Джері: «На питання, коли закінчиться війна, у мене проста відповідь». Історія військового, який служить у ТЦК
«Джері, тому, що у нас мультяшна група була. Шрек, Вінні…», – усміхається Андрій.
«Відмовився від навчання, бо пройшов строкову службу. І за тиждень – Запорізький напрямок. Знаєте, багато говорять, що з ТЦК зразу в бій. Ні. Новий хлопець потрапляє в підрозділ, а там всі нормальні пацани. Вони обов’язково допомагають – порадами, вишколом. Їм разом все ж у штурми ходити. Ніхто новаків в бій не посилає. Має пройти злагодження, кожен має знати свою роль у бою. Усі діляться досвідом. Допомагають з амуніцією. Про братерство довго можна розповідати. Якщо коротко – ніхто тебе не підставить. Там інакше ніж на гражданці. Все щиро. Простіше».
«От штурм – це цікаво. Весело навіть, буває. Суцільний адреналін. Під час штурму не страшно. А от після… Якщо втратив побратима, то дуже боляче. В тому штурмі, коли мене поранило, загинув медик і навідник. Кожен побратим близький для тебе, ти йому довіяєш більше ніж собі».
«Останній мій штурм у П’ятихатках. Вночі пішли в точку очікування, вранці висунулись на штурм. Заходили ми трьома ротами. Зачистили їхні окопи. Щоб зайняти висоту, треба було пройти полем. Нас почали накривати 120-ми мінометами. Відразу трьох поранило. Шреку долонь відрізало, Мішці під бронік залетіло, а мені в коліно. Якось так. Ледь вибрались. Далі лікування, реабілітація. Шрек, до речі, спочатку впав в депресію, але потім взяв себе в руки і далі продовжує службу».
«Коли повернувся на Закарпаття після реабілітації дуже вибішувало питання «А коли закінчиться війна?». У мене проста відповідь: «Як усі підуть на захист. Сидіти і дивитися в телевізор і говорити як задовбала їх війна?.. А ворог набрався за цей час досвіду. І здатися не можна ніяк».
Для тих хто вагається, чи йти в армію порада проста: «Взяти оці свої … в кулак і йти на навчання. Подолати свій страх. Ну не можуть одні й ті самі воювати всю дорогу. А всі сподіваються, що скоро переможемо і війна закінчиться. А вона не закінчиться, якщо кожен не буде служити. Ось так. Моя порада: піти служити всім».
Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП
До теми
- «Ми зупинили ворожих штурмовиків із автоматів, а далі їх розібрали на друзки наші безпілотники й арта…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «У своєму підрозділі ми живемо сім’єю – тут братерство, а не статутщина…» Історія бійця 128-ї бригади Богдана
- Урок мужності від закарпатських гвардійців: дрони, медицина і натхнення
- Від фізика до снайпера. Як шкільний вчитель став невидимим воїном Нацгвардії
- «Велика Паладь-Нодьгодош»: перше відкриття прикордонного КПП за 20 років. Як працюватиме і розвиватиметься новий пункт пропуску на Закарпатті?
- «Мені є за кого воювати – шестеро дітей. Наймолодша донька народилася минулого місяця…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- «Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Плямисті олені, 57 гектарів і пантокрин: ферма, якої нема більше ніде в Україні
- Петанк як реабілітація: в Ужгороді пройшов тренінг для фізіотерапевтів
- Ліф на варті кордону: чотирилапий герой Чопського загону
- Може летіти на відстань до 7 км: волонтери "Руху підтримки закарпатських військових" виготовили дрон "Горгона"
- «В пікіруючому польоті скидаю вибухівку прямо у ворожий бліндаж…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- «За три виїзди в мене було п’ять підривів на протипіхотних мінах…» Історія бійця 128-ї бригади Олега
- "Моє завдання як оператора БПЛА — збереження особового складу та захист держави" — нацгвардієць Мар’ян Витязь
- «Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Волонтери пошукового загону "Плацдарм" вірять, що кожна душа має знайти спокій. Навіть якщо вона належить ворогу
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Від сцени до лінії фронту: історія актора Мукачівського драматичного театру Євгена Човбана
- «Чи виконав я свою місію – відомстив за батька? Поки ні, буду воювати до закінчення війни…» Історія Владислава, бійця 128-ї бригади
- «Після того, як ми побачили ті звірства, які вчинили росіяни в Бучі, Бородянці, Ізюмі, головне для нас – не стати такими ж, як вони» Історія капелана Андрія
До цієї новини немає коментарів