Русини не історія, а сучасна реальність

Ця болюча й животрепетна проблема для Закарпатської області – не нова, а з “бородою”. Знають про неї лише в Києві, але й у близькому та далекому закордонні.

Про неї ми і вирішили повести бесіду з доктором філософських наук, народним депутатом України III-IY скликань від Комуністичної партії Іваном Миговичем, який чи не найголосніше про русинське питання бив і б’є у всеукраїнські дзвони. Але його мало хто чує на київських владних пагорбах.

- Іване Івановичу, чому знову активізувалася ця проблема? Невже тільки завдяки вищезгаданому рішенню облради?

- Насамперед через його тривалу нерозв”язаність. Вже кільканадцять років громадськість краю просить, вимагає одне: визнання етноніму “русин”. Для цього не треба величезних капіталовкладень, а всього-навсього політична воля. Але влада всіляко затягує цей процес, аби врешті-решт торжествувала історична справедливість.. У світі всього налічується близько 2 мільйонів русинів. На Закарпатті їх приблизно 200-300 тисяч. Хоча під час перепису 2001 року їх ніби виявилося 10 тисяч, та це фальсифіковано. Але нехай їх буде навіть тих 10 тисяч, то й це є підставою для їхнього визнання. Зараз уже, до речі, 130 тисяч громадян краю письмово визнали себе русинами. Це не етнографічна група, як, приміром, гуцули, бойки, лемки, поліщуки, подоляни... Як зрозуміти русинів, коли угорці, румуни, словаки, які мешкають в Закарпатті, бачать написи своєю рідною мовою, мають свої друковані органи, теле- і радіопередачі, а русини цього позбавлені?.. В ряді держав Європи, Америки, Австралії русини існують як окремі етнонаціональні групи. Невизнання їх на батьківщині окремою національністю зумовлює невдоволення громадян, породжує соціальну напругу, загрожує політичними конфліктами. Це врешті-решт суперечить Конституції, законам України, її міжнародним зобов’язанням і угодам. Зокрема, у відповідності до статті 11 Закону України “Про національні меншини в Україні”, цитую, “громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність.

Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається”.

Русини є громадянами України, вони споконвічно проживають на її сучасній території. Як автохтонам Карпатського регіону, їм притаманна унікальна культура, етнічні особливості, традиції, менталітет, відчуття самобутньої національної групи. Русини мають право на вільну етнічну самоідентифікацію і розвиток.

- А якщо конкретніше зупинитися саме на правових засадах національної ідентифікації русинів Закарпаття?

- Універсальні міжнародно-правові стандарти органічно включають національну самоідентифікацію особи чи групи людей, її визнання, гарантування повноцінного буття. Досвід демократичних країн засвідчує, що визнання й забезпечення дотримання особливих прав національних меншин служить, з одного боку, запорукою суспільної злагоди і стабільності, а з іншого – джерелом взаємозбагачення й цивілізованого розвитку. Людина вправі сама визначати свою національність. Норми, що визначають процедури вибору, приналежність до національної меншини, містяться в ряді міжнародно-правових документів.

- А як ви особисто ставитеся до русинського руху?

- Як я, нащадок русинів, можу ставитися до нього? Позитивно. У свій час я назвав себе українцем русинського походження, хоча це багатьом не подобалося. Русинський рух виражає інтереси і права більшості населення Закарпаття. Він згладжує проблеми області, мінімізує труднощі міжнаціональних відносин. Цей рух за 15 років для збереження культури краю зробив набагато більше, ніж владні структури. Випуск книг, проведення наукових конференцій, відкриття недільних шкіл, збереження і поширення культури – всього не охопиш... Хоча не обходиться без крайнощів. В цьому русі виділяється угодовське (провладне) та радикальне крила, в останньому з яких виступає невеличка група екстремістів, які тільки компрометують русинський рух. Так я розцінюю, зокрема, декларацію про автономність Закарпаття, створення на початку 90-х років Тимчасового уряду і т. д.

- Що скажете про рішення облради стосовно визнання русинів?

