БЄЛАРУСЬ ПЕРЕД РОЗВОРОТОМ:

Російський енергетичний тиск на Бєларусь привів до серйозних корек-тив у зовнішній політиці цієї центральноєвропейської держави. 7 лютого 2007 р. в інтерв’ю агентству "Рейтер" Президент Бєларусі Олександр Лука-шенко зробив гучну заяву. Зокрема, ним було сказано: "Ми давно говоримо, що нам треба нормалізувати відносини. У цьому суть, а не в тому, що із-за конфлікту з Росією ми повернулися на Захід. Я визнаю, помилку і недолік нашої зовнішньої політики, що вона стала одновекторною, з вектором у бік Росії. І ми фактично втратили Захід".
Круті зовнішньополітичні розвороти в принципі можливі в недемокра-тичних державах (Гітлер і Сталін це продемонстрували в серпні 1939 р.), бо не треба пояснювати суспільству мотиви таких кроків. У наведеному ін-терв’ю Лукашенко засвідчив нерозуміння того, що "втрата Заходу" відбулася не внаслідок помилки у визначенні ним зовнішньополітичного вектора, не в тому, що країна протягом десятиліття "дружила" з Росією. Бєларусь почала протиставляти себе Заходу тоді, коли "батька" (так білоруси називають Лу-кашенка) з 1994 р. планомірно вибудовував політичну систему, правила і цін-ності якої несумісні з правилами і цінностями Заходу.
Якою є Бєларусь сьогодні?
Темпи економічного розвитку заслуговують на повагу навіть з ураху-ванням наявності донедавна пільгових тарифів на російські енергоносії. Це чи не єдина держава у складі СНД, котра вже подолала рубіжний рівень 1990 р. за рівнем економічного розвитку та за рівнем життя населення. Величина запланованого на 2007 р. державного бюджету Бєларусі становить близько 15 млрд. доларів США. Якщо взяти співвідношення на душу населення, то цей показник перевищує український більш як у два рази. Тобто, це далеко не "бананова республіка". Бєларусь входить до десятки найкрупніших експор-терів озброєнь (дані річного звіту Sipri за 2002 р.). Правда, продає ці озбро-єння зі старих складів не завжди легально і не завжди з дотриманням режиму міжнародних санкцій. Але це вже інше питання.
Якщо говорити про політичну систему цієї країни, то найпершою хара-ктеристикою режиму Лукашенка є його квазізаконність. Президент Бєларусі зрозумів, що в часи модного принципу "верховенства закону", головним є зміст цього самого закону. Недемократичний закон робить авторитаризм зо-вні легальним, більше того – контроль за законодавчою владою дозволяє ви-користовувати закон як інструмент зміцнення режиму. У Російській Федера-ції Путін, як відомо, навіть звів ці погляди в концепцію "диктатури закону".
Лукашенко вперше був обраний Президентом у 1994 р., вдруге – у 2001 р. (внаслідок введення в дію нової редакції Конституції Лукашенко продов-жив свої повноваження з п’яти до семи років і в 1999 р. вибори не були про-ведені). Третій раз підряд він був обраний главою держави 19 березня 2006 р., коли за офіційними даними здобув понад 82 відсотки голосів виборців вже у першому турі.
Як колись Гітлер, Лукашенко – палкий прихильник референдумів. У ході першого референдуму в 1995 р. він добився квазірадянської державної символіки, офіційного статусу російської мови та тіснішої економічної інтег-рації з Росією. Другий референдум у 1996 р. дозволив Президенту ввести у дію нову редакцію Конституції, котра легалізувала режим його особистої влади. Саме після того референдуму депутати Верховної Ради писали заяви на ім’я президента Лукашенка з проханням про перехід до новоствореної Па-лати представників. Резолюцію на заяву Президент поставив не усім бажаю-чим. Відтоді інституту парламентаризму в цій країні практично не існує.
Третій референдум у 2004 р. відбувся з банальної причини: Лукашенко хотів втретє поспіль висувати свою кандидатуру на посаду Президента, а Конституція цього не передбачала. Виборці у ході всенародного голосування скасували відповідні конституційні застереження.
Для розуміння природи влади "батька" Лукашенка достатньо глянути в Конституцію Республіки Бєларусь. Основний закон Бєларусі сформульова-ний у такий спосіб, що для глави держави немає необхідності виходити за конституційні рамки. Та й самі ці рамки досить умовні. Президентська влада справді широка. Лукашенко не лише самостійно формує уряд (згода Палати представників вимагається лише для призначення прем’єр-міністра, причому двократна відмова палати парламенту дати згоду на це загрожує їй розпус-ком), та самостійно скасовує рішення уряду. У свій час подібні повноваження мав і Л.Кучма.
