порадили «труїти» своє здоров‘я подалі від навчального закладу. Те, що це такий собі експеримент, їх просто-напросто розсмішило. Переконалися вже наступного дня, коли вирішив їх зазнимкувати для історії. Милу справу чините – куріння й насправді вбиває, пришвидшує кінець людським рокам. Збережіть, мої молодші друзі, азарт до здорового способу життя надовго, ненависть і лють до цигарок пронесіть до самої старості. Цим самими врятуєте від біди – інфарктів, інсультів, діабету, раку своїх знайомих, близьких, земляків. Хлопці не тільки тут активні, кипучі та рухливі – нещодавно на відкритому уроці з фізики (у школі проходив семінар міських учителів-фізиків) цілу годину демонстрували унікальні фокуси, витівки, від яких аж дух захоплювало. Присутні з подивом спостерігали за такими їхніми класними «маневрами», коли в них у їхніх руках творилися дивні речі. І треба ж такому бути – вчителі-учасники семінару щиро аплодували і дякували юним фізикам.

До зустрічі, хлопчики та дівчатка!

Ось така вона, шкільна рапсодія, ідилічне, ледь не співоче життя однієї окремо взятої першої міської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 прикордонного Берегова. Тут нуртує життя, буяють добрі зачини, проростають цікаві ініціативи, народжуються дебютні справи, втілюються корисні діла. До школи, якою керує Оксана Василівна Матолич, щодня прошкують не тільки учні, але і їхні батьки, старші сестрички, братики,  бабусі з дідусями. Того дня зустрів тут десятки знайомих облич, які прийшли за своїми синочками та донечками, навіть онуками. У перший клас ходить чарівна онучка Олімпійської чемпіонки з гандболу у Монреалі-76 Ніни Гецко шестирічна Юліанна. Вже давненько не бачилися, тож гарно з пані Ніною поспілкувалися. Перевесниці її онучки – гарні дві близнючки відомого лікаря Анатолія Бондаренка Валерія з Наталією, а також смуглявка Вікторія Чирибан, за якою прийшла вже згадувана вище бабуся Світлана Анатоліївна (з молодечим запалом активістка-освітянка та ще й депутат міськради). А ось головний «паспортист» Берегова Василь Гусак узяв за руку синочка Владислава й спішно повів малого до виходу – поспішав у важливих справах. Перекинулися усього двома-трьома реченнями, хоча зазвичай він завжди говіркий. На диво серйозний Богданчик Галай пішов із мамою Тетяною Василівною – вона є вчителькою цього ж першого класу. Хоча з нетерпінням дожидався дідуся Василя, але в того щось не вийшло й він не зміг прибути за малим аж із самого мікрорайону. Забув, мабуть, що п‘ятниця – це його «шкільний» день. Чи доньки забули нагадати… Малюк мило помахав ручкою красуням Ганночці Ребец і Анастасії Артеменко, за якими завітали татусі Любомир і В‘ячеслав. Попрощалися до понеділка. І так день-у-день поспішають за малечею дорослі, яка у ролі «першачків» ходить-ступає стежиною у велике життя. Будь здорова, перша школо! І щасливими ставайте її вихованці!

МИХАЙЛО ПАПІШ, журналіст, м.Берегово