"ВІДКАТ" НА ДРОВАХ, АБО КОМУ ВИГІДНА ТЕНДЕРНА СХЕМА?

Що ж це за зло всеукраїнське іншомовного походження? Вже появився термін – тендерна мафія. У відповідних ситуаціях від цього слова навіть дорослим стає моторошно, скоро ним будуть лякати дітей.

Тендер – слово англійське. Беремо англійсько-український словник і читаємо...

Тендер – це пропозиція послуг, заявка про щось, пропозиція грошей при оплаті боргу; далі тендер – це пропонувати, представляти, робити заявку. Читаємо далі – особа, що виконує якусь функцію обов’язок коли тендер в словосполученні з іншим іменником – наприклад: тендербебі – няня, тендерінвалід – сиділка. Цікаво, а що б значило слово тендерполітік – напевно – сволоч.

Та незрозумілим є те, чому наші чиновники так полюбляють іноземні слова? Адже той термін в діях між покупцем-продавцем, який і має означати англійське слово – тендер, можна було назвати українським словосполученням – вигідна купівля. Питання. Для кого вигідна? Ну звичайно для обох сторін, але в першу чергу для покупця. А якщо це за гроші держбюджету то ще і для держави.

А що в нас зробили з цієї вигоди?

Створили нікому не потрібні ( для покупця, продавця і держави) структури – посередники. Ну звісно, що вони потрібні, тим хто за цим стоїть – тіньовим структурам. Адже гроші отримувані ними від покупця і продавця з повітря, з неба, осідають в їхніх кишенях... ні не в кишенях – в сейфах, бо цих грошей стільки, що жодна кишеня не витримає. А хто при цьому рахує транспортні затрати, що космічними темпами ростуть з віддаллю продавця переможця тендеру від покупця.

У лісі дрова дефіцит

Якби мені сказали, що банани в Республіці Еквадор є народним надбанням, але їх можна придбати тільки у якогось дядька, котрий купить ті ж банани у державної структури і перепродасть бажаючому, я б ні за що не повірила. Так як бананів в Еквадорі багато, і тим більше їх забагато для самих еквадоріанців. Якби мені заявили, що цукровий очерет на Кубі, а кава в Мексиці – предмети стратегічного призначення і на їх купівлю потрібно заручитися тим, що ми дуже прозоро іменуємо туманним німецьким словом "блат", я б такому казкарю показала дулю в кишені. А то й дві.

Але ось, той факт, що в зеленій Україні у гірському куточку на Тячівщині, де ліс та дрова є і народним надбанням, і стратегічною сировиною, у Лопухівській школі вони дефіцит – зрозуміти важко. І хоча історія досить банальна, та нехай вона не здається шановному читачеві простим бурчанням лопухівчан, яких салом не годуй – дай обуритися – історія вельми злободенна, бо їх дітям загрожує навчатися у холодній школі в середині зими. І все лише тому, що хоча і село, і його школа знаходяться майже у лісі, вся процедура придбання дров для школи виявляється настільки заплутаною і бюрократичною, що простіше кинути всю цю катавасію і виїхати грітися в Африку.







Короткий зміст сучасної комедії

Майже всі заклади та установи Лопухова, що знаходяться на території сільської ради фінансуються із місцевого бюджету і лише школа живе за централізований державний кошт, через що й має проблеми з опаленням. "Всі сільські установи у зимовий період дровами забезпечує Брустурянський держлісгосп, який знаходиться на території села. Тож можна з упевненістю сказати, що вони мають чим грітися не лише нинішньої зими, а й певний період наступної", – каже голова села Михайло Фіцай. А от школу "обігріває" державний бюджет і керує процесом Тячівський районний відділ освіти (начальник Думнич Марія Василівна), як наслідок учням і досі не завезли дрова. Звідси й починається парадокс. Справа в тому, що забезпечення шкіл дровами та вугіллям здійснюється за утаємниченими тендерними схемами. На постачання дров для Лопухівської школи тендер виграв приватний підприємець Свистак із Тересви, що займається переробкою деревини. Як недивно, але для одержання дров він через аукціон купує у держлісгоспу лісосіку, на якій рубає і переробляє деревину. Виходить, що у процесі постачання дров з лісу до школи він є лише посередником. А роль посередника-приватника між двома державними установами відома й малюкам, тому цей аспект залишаємо без коментарів. Запитань багато та найактуальніші: "Чому у село, де довкола школи лежать тисячі кубометрів лісу, дрова потрібно везти за десятки кілометрів, хіба транспортні витрати не закладені в ціну?" та "Чому серед учасників аукціону не було Брустурянського держлісгоспу?" Де ж логіка? Де економічні розрахунки державного рівня?

