«Мені 13, в Ужгород приїхав із Донеччини. Вигуляю вашого собаку, щоб заробити на зошити»

«За три роки я дуже скучив за однокласниками і нормальним навчанням у школі, — зізнається Ваня. — Спочатку дистанційне навчання через COVID, а тоді повномасштабна війна. Я виїжджав зі старшою сестрою на Волинь, пробув якийсь час там, а потім повернувся до мами у Мирноград. Навчався дистанційно весь час, а це не навчання».

Мама хлопця Марина каже: «Для мене дуже важливо, щоб син міг навчатися і розвиватися. Тому коли в нас з’явилася можливість виїхати в Ужгород, довго не думали. Щойно трохи освоїлися та видихнули, одразу зайнялися влаштуванням Вані в школу. Ще трохи згодом підшукали гурток із програмування — на щастя, зараз для дітей-переселенців є багато безплатних пропозицій для проведення дозвілля».

По приїзду Ваня швидко освоївся та звик до того, що слід у небі не від ракети, а від звичайного цивільного літака, а згоріла будівля колишнього магазину будматеріалів — це НЕ наслідки прильоту. Вдома, на Донеччині, він щодня чув звуки вибухів та прильотів, навчився розрізняти, якою зброєю гатять росіяни, а ще знає як це, коли над головою летить військова авіація.

Хлопець розповідає: «Я завжди допомагаю мамі: прибираю, можу приготувати їсти, щось полагодити чи змайструвати. Тому вирішив заробити трошки грошей, щоб купити собі канцелярію до школи. Так написав оголошення із пропозицією вигулювати собак. Першого дня ніхто не відгукнувся. Я вже думав, що ідея не спрацює, але втішав себе тим, що я принаймні спробував».

Другого дня на вказаний номер зателефонував чоловік, який представився Олексієм, та розповів, що він і сам приїхав в Ужгород із Краматорська. А ще – що служить у Нацгвардії та разом із побратимами хоче допомогти Іванові підготуватися до школи. На організацію сюрпризу для підлітка військовим знадобився деякий час, бо хотіли зібрати абсолютно все – від рюкзака до олівця, тому довелося зачекати, поки надрукують актуальні атласи й контурні карти.

«Я сам із Донецька, але в 2014 році вимушено покинув рідне місто, жив і працював журналістом у Краматорську до 2022 року, – ділиться Олексій Куделя, пресофіцер Національної гвардії України в Закарпатській області. – Я відгукнувся на оголошення, бо мені зрезонувало те, що хлопець хотів сам собі заробити на шкільне приладдя. Колеги цю ініціативу теж одразу підхопили. Хотілося, щоб внески кожного у спільну добру справу були дуже символічними, але від багатьох людей. Тому можна сказати, що до ініціативи долучилися працівники всіх підрозділів нашої частини».

«Було надзвичайно приємно, що нам запропонували таку допомогу. Зізнаюся: я навіть плакала від щастя після першої розмови з Олексієм, – каже мама хлопчика. – Але синові я казала зразу: якщо нам допоможуть, то буде дуже добре, а якщо навіть ні, то в цьому не буде нічого страшного, в житті бувають різні ситуації і потрібно вміти їх вирішувати. Думаю, мені самій не вірилося у це, тому старалася не сильно налаштовувати Ваню, щоб у разі чого він не засмучувався».

«А потім ще сусідська дівчина дала мені гроші на канцтовари! – підхоплює розповідь мами Ваня. – У сусідки немає собаки, але вона хотіла допомогти. Гроші я відклав. За кілька днів на оголошення знову відгукнувся якийсь чоловік. У нього так само немає собаки, але він захотів переказати кошти. Ми з мамою порадилися, подякували і відповіли, що нам уже запропонували допомогу і нічого не потрібно. Однак він наполіг і відправив донат мамі на карту».

Нацгвардійці свого слова додержали і щойно в продажі з’явилися атласи й контурні карти, Олексій знову зателефонував Марині й сказав, що хоче зробити для Івана сюрприз. Жінка тримала все до останнього в таємниці, але коли по них із сином під під’їзд приїхала службова машина, втримувати секрет уже було неможливо і Ваня все зрозумів.

«Ми вирішили, що просто так дарувати шкільне приладдя нецікаво. Якщо людина хоче заробити, то потрібно дати йому таку можливість. Тому запропонували хлопцю вигуляти нашого службового пса. Це дуже класно, що людина не просто просить чи шукає допомогу, а проявляє ініціативу. У такому юному віці він уже хоче щось зробити, щоб щось отримати. І я вважаю, що це потрібно підтримувати», – переконує нацгвардієць.

Разом зі шкільним приладдям Олексій подарував Іванові свій шеврон, а хлопець пообіцяв носити у щоденнику тільки добрі оцінки.

Цілком логічно, якби на цьому історія завершилася. Але про Івана, його бажання заробити кошти і добру справу нацгвардійців розповіли у ЗМІ і в Марини знову задзвонив телефон.

«Мені зателефонували із благодійної організації «СОС Дитячі містечка Ужгород» і сказали, що їх розчулила наша історія та приємно вразило бажання Вані заробити гроші. Тому вони готові подарувати нам ноутбук. Я знову розплакалася. Це неймовірно, що у складні часи так багато людей готові безкорисно робити добро тим, кого навіть ніколи не бачили вживу», — захоплено говорить Марина. Однак і цього разу жінка до останнього не вірила, що їм зроблять такий дорогий подарунок.

Керівниця організації Наталія Криворучко написала у соцмережі: «Знаєте, є такі ситуації, які зачіпають за серце, за душу. Я прочитала статтю і подивилася сюжет Суспільне Ужгород, і одразу ж звернулася до редакторів матеріалу з проханням надати контакти цієї родини».

Мама з сином пішли в Дитяче містечко і Ваня не міг повірити своїм очам: «Це мені? Це правда все мені?» — повторював хлопець, коли Наталія вручила йому новенький ноутбук і ще цілий портфель із канцелярією.

Сюжет про Ваню отримав понад пів мільйона переглядів. Серед тих, хто його подивився, і Юлія з Києва. Саме вона стала п’ятою чарівницею для хлопчика та його мами. Юлія знайшла контакт Марини і запропонувала відправити книги, щоб дозвілля школяра було цікавим та корисним. За деякий час Марина несла з пошти 20-кілограмову посилку, в якій виявилися не лише новенькі книжки, а ще й канцтовари, настільні ігри та інші підліткові корисності. Першим ділом Іван вирішив читати книгу про фінансову грамотність, а після – про історію України.

Зараз одразу після школи Ваня сумлінно виконує домашні завдання, а тоді грає на комп’ютері й читає книги. Хлопець поставив собі за мету покращити успішність і знову стати відмінником. А з нацгвардійцями у нього домовленість: в кінці навчального року показати щоденник із хорошими оцінками.

Post scriptum: Днями Марина побачила допис жінки, яка виховує сама трьох дітей і потребує допомоги з харчами. Тож Марина вже склала посилку із макаронами, крупами, деяким одягом та іграшками, щоб допомогти цій сім’ї. Жінка переконана:  треба робити добро одне одному, бо що ти сам несеш у цей світ, те й отримуєш від нього. Спільними добрими справами і своїми безкорисливими вчинками ми допомагаємо одне одному триматися попри жорстоку реальність.

???????Ксенія Шокіна спеціально для Varosh

Фото: Ксенія Шокіна, «СОС Дитячі містечка Ужгород»