- Звичайно, що схвально його сприймаю. До речі, як і тисячі моїх земляків. Щоправда, подібне рішення декларувалося вже не раз, починаючи з 2001 року. Тому вже настав час, щоби зараз послідовно домагатися його реалізації. В ранзі народного депутата я не раз піднімав це питання в парламенті. Я був членом Комітету з питань прав людини, національних менших і міжнаціональних відносин й ініціював проведення в Києві “круглого столу” з русинського питання, а перед тим ми провели зустріч русинських активістів з колишнім головою цього Комітету Геннадієм Удовенком. У жовтні 2004 року завдяки моїй ініціативі пройшло виїзне засідання Комітету в Ужгороді.. Але йому передувала величезна організаційна робота.

- А вперше на всю Україну з найвищої трибуни держави русинська проблема була озвучена вами, здається, наприкінці 1998-го року?

- Так, це справді сталося в грудні. А у 2000 році я організував вітання Голови Верховної Ради України Олександра Ткаченка Світового конгресу русинів, який проводився в Ужгороді. Вже сам цей факт свідчить про увагу одного з найвищих чільників держави до русинського питання. У жовтні 2005-го я знову підняв у парламенті цю проблему. Ось деякі витяги з того виступу: “Хто такі русини і чого вони прагнуть? Це корінний народ Центральної Європи. На південно-західних схилах Карпат їхні поселення прослідковуються з YI-YIII століть. Русинам довелося пережити чимало державно-політичних режимів. І кожен намагався панувати над ними. На початку минулого століття в Підкарпатській Русі налічувалося понад 400 тисяч русинів... Та в складних перипетіях повоєнної геополітики вони позбулися своєї національності. Водночас за рубежем – визнаються. Русини проживають у 22 країнах. Їх представники входять у Федералістську раду Європейських національностей, світові Раду русинів, Організацію непредставлених народів. Лише на батьківщині вони анонімні і безправні... Що крамольного у граматиці русинської мови?.. Чим небезпечний фестиваль русинської культури “Червена ружа”? Невже національно-культурні товариства русинів менш вартісні за інших?..”

- Справді, гіркі й повні жалю слова.

- На початку листопада 2005-го я вніс у парламент законопроект “Про русинів в Україні”, у грудні того ж року – “Про захист від дискримінації за расовою, національною чи етнічною належністю”. На жаль, через спротив націонал-демократів вони не були підтримані. Зараз є підстави та умови визнання парламентом національності “русин”, прийняти закон про статус русинського народу в Україні.

- Вважають, що нині на Землі живе близько 4 тисяч народів або етносів…

- Це справді так. І невже серед них не може знайтися місце русинам? Одні з цих народів налічують мільйони, а інші – всього сотні чи навіть десятки людей. І їх не бояться визнати. А русинів чомусь бояться визнати, ніби це якась зла, ворожа сила, яка хоче роз”єднати Україну, якось опорочити її перед світом чи щось подібне…

- 20 лютого цього року в м. Ужгороді відбулося зібрання активістів русинських організацій Закарпаття за участю Голови світової Ради русинів професора, академіка Канадського Королівського наукового товариства Павла Магочі. Що вирішувалося там?

- Вкотре обговорювалося одне-єдине питання: визнання русинської національності в Україні. І знову було наголошено, що невизнання русинів негативно впливає на міжнародний імідж України. Під час паспортизації 1946-1947 років русинів, навіть не питаючи їхньої на те згоди, просто записали українцями. І суть справи, врешті, не в назві національності “русин”, а в порушенні права людини на свою національну самоідентифікацію, свою мову, культуру і, врешті, на правдиву, а не спотворену історію. Ми ж ні від кого не прагнемо від’єднуватися чи до когось приєднуватися. В географічному центрі Європи доля звела представників різних рас, етносів, культур, релігій і конфесій. Одним з корінних народів південно-західних Карпат є слов’яни. Сусіди по-різному називали наших пращурів. У XIX столітті в їх свідомості утвердилася самоназва “русини”. За Сен-Жерменською угодою “автономна територія русинів на південь від Карпат” в 1919 році була включена до складу новоутвореної Чехословаччини. Нова влада в Конституції ЧСР 1920 р. зберегла за нею назву “Підкарпатська Русь”. Згідно з переписом населення 1921 року, тут проживало 604 522 чоловік, з них 320 648 русинів і 53 515 руських (ці терміни вважались ідентичними). Бажаючі мали можливість записати себе й українцями. Тоді тут проживало всього 6870 українців, росіян та інших іноземців, переважно емігрантів.

