Про Ужгород пишуть і прославляють

Повноводний Уж, вилискуючи в променях сонячного бабиного літа, в?юнився центром ошатного Ужгорода. Місто святкувало свій 1111-й день народження. Важлива частина цього святкування, що стала від 1990 року необхідною, ? Міжнародний фестиваль театрів ляльок ??нтерлялька?. На солідний професійний форум лялькарів, ініційований і організований заслуженим працівником культури України Олександром Туряницею, директором фестивалю, збираються раз на два роки. ? ці?ї осені традиційно в місті зарясніли яскраві афіші ??нтерляльки-2004?.

За сім днів фестивалю на гостинну сцену господарів ? Закарпатського театру ляльок ? вийшли фантастичні лялькові персонажі 21 спектаклю. Крім справжньої театральної події, яку пережили маленькі глядачі, чуйно відгукуючись навіть на незрозумілу іноземну мову котів, півнів, віслюків, курочок, принцес і русалочок, фестиваль виконував місію творчої лабораторії, де артисти різних театрів із 14 країн змогли ?звірити? свої творчі часи, запозичити щось нове для себе, посперечатися. Досить об??мна й різноманітна програма ??нтерляльки-2004? давала змогу простежити певні тенденції в розвитку лялькового мистецтва, відчути невичерпну актуальність пошуків варіантів просторової умовності лялькового театру, метафоричність образності ляльки. Естетика фестивальних спектаклів була дуже різною, але їх ріднив безумовний і переважний синтез театру ляльок і так званого живого плану. Створю?ться враження, що лялькарів уже не влаштову? місце за традиційною ширмою й лише управління своїми персонажами. У стрімкому вихорі сучасних експериментів актори помчали кудись, як їм зда?ться, вперед. У запалі самовпевненості вони, забувши здатності ляльки, а найчастіше просто переставши їй вірити, вирішують перебрати на себе її необмежені можливості. Результати таких зусиль можна було спостерігати в спектаклях ?Ярмаркові забави? (Миколаїв), ?Хлопчик Мотл? (Чернігів), ?Дивовижні пригоди? (Молодечно), ?Сіра шийка? (Одеса). Актори самозабутньо грали своїх персонажів, а планшетні ляльки, жартівливо іменовані лялькарями ?шльондрами?, бездушно-мертвим вантажем переставлялися з місця на місце. Вони тут виступали пласкою ілюстраці?ю тексту, а ігри дорослих видавалися непереконливою театралізаці?ю сюжетів.

Враження тюгівських постановок залишили спектаклі ?Принцеса на горошині? (Польща), ?Музиканти? (Сербія й Чорногорія), ?Колобок? (Волгоград). Декорації, винахідливо виготовлені великі маски дали можливість про ляльок забути. Порадувала хіба що хороша акторська гра. Але на ляльковому фестивалі актор важливий передусім у вза?модії з лялькою. ?Крутим? експериментом видався спектакль ?Три сестри? А.Чехова (Німеччина). Антон Павлович, напевно, щиро здивувався б уяві двох актрис і актора, котрі побачили героїв його знаменитої п??си зім?ятими клаптиками газети та смужками білого паперу, згорнутого в такий спосіб, аби нагадати силуети сестер. Асоціативний ряд спектаклю, де папір мнеться, як долі неприкаяних чеховських героїв, звісно, був розрахований на фантазію та сприйняття не дитячої аудиторії. Поза сумнівом, осягати моменти такого експериментального мистецтва не просто, але це може привести молодого глядача до усвідомлення широти можливостей театрального мистецтва. Тоді як спектаклі на кшталт ?За щучим велінням? (Тернопіль), ?Нам не страшний сірий вовк? (Херсон) можуть переконати в пріоритеті примітивізму, що розвиток зупинився в естетиці минулих років, у необов?язковості дотримання художнього смаку.

Віртуозність ляльководіння в техніці маріонетки продемонстрували актори театру ?Паналалз Папетс? (Швейцарія) в спектаклі ??ндійські танці?. Уявіть собі бездоганно виконане джигітування на коні, ні, на малесенькій конячці. А танець живота індійської красуні? Або заклинання змій? Цілковита реальність відтворення. А з театром ?Піноккіо? (Сербія й Чорногорія) вдалося помандрувати по всіх областях країни, подивитися костюми, познайомитися з традиціями, обрядами й танцями тих країв у виконанні ляльок.

