Як закарпатці «Україну» підкорювали (фоторепортаж)
Закарпатці мали свого «штукаря», тільки не ілюзіоніста, а реального чарівника – Івана Білосюка. Найстарший у команді, він створив справжнє диво.
…Якась година – і ти потрапляєш наче в інший вимір. Довкола за вікном автівки гори, ліс, дедалі товстіша снігова ковдра, без кінця-краю дорога, задумлива тиша, що налаштовує на такі ж філософські роздуми. Забуваєш про все мирське, у голові тільки зринають слова німецького письменника та мислителя Йоганна Вольфганга фон Гете: «Природа – єдина книга, усі сторінки якої наповнені глибоким змістом». Намагаєшся «поглинути» той «зміст», та де там!
Нам неабияк щастить, бо за якихось кілька хвилин стаємо свідками завершальних гонок серед чоловіків і жінок у спринті. Прибули, як кажуть у таких випадках, на гаряче. Відлижували представниці прекрасної половини, відтак погляд прискіпливо врізається вже в силуети чоловічої гонки. Ще б пак! Спринтерську дистанцію в 1600 метрів біжать закарпатці. Виявляється, спочатку фінал «Б».
У першій трійці фінішують представники Рахівщини Іван та Мирослав Білосюки. У них відповідно 7 й 9 місця. З’ясували також, що інший представник Закарпаття – Володимир Лазорак – показав 17-й результат. Поки роздумовуємо, радіти цим підсумкам чи ні, на старті вже вишикувалися щасливці найголовнішого забігу. За якусь мить лижники вже «в дорозі»! Спортсмени йдуть щільною групою. Драматизм переслідування сягає апогею на останніх десятках метрів траси. Суперники дихають у спину один одному.
У першій трійці наш Олег Йолтуховський. Іде другим, та поступово відстань до нього скорочує найближчий переслідувач. Нарешті фінішна пряма, і… таки «срібло»! Вітаємо Олега! Ще й гонка була чудова, «з адреналіном»! Це при тому, що спортсмени пройшли крізь сито так званого прологу, чверть-, пів- і власне фіналу. Плюс інші види програми. Найсвіжіша інформація з уст старшого тренера збірної Закарпатської області з лижних перегонів Петра Білосюка:
– Новий у цьому році чемпіонат України проходить у два етапи. Перший, протягом шести днів, у Сянках, а другий заплановано на березень теж у Львівській області, але вже на навчально-спортивній базі «Тисовець». Тут же хлопці вже відзмагалися в скіатлоні – 20 кілометрів: 10 класичним стилем і 10 вільним. Мирослав фінішував дев’ятим, Олег – сьомим, а Іван – шостим. У класичній гонці на 15 кілометрів у Мирослава 6 місце, у Івана 8-ме, а в Олега – 12-те. Також 13-им тут був ще один наш представник, Артур Гергарт із Хуста.
Поки дозаписував озвучені дані, хлопці пішли перевдягатися. Ми ж, «заїжджі», услід за ними, щоб розпитати, так би мовити, з перших вуст. А на «вулиці» все та ж краса! Гори, сніг, розкішне «плесо» полонини… Навіть шалений вітер, який за температури нуль градусів віддає гарним морозцем, неспроможний пригасити силу прекрасних відчуттів. Та помилувавшись довколишнім краєвидом, піднімаємося в номер до лижників. Потрібно виконувати свою звичну журналістську роботу!
Поступово всі сходяться: тренер, голова Закарпатської обласної федерації лижного спорту Василю Гісем і, звичайно, хлопці. Стоп! Не хлопці, а справжні орли! Іван та Мирослав Білосюки, Володимир Лазорак та Олег Йолтуховський. Ви б дійсно бачили в той момент наших спортсменів-красенів. Заходять: постава, фігура, погляд… І це після гонки! Ось де, дівчата, Вам шукати наречених (правда, щонайменше на Мирослава не розраховуйте, бо він – чоловік уже сімейний)!
За гарячими слідами розпитуємо про «свіжий» виступ у спринтерській гонці. Виявляється, не всі задоволені результатами. Зокрема самокритичний Володя:
– На попередньому чемпіонаті бігав краще. Десь пішов спад. Але нічого, готуватимусь, щоб показувати кращі результати.
Утім решту троє наших «бійців», можна сказати, виступили на рівні. Олег – узагалі «молодчинка», здобув медаль, а щодо Білосюків, то Мирослав щонайменше півроку не тренувався, більше приділяв уваги сім’ї, але як майстер спорту міжнародного класу нині має непереборне бажання повернутися й знову стати лідером. Іван же (так само колосівець, але паралельно захищає й честь товариства «Спартак»), мав травму, тож після неї нелегко змагатися.