Олександр Лукашенко пішов далі. На сьогодні він може справедливо вважатися абсолютним правителем, хоч і оформленим конституційно. На Близькому Сході такі форми правління зберігаються. Але в Європі таких бі-льше немає.
У чому це проявляється?
Президент Бєларусі домінує над двопалатним парламентом. Він може розпустити Палату представників за багатьма підставами, зокрема: "при від-мові у довірі Уряду, вираженні вотуму недовіри Уряду чи дворазовій відмові у дачі згоди на призначення Прем’єр-міністра", а обидві палати Парламенту можуть бути розпущені на підставі "висновку Конституційного Суду у випа-дку систематичного або грубого порушення палатами Парламенту Конститу-ції" (ст.94 Конституції РБ). Це означає, що будь-яке провадження за подання глави держави у Конституційному Суду щодо визнання закону неконститу-ційним може плачевно завершитися для Парламенту. Частину членів верх-ньої палати Парламенту (Ради Республіки) Лукашенко просто призначає. Якщо всього цього Президенту видасться замало для впливу на Парламент, то, крім того, він має право видавати декрети, котрі мають силу закону. Це означає, що і без Парламенту глава держави здатний змінювати закони.
Лукашенко контролює судову владу. Він не лише призначає суддів вперше строком на п’ять років, як український Президент, а й після спливу цього строку приймає рішення про перепризначення судді або ще на п’ять років, або безстроково. Ті судді, які вже призначені безстроково, також не за-бувають "батьку". Їм не варто цього робити, бо саме Лукашенко дає згоду на порушення кримінальної справи проти судді, притягнення його як підозрю-ваного чи обвинувачуваного, а також застосування до нього запобіжного за-ходу у вигляді взяття під варту (це зазначено у ст.87 Кодексу РБ про судо-устрій і статус суддів).
Президент порушує дисциплінарне провадження щодо будь-якого суд-ді. Крім того, він управі "призупиняти" повноваження судді у разі, напри-клад, порушення проти нього кримінальної справи, "відновлювати" ці пов-новаження. Він же праві звільняти суддю з посади за доволі надуманими, але закріпленими у законі підставами. Наприклад, серед таких підстав числяться: "відмова судді від переведення до іншого суду у зв’язку з ліквідацією суду чи скороченням чисельності суддів", "систематичні дисциплінарні порушен-ня (притягнення до дисциплінарної відповідальності більше двох разів протя-гом одного року)" (ст.124 Кодексу РБ про судоустрій і статус суддів). Треба нагадати, що саме Президент може бути не лише ініціатором притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а й виключно лише він може орга-нізувати також і ліквідацію суду, і скорочення чисельності суддів.
Залежні суди старанно забезпечують режим законності, зміст якого ви-значається самим Президентом. До повноважень, наприклад, Конституційно-го Суду належить, крім інших, розгляд справ про відповідність указам Пре-зидента правового акту будь-якого органу державної влади чи навіть органу місцевого самоврядування.
Забезпечувати режим законності суддям "допомагає" прокуратура, ко-тра функціонує в чистій "сталінській моделі". Вона здійснює "загальний на-гляд", межі якого практично не визначені. Прокуратура, наприклад, здійснює нагляд за точним дотриманням громадянами і підприємствами не лише зако-нів, а й указів Президента. Крім того, прокуратура здійснює нагляд за "відпо-відністю закону судових рішень у цивільних, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення" (ст.125 Конституції РБ). "Єдину і централізовану" систему прокуратури очолює генеральний прокурор, який призначається Президентом за згодою Ради Республіки. Як чітко визначає Конституція, "у своїй діяльності Генеральний прокурор підзвітний Президе-нту".
Місцевого самоврядування, як його розуміють у Європі, у Бєларусі не-має зовсім. З одного боку, положення ст.117 Конституції РБ доволі заплутано передбачають: "Місцеве управління і самоврядування здійснюється громадя-нами через місцеві Ради депутатів, виконавчі і розпорядчі органи, органи те-риторіального суспільного самоврядування, місцеві референдуми, збори і інші форми прямої участі у державних і суспільних справах". Проте, Консти-туція РБ визначає також, що "керівники місцевих виконавчих і розпорядчих органів призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом Рес-публіки Бєларусь або в установленому ним порядку і затверджуються в поса-ді відповідними місцевими Радами депутатів" (ст.119). Між Радами депута-тів, як у радянські часи, існує ієрархічна підпорядкованість: вищестояща рада вправі скасувати рішення нижчестоящої з мотивів незаконності.