Завдяки впливу СРСР, політичній, освітній та виховній діяльності, здійснюваним комуністичними організаціями, товариством “Просвіта”, вчителями, пресою, іншими засобами все більше людей у нашому краї протягом 20 - 40-х років засвоювали українську культуру, цінності й орієнтації. У 50 – 80-х роках українська національна ідентичність у Закарпатті поширювалася далі. За даними перепису населення 1989 року в області проживало 1 мільйон 252 тисячі 300 осіб. Вони представляли 76 етносів. З них 78,4% ідентифікували себе українцями.

- А потім була славнозвісна перебудова, спроби демократизації суспільного життя, етнічний ренесанс в Радянському Союзі…

- Саме тоді виникло Товариство підкарпатських русинів, яке одним із своїх завдань висунуло відновлення русинської національності. Поступово це питання набуло політичної актуальності.

- А які все-таки причини виникнення русинської проблеми? Адже стільки десятиліть її не було…

- Її просто замовчували. Тоді ми були великим радянським народом, новою історичною спільністю людей. А русини? Вони заявили про себе ще наприкінці 80-х років, коли почався Рух за соціалістичну перебудову, стали виникати національно-культурні товариства. Деякі з них, як, приміром, Товариство української мови та “Меморіал”, повелися на Закарпатті занадто активно, що є незвичним для менталітету закарпатців.

Про себе вони на весь голос могли заговорити тільки з настанням незалежної України. І відразу навколо цього питання почалася метушня. Влада стала переслідувати керівників підкарпатських русинів, усіляко дискредитувати їх. З русинством боролися. А воно тим часом утворювало все нові й нові національно-культурні русинські об’єднання. Обласна влада стимулювала цей процес, раділа, що їй вдалося розколоти їх, бо поодинці з ними легше боротися й управляти ними…

А що нині є русинство Закарпаття?
- Сучасне русинство у нашому краї – це соціальна реальність. Воно є передусім реакцією на несправедливість і безправ’я. Загальновідоме відставання нашого регіону в економічному значенні. Русинська проблема виникла і на грунті культурного плюралізму… Щодо максималізму окремих русинських лідерів, наприклад, створення в один час свого тіньового уряду, періодичні апелювання до світової громадськості, то в цьому було більше негативного, аніж позитивного. Це якоюсь мірою лякало київську державну й культурну еліту, відштовхнуло її від русинів і вирішення їхніх проблем. Не можна не врахувати, що за розв’язанням русинського питання уважно стежать представники інших національних груп краю, виявляючи йому свою симпатію і розуміння.

- Чому в такі недалекі часи комуністи не підтримували русинів, а зараз – підтримують?

- За радянської влади панувала тенденція на інтернаціоналізацію суспільства, тобто політика велася на забезпечення інтересів усіх спільнот, відбувся прискорений економічний і соціально-культурний розвиток краю, тоді національні питання не були на першому місці...

Які ж усе-таки шляхи вирішення даної проблеми сьогодні?
- Для цього на Закарпатті потрібно провести регіональний перепис населення, надати усім громадянам можливості для вільної національної самоідентифікації, забезпечити представникам цього руху доступ до участі в управлінні суспільними справами на всіх рівнях, справедливо використовувати систему економічних пільг – інвестиції, приватизацію, субсидії тощо, здійснити цільові програми збереження і розвитку традиційної народної культури, припинити антирусинську пропаганду в центральних і обласних засобах масової інформації, здійснити комплексне наукове дослідження стану і тенденцій розвитку самосвідомості русинів у контексті сучасного етнополітичного і культурного життя українського суспільства. Деякі із порушених питань варто врахувати у законодавчих актах, що розглядаються Верховною Радою України – про статус корінних народів, національні меншини, регіональні мови, адміністративну реформу, місцеве самоврядування тощо. Та провідну роль у цій справі покликана відігравати вдумлива загальнодержавна і регіональна політика, цілеспрямована творча діяльність усіх гілок влади на Закарпатті, їх висока відповідальність за вихід із соціально-економічної кризи, поліпшення добробуту і соціальний розвиток населення нашого справді самобутнього краю, в якому мають мати належне місце і його корінні мешканці – русини.

- Як писав Олександр Духнович,

Я русин былъ, есмъ и буду

Я родился русиномъ…



Інтерв’ю вів Андрій Дурунда, працівник прес-центру Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

18 березня 2007 р.

м. Ужгород

 

24 березня 2007р.