У строкатій фестивальній програмі, де маленький глядач міг побачити майже всі види ляльок ? і планшетні, тростинові, маріонетки, і петрушкові, шарнірні, тіньові, він зустрівся і з спектаклями, у яких їхні творці чуйно й чітко розуміють суть лялькового мистецтва. У них збережено баланс лялькового й людського театру, знайдено досконалу форму гармонійного лялькового дійства. Приклади таких спектаклів рішенням міжнародного журі, очолюваного заслуженим артистом України, професором Л.Поповим, було відзначено в головних номінаціях. У казкову й романтичну історію потрапля? глядач на спектаклі ?Даміанове озеро? (Хорватія). Вона ма? глибоке історичне коріння, зберіга? національний дух. Споконвічна боротьба добра зі злом цього разу в чудовому підводному світі. Дивовижна фантазія художника, демонстрування акторами великих образотворчих можливостей маріонетки, висока техніка ляльководіння. У музично-видовищній фе?рії зачарований глядач захоплю?ться сценічними ефектами, вигаданими казковими персонажами, винайденими знахідками лялькової органіки.

?Золоте яйце?, поставлене литовцями з Каунаса за мотивами класичної казки, продемонструвало високу сценічну художню культуру. Лаконізм оформлення, образність декорацій, виразні маріонетки й неспішна, мудра казка про випробування багатством. Усі складові спектаклю зосереджені на ляльці, їй підпорядковано все, тому таким переконливим виявився емоційний результат.

Словацький ?Братик Оленя? використав принцип відкритої умовності, коли на очах дітей народжу?ться диво театру. Сюжет про брата й сестру, пригноблюваних злою мачухою, присутній у культурі різних народів. Тут словацький братик перетворю?ться на оленя. Актори, одягнені в фольклорні костюми, виконуючи народні пісні, знаходять переконливу грань власного існування зі стилізовано-умовними ляльковими персонажами. Дітям пропону?ться приймати особисту участь у грі, і цей елемент співпричетності якомога ефективніше сприя? виникненню загального емоційного поля. А в його аурі набагато простіше доносити до дітей істини виховного характеру.

Поді?ю фестивалю став спектакль ?Недотепа з Вертепу? Закарпатського театру ляльок. У слова ?вертеп? кілька значень: це місце народження ?суса, стародавня назва лялькового театру, але тут ? це невеличке закарпатське село, де живе головний герой Дмитрик. Атмосфера дійства, відзначеного п?ятьма номінаціями (кращий спектакль, режисер ? А.Куцик, художник ? Я.Данилів, актриса ? Н.Ор?шнікова, актор ? М.Карпенко), духовна й тепла. Народний гумор, природність існування симпатичних ляльок, колорит ? усе це сконцентрувалося в мешканцях Вертепу. ?Відкрите? вікно вертепної скриньки водночас і замкнений простір із атрибутами народного побуту, і вихід у всесвіт. Це відчуття посилюють постаті білих ангелів, мовчазних хранителів, котрі розташувалися навколо, і темне небо з розсипом зірок. Ангели мудрі й проникливі, статичність їхніх постатей лише підкреслю? внутрішню динаміку дії, яка кружля? й котиться слідом за непосидючим Дмитриком. У його голові переплуталися Дарвін і Бог, Мічурін і райські сади, а питання потрібно вирішувати важливе ? від кого ж походить людина. Спектакль вийшов яскравий, добрий, дуже національний за духом, людяний, щирий. Цілісність, збалансованість всіх елементів, емоційна вивіреність дозволила його творцям зробити з нехитрої історії символ художнього узагальнення ? людської доброзичливості, простоти, патріотизму, душевної відкритості, віри в краще.

Можливо, фестиваль ??нтерлялька? не ставив перед собою мету переконувати, але своїм існуванням упевнено протистоїть поблажливому твердженню, що лялькове мистецтво ? несерйозне, дитяче, розважальне. Люди, котрі створили це радісне свято, продовжують доводити серйозність свого мистецтва реальною можливістю винесення на його орбіти грандіозних образних метафор, алегорій, що дозволяють подивитися нам на себе ж очима ляльки. ? пограти з лялькою. Ні, прожити.

Алла ПОДЛУЖНА
"Дзеркало тижня"

 

23 жовтня 2004р.