В іншому країна також унікальна. Лише тут цілі абзаци Послання Пре-зидента до Парламенту присвячуються проблемі боротьби з алкоголізмом та поведінки громадян напідпитку. У 2004 р. Лукашенко у присутності членів обох палат Парламенту, уряду, Конституційного і Верховного судів говорив: "У нас так розгорнули боротьбу проти самогоноваріння, що апарат забра-ли, бормотуху забрали, до певного місця не довезли – все випили ті, хто за-брав. Що, у нас цього немає? Так, проти цього зла треба боротися, але бу-дьте при цьому чесні і об’єктивні. Алкоголіки не можуть боротися проти пияцтва. Тому не треба доводити деякі процеси до абсурду. Ми все одно лю-дям роти не зав’яжемо. Хтось десь вип’є, хтось удома, ви ж не розберетеся – є мотив чи немає мотиву. Але якщо прийшов на роботу, в громадське місце в нетверезому стані, запитайте на всю котушку. І нас люди зрозуміють. Якщо в сім’ї образив дружину, дітей – в три рази більше питайте з нього. Напився – йди ляж під забором, щоб тебе ніхто не бачив, поки не протвере-зієш, але не чіпай інших людей, не заважай їм жити. Ось за це треба пита-ти. А топати каблуками, клацати перед Президентом: так ми там 10 само-гонних апаратів відібрали, 20 алкоголіків вилікували – блеф це все".
Погляди білоруського Президента проявляють його антизахідний і екс-центричний світогляд. Бєларусь не стала державою-ізгоєм, що розвиває яде-рні програми, але Лукашенко у Посланні до парламенту в 2004 р. щиро по-шкодував про це такими словами: "Зрозуміло, що Бєларусь не володіє таким військовим потенціалом, який би був співставимим з військовою могутністю НАТО. Але в світі є приклад держав нашого масштабу, що досягли успіху в створенні ефективної системи оборони, здатної завдати неприйнятної шкоди можливому агресору".
Його погляди у сфері управління несистемні. Він може говорити про ринок, приватну власність, а потім зненацька поставити перед урядом вимогу про те, щоб "вартість будинку в селі не перевищувала 15-18 тисяч доларів". Або звернутися до підприємств з проханням відкрити нові робочі місця – "хоча би 100, 200 робочих місць". У цьому плані він більше схожий на дуче Муссоліні, а не на Гітлера у Німеччині.
Лукашенко інколи забуває, що він є Президентом, а не директором рад-госпу з відповідною лексикою. У 2004 р. у Посланні до Парламенту він так сформулював своє ставлення до нової технології випускних шкільних іспи-тів: "А ми зараз всіх під один гребінець шарахнемо. Ну і що вийде? Не по-спішайте!…Академіки нам намалюють таке, що ми потім довго "кашляти-мемо" з вами. І люди ще проклянуть нас із-за цього".
Лукашенко як Президент видає укази і декрети, але останнім часом він увів ще одну форму своїх рішень – директиви. Народ знає Директиву №1 і Директиву №2. Остання, наприклад, стосується "дебюрокритазації держав-ного апарату" і передбачає, що "за кожним фактом формалізму, упередженої, нетактовної поведінки, грубості і неповаги до людей провести перевірку". Ця ж Директива зобов’язує чиновників "не допускати наявності черг, а також тривалого очікування громадянами прийому у державних органах". Людям такі популістські кроки подобаються, а прокуратура звільняє чиновників ці-лими групами за проявлений ними "формалізм, волокіту, паперотворчість, чванство, неповагу до людей".
Ностальгія за усім радянським переповнює Лукашенка, який може щи-ро пожалкувати, що білоруси не створили "партію влади" за зразком "Єдиної Росії" в сусідній державі: "Визнаю, що непогано було б, якби така партія бу-ла. Не хочу порівнювати її з тією партією, яку, на жаль, сьогодні вже не іс-нує. Але ж функції, які виконувала Компартія, фактично узяті на себе держа-вними органами, а це не завжди правильно, не завжди дає той результат. Як би ми ні вертіли, ні крутили, але в кращі свої роки Комуністична партія ви-конувала дуже серйозні функції в нашому суспільстві. І, повірте, я, як Глава держави, більше, ніж хто-небудь, та і ви також, відчуваєте відсутність такої політичної сили".