Не обійшлося й без ложки дьогтю. Виявляється, у декого старий інвентар, бракує хлопцям і дорогих змазувальних для лиж матеріалів; лише один із них коштує 150 – 160 євро. Що вже говорити про вартість хоч би однієї пари бігових! У великому ж спорті, як відомо, дрібниць не буває. Важливі всі та все: психолог, фахівець зі змазування лиж, спорядження, стратегія тренувальної підготовки й вибір тактики на змагання… Одне слово, потрібно, щоб працювала ціла й монолітна команда. А плеча й ліктя останньої, як удалося з’ясувати, не відчувають (принаймні брати Білосюки) у збірній України, де панує далеко не найкращий психологічний мікроклімат, поділ на «своїх» і «периферійних». Одна з причин – Івана та Мирослава вважають ветеранами (їм відповідно 31 і тридцятий рік). Мовляв, потрібно давати дорогу молодим. Воднораз у жіночій збірній України є ті, кому під сорок, і нічого, виступають! Зрештою, на останніх Олімпійських іграх в окремих видах спорту теж медалі брали далеко не молоді атлети. Та й повинен домінувати спортивний принцип, а не чиїсь суб’єктивні рішення. У підсумку того ж Мирослава, хоч мав кращі результати, фактично не пустили на поїздку в Сочі. Причому офіційно для хлопців виглядає наче все логічно правильно, а в дійсності: там психологічно затисли, там не дали виклику в збірну, там не відправили на змагання або позбавили фінансування, а отже, потрібні FIS-пункти набирали інші…
Про це частково говорилося й на імпровізованій нараді. Але головні акценти розставив голова федерації Василь Гісем: «А нам своє робить»! Отож були вивчені запити лижників щодо спорядження, інвентарю, обговорили попередній календар подальших зборів і тренувань, аби всі вийшли на максимально можливий рівень форми до наступної Олімпіади, а там буде видно.
Попри вищесказані «робочі моменти» у хлопців панував чудовий настрій. Відчувався хороший мікроклімат усередині закарпатського колективу загалом. Це підтвердив і О.Йолтуховський:
– Ми – як брати. Завжди знаходимо спільну мову, живемо командним духом.
До речі, іще про командний дух. Наступного дня чемпіонат фінішував найголовнішим, найпрестижнішим видом програми – естафетою 4х10 км. Прогнози – річ не вдячна, але наважуюся запитати в Білосюка-старшого, на що слід розраховувати. Петро Миколайович відповів обережно, але впевнено:
– Наш рівень – щонайменше 2 – 3 місця, а як буде, покаже гонка. Хлопці налаштовані боротися.
Як показав подальший перебіг подій, не просто налаштувалися!
…Першим на трасу вийшов Мирослав. Проти нього сумчани – головні суперники закарпатців – виставили одного зі своїх лідерів у надії, що той задасть тон, здобуде часову й відповідно моральну перевагу. Та план спрацював, вочевидь, частково, бо наші програвали після стартового етапу менше хвилини. Далі біг В.Лазорак. Хоч Володя старався з усіх сил, але основні переслідувачі зуміли вирватися вперед на критичний рівень – фактично на 3 хвилини. А потім…
Якби у спорті існував свій Девід Коперфілд, то в нього можна було б і повірити. Але закарпатці мали свого «штукаря», тільки не ілюзіоніста, а реального чарівника – Івана Білосюка. Найстарший у команді, він створив справжнє диво. Як біг! Наче на крилах. Фактично за 3 кола (це 7,5 км сукупно) зумів не просто «відбити» потрібні 3 хвилини, а ще й на 30 секунд вирватися вперед! Це була справжня естафетна «бомба», вибух від якої призвів до тріумфу, адже далі майстер спорту О.Йовтуховський холоднокровно довів справу до логічного кінця. У підсумку Закарпаття здобуло історичну перемогу – уперше його лижні гонщики стали чемпіонами України в естафеті! В.Лазорак при цьому виконав норматив майстра спорту, команда додала в «скарбничку» 400 очок, а в загальному заліку область вийшла на підсумкове 3 місце.
Уже після естафети М.Білосюк не без задоволення скаже:
– Ми мріяли про цю перемогу! Ще коли спати лягали, то налаштовували себе тільки на чемпіонський результат!
Що й казати, хороший подарунок виявився до дня народження Івана, а сам Мирослав на Водохреща, я просто переконаний, за традицією зі ще більшим, чемпіонським, настроєм опуститься в крижану воду.
…А додому ми поверталися, звісно, сповнені лижних емоцій. А ще укотре споглядали красу рідної землі, і особисто мені на зворотній дорозі вже згадувалися слова іншого майстра слова, французького поета й публіциста Альфонса де Ламартіна: «Навіть у своїх найпрекрасніших мріях людина не може уявити нічого прекраснішого за природу»!
P. S. Автор висловлює вдячність голові Закарпатської обласної федерації лижного спорту Василю Гісему за сприяння в написанні цього матеріалу.
Володимир Тарасюк для Uzhgorod.net.ua, Ужгород – Сянки (Львівська область) – Ужгород
Фото Романа Сенишина.
До цієї новини немає коментарів