«Йде війна, тому я мушу бути тут – про переведення в тил чи звільнення не думаю…» Історії з фронту від 128 бригади

Після демобілізації він повернувся до цивільного життя, працював біля Києва. А на другий день повномасштабки зібрав речі й виїхав у свій підрозділ 128 ОГШБр, навіть не заходив у військкомат. 27 лютого 2022р. штурмовик був уже на передових позиціях і стримував ворога за Оріховим на Запорізькому напрямку.
– Між АТО-ООС і повномасштабною війною разюча різниця, – вважає Руслан. – Тоді росіяни не застосовували авіацію, їхня артилерія працювала неприцільно – по квадратах, проти нас стояли не такі потужні сили. Зараз визначальну роль відіграють дрони, які дають точні розвідувальні дані, коригують вогонь, полюють на піхоту й техніку.
У складі свого підрозділу Руслан пройшов найгарячіші напрямки, отримав кілька контузій і поранень. І щоразу після лікування повертався назад.
– На Херсонщині ми штурмували ворожі посадки й зачищали населені пункти. Після прориву лінії оборони росіяни здебільшого тікали, але часто доводилося вести й ближні бої, на відстані 30-40 метрів. Під час одного штурму нашу «мотолигу» (гусеничний броньований тягач) обстріляли, мене відкинуло на дорогу – отримав контузію й травму спини. Після лікування повернувся в підрозділ і знову потрапив під обстріл. Осколок влетів у голову, але на щастя, зачепив тільки дотично, тому обійшлося без важких наслідків… Бахмутський напрямок я пройшов без поранень, хоча дуже важко було – і фізично, й морально. А під час звільнення сіл на Запоріжжі знову «заробив» контузію. Росіяни за будь-яку ціну намагалися втримати територію, проти нас працювало все – арта, танки, дрони… Кілька людей із мого відділення загинули, але ми виконали бойове завдання.
Дома, на Хмельниччині, Руслана чекають дружина з донькою.
– Звичайно, вони б хотіли, щоб я повернувся й далі жив цивільним, спокійним життям. Але я не можу – йде війна, тому мушу бути тут. Відчуваю, що стомився, сили вже не ті, що два роки тому. Хочеться відпочити, однак про переведення в тиловий підрозділ чи відшукування причин для звільнення, не думаю. Треба виконувати свою роботу разом із товаришами. Мої рідні з розумінням до цього ставляться…
До теми
- «Ми зупинили ворожих штурмовиків із автоматів, а далі їх розібрали на друзки наші безпілотники й арта…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «У своєму підрозділі ми живемо сім’єю – тут братерство, а не статутщина…» Історія бійця 128-ї бригади Богдана
- Урок мужності від закарпатських гвардійців: дрони, медицина і натхнення
- Від фізика до снайпера. Як шкільний вчитель став невидимим воїном Нацгвардії
- «Велика Паладь-Нодьгодош»: перше відкриття прикордонного КПП за 20 років. Як працюватиме і розвиватиметься новий пункт пропуску на Закарпатті?
- «Мені є за кого воювати – шестеро дітей. Наймолодша донька народилася минулого місяця…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- «Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Плямисті олені, 57 гектарів і пантокрин: ферма, якої нема більше ніде в Україні
- Петанк як реабілітація: в Ужгороді пройшов тренінг для фізіотерапевтів
- Ліф на варті кордону: чотирилапий герой Чопського загону
- Може летіти на відстань до 7 км: волонтери "Руху підтримки закарпатських військових" виготовили дрон "Горгона"
- «В пікіруючому польоті скидаю вибухівку прямо у ворожий бліндаж…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- «За три виїзди в мене було п’ять підривів на протипіхотних мінах…» Історія бійця 128-ї бригади Олега
- "Моє завдання як оператора БПЛА — збереження особового складу та захист держави" — нацгвардієць Мар’ян Витязь
- «Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Від сцени до лінії фронту: історія актора Мукачівського драматичного театру Євгена Човбана
- «Чи виконав я свою місію – відомстив за батька? Поки ні, буду воювати до закінчення війни…» Історія Владислава, бійця 128-ї бригади
- «Після того, як ми побачили ті звірства, які вчинили росіяни в Бучі, Бородянці, Ізюмі, головне для нас – не стати такими ж, як вони» Історія капелана Андрія
- Закарпаття спільно з Румунією та Угорщиною організує освітні заходи для школярів та вчителів
До цієї новини немає коментарів