А де дрова?

З аукціону дрова чи з лісу, дітей напевно зовсім не цікавить. Їм важливо аби класи були теплі, бо пішки здолавши до школи відстань 5 чи 10 кілометрів, хочеться зігрітися. Чому пішки, – спитаєте, адже в Україні діє програма "шкільний автобус?" А тому, що цей "сюрприз" держави у випадку з Лопухівською школою виглядає нещирим, бо однією рукою вона дає, а іншою забирає. Аби зрозуміти – поясню. Лопухово розгалужує річка Брустурянка на два боки – Бистрик і Яблунець. За географічними даними це найвисокогірний регіон, 70 км від райцентру. "До школи дітей потрібно довозити 7-10 км. На жаль, шкільний автобус нам дали лише один, хоча ми просили два. Тому він їздить один тиждень в Яблунець другий у Бистрик, а це зовсім різні напрямки. Тому в той тиждень коли автобус їде у іншому напрямку, дітям доводиться йти до школи пішки",– розказує Михайло Михайлович.

"Та й зими в нас люті, снігу випадає до двох метрів, а морози сягають 25 градусів, – веде мову далі сільський голова. – Вже нинішнього року, 16 жовтня випав сніг на 60 сантиметрів. А ще лише осінь. Добре, що потепліло і він розтанув. Але сумно, бо школа, тобто наші діти не має дров на зиму. "Гріють" нас лише обіцянки пані Марії Думнич із райвно. Та хіба від них у школі стане тепло? З проблемою школи я уже звертався до районної влади, у раді мені відповіли, що відділ освіти знаходиться на оперативному управлінні і вони як би ні до чого. Проте з адміністрації "тиша". Натомість Думнич мені заявила, що це не моя проблема. Але на дворі холодно і мокро то хоче вона того чи ні, але проблема стала моєю: мерзнуть сільські діти. Поки що перспективи на завезення дров до школи не видно. Брустурянський держлісгосп уже відмовляється виручати, бо протягом останніх років робили таку послугу неодноразово, але до сьогодні з ними ще ніхто не розрахувався".

…Ті, хто хоч раз стикався з таким поняттям, як "тендер на держзакупівлі", знають, що це за "горнило", через яке пропускаються тільки "свої".

Уявіть, що тендер виграла "неправильна" організація, а своя "пролетіла". За нормами закону "ображені" відразу ж подають скаргу в Комісію, яка оперативно припиняє закупівлі, визнає їх недійсними і починає нову процедуру – тільки тепер уже на користь "потрібних" замовників.

Як кажуть, робіть висновки. Судячи з усього, нинішня влада поспішає відірвати від бюджету шматок побільший і чим вища влада тим більший хоче шмат.

Замість післямови

Живучи у місті ми не задумуємося, що на території, де близько 80% земель – ліси, де половина населення як і раніше обігрівається, як і їхні діди і прадіди, дровами, де за парканом у лісі лежать купи дров, у школі може бути холодно.

Хто сказав, що у цій країні ми будемо жити добре? Хто взагалі заїкнувся, що ми десь там поруч зі здоровим капіталізмом? Ні, я вихована у дусі відсталих маркетингових зносин на зорі розпаду Великого Совка, розумію, що мені ще регресувати і регресувати, щоб дорости до рівня соображалки цих акул капіталізму.

Отож смію пофантазувати на зразок: якщо у будь-якій країні – неважливо цивілізована вона чи економічно розвинена – у половини населення є на що-небудь попит, то за законами прикладної економіки має бути пропозиція. Ну, просто так повелося ще з Тутанхамона. Попит народжує пропозиція, як щедра земля народжує хліб.

Також смію припустити, що за законами прикладної – дуже прикладної – економіки, якщо є попит і, отже, пропозиція, то повинна бути і конкуренція. Вибір. Тут дешевше. А тут знижки… А тут з доставкою. А тут з бонусами. А тут, а тут, а тут ...

Також насмілюся припустити, що якщо в будь-якій країні є вдосталь будь-якого ресурсу – неважливо, природного, наукового, людського – то, ця країна може і повинна скористатися цим ресурсом із метою отримання прибутку, але не за рахунок нестачі даного ресурсу для потреб самої країни. Тобто, по дорогах країни, що експортує ліс в усі куточки світу, люди не повинні їздити на віслюках.

Світлана ТЕРПЕЛЮК

трибуна

 

02 листопада 2009р.