Білоруське суспільство сьогодні структуроване за радянським зразком. "Історично склалося, що в основі нашого суспільства чотири стовпи, вони іс-нують, їх треба розвивати: профспілки, Ради депутатів, молодіжні і ветеран-ські організації" - каже з цього приводу Лукашенко.
Уніфікація суспільства справді має місце. У кожному середовищі, у кожній суспільній сфері діє одна організація, підтримувана державою. У мо-лодіжному середовищі такою організацією є Білоруський республіканський союз молоді. Лукашенко з цього приводу говорить: "Хочемо, щоби Союз мо-лоді об’єднував абсолютну більшість молодих людей". Союз молоді взаємо-діє з піонерською організацією.
Не треба вважати авторитарний режим у Бєларусі оперетковим. З опо-зицією Лукашенко бореться за допомогою різних засобів. У кінці 90-х на по-чатку 2000-х років у країні таємниче зникли близько тридцяти відомих осіб – лідерів опозиції і журналістів. В останні роки тактика режиму змінилася. За-раз диктатор для витіснення опозиції з політичного життя використовує за-кон та квазізаконні засоби.
Особа Президента Лукашенка надійно захищена законом, в тому числі Кримінальним кодексом. Стаття 367 Кримінального кодексу називається "Наклеп щодо Президента Республіки Бєларусь". Наклеп щодо Президента, що міститься в публічному виступі, чи в друкованому або публічно демон-строваному творі, чи в засобах масової інформації, тягне за собою відповіда-льність у вигляді позбавлення волі на строк до чотирьох років. Якщо наклеп полягає у звинуваченні Президента у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину (частина друга цієї ж статті), то санкція досягає п’ятьох років позба-влення волі.
Що це означає? Якщо лідер опозиції, виступаючи на мітингу чи в опу-блікованій у газеті статті висловить такі, наприклад, тези як "Президент узу-рпував владу", "Президент утворив режим", "Президент зловживає владою", то йому загрожуватиме серйозне кримінальне переслідування. Якщо цього виявиться недостатньо, то в арсеналі влади є ще одна стаття Кримінального кодексу – стаття 368 з назвою "Образа щодо Президента Республіки Бєла-русь". Ці дві статті, по суті, блокують публічну діяльність опозиційних полі-тичних сил, роблять її нелегальною.
Але цього авторитарному режиму видалося замало останнім часом, ко-ли опозиційний рух активізувався. До Кримінального кодексу було внесено нову статтю 369-1 з назвою "Дискредитація Республіки Бєларусь". До двох років позбавлення волі загрожує тому білорусу, котрий вчинить "надання іноземній державі, іноземній або міжнародній організації завідомо неправди-вих відомостей про політичне, економічне, соціальне, військове чи міжнаро-дне становище Республіки Бєларусь, про правове становище громадян у Рес-публіці Бєларусь, які дискредитують Республіку Бєларусь або її органи вла-ди". Ця стаття спеціально приготовлена для тих опозиціонерів, які взяли за практику розвінчувати режим у Парламентській асамблеї Ради Європи, перед представниками Держдепартаменту США чи міжнародними правозахисними організаціями.
Вказані зміни до законодавства дозволяють звинувачувати опозиційних лідерів у "порушенні закону". На сьогодні в ув’язненні перебуває ціла група осіб, виною яких є критика режиму чи Лукашенка особисто. Серед них – ко-лишній ректор Бєларуського державного університету Олександр Козулін.
Міцність білоруського режиму, тим не менш, є ілюзорною. Лукашенко прикривається кримінальним законом від елементарної критики, що проявляє його невпевненість. Український Кучма в навіть перед виборами не відклю-чав "Інтернет", а білоруський Президент пробує це зробити. Але високий освітній рівень білоруського суспільства, сучасні інформаційні технології та й саме розташування держави у серці Європи планомірно підточують режим із-середини. Лукашенко пішов далі Кучми у репресіях і тому хвилюється за своє майбутнє сильніше Кучми. Очевидно, що після припинення повнова-жень, він не отримає персональної пенсії. Чи не тому у минулому 2006 р. Бє-ларусь стала одним із лідерів щодо притоку коштів на депозитах у швейцар-ських банках?!

Василь Лемак, доктор юридичних наук, професор
(Ужгородський національний університет),

 

12 лютого 2007р.