«Дерево мого життя»: як працюють психологічні групи підтримки на Закарпатті під час війни

В такий час кожному з нас потрібна моральна підтримка. Розділити свої емоції в єдності з іншими – тими, які тебе зрозуміють, бо переживають щось подібне – дуже вагома річ. Тому метод групової терапії в сучасній психології – надзвичайно ефективний.

З початком війни в Ужгороді, Мукачеві та Сваляві розпочав свою роботу благодійний фонд «Дерево мого життя», який надає психологічну підтримку усім тим, хто її потребує у часі війни. Засновниці фонду Любов Михайлюк і Ксенія Тереза Тарнавська створили цей проєкт як виклик часу. Адже знали, що психологічна підтримка – локомотив, який дасть сили жити й рухатися далі волонтерам, родинам військових, людям похилого віку, вимушено переміщеним особам, а також морально виснаженим громадянам, які шукають розраду в спілкуванні.

–  З точки зору психології, коли людина потрапляє в якусь стресову ситуацію, вона може по-різному себе поводити. Особисто я, нападаю, – розповідає Любов Михайлюк – керівниця БФ «Дерево мого життя», співзасновниця проєкту психологічно-ресурсної підтримки. – Мій напад проявляється в тому, що я намагаюсь щось робити. Опираючись на досвід праці у проєкті психологічної підтримки родин-учасників АТО ще з першого вторгнення росії у 2014 році, уже 24 лютого я готова була йти у територіальну оборону, але мене не взяли. Тому я вирішила робити те, що вмію, – надавати психологічну підтримку. Так ми із моєю колегою Ксенією Терезою Тарнавською, об’єднавши зусилля, заснували проєкт, який згодом переріс у благодійний фонд «Дерево мого життя», основне завдання якого полягало в психологічній допомозі всім тим, хто може морально вигоріти в цей складний час. Оскільки війна –  це перш за все стрес.

Наразі над цим проєктом трудяться 16 фахівців у трьох містах Закарпаття.

Це психологи різноманітних напрямків: символдраматисти, арттерапевти, гештальт-терапевти, ресурсно орієнтовані консультанти, а також тілесно орієнтовані консультанти. Консультування проводяться методом групової терапії, який неодноразово доводив свою ефективність.

Зустрічі проходять в максимально комфортних і безпечних умовах, під час яких учасники допомагають один одному поглянути інакше на ті чи інші запитання, що турбують, побачити ситуацію, що турбує, збоку, пізнати й зрозуміти свої справжні бажання, пізнати свій внутрішній світ, розібрати трудні моменти у взаєминах з тими, хто поруч, чи контактуємо на щодень. Все це допомагає прийти до гармонії із самим собою, зі своїм оточенням, відновити свій внутрішній ресурс.

Принцип роботи кардинально відрізняється від індивідуальної психотерапії. Тут люди об’єднуються в групи від 5 до 12 осіб, і в такому складі зустрічаються 1-2 рази на тиждень. Зустрічі тривають від однієї год до двох, у залежності від динаміки групі, тобто, у якому емоційному стані перебуває група. Групу провадять один або два фахівці.

Співзасновниця проєкту, аналітично орієнтована психологиня (символдраматист) Ксенія Тереза Тарнавська розповідає, що в центрі проводяться групи психологічного супроводу з різними напрямками. Один із напрямків – група підтримки для родин військовослужбовців. Це місце, де зустрічаються люди з подібними переживаннями, якими можна поділитися.

– Група підтримки полягає в першу чергу в тому, щоб проговорювати те, що людина відчуває. Також важливим є просте спілкування між людьми, об’єднаними спільною проблемою. Одночасно йде інформування: як спілкуватися, коли мій чоловік (або ж син чи брат) на передовій, про що спілкуватися з ними, як поводитися, як опановувати себе у цих стресових ситуаціях, як бути для них ресурсним тилом. Також розглядаємо питання відновлення стосунків після повернення чоловіка/дружини, сина/доньки; знайомимось із поняттями ПТСР, контузії тощо, – розповідає Ксенія Тереза Тарнавська. – Також, з початком 2023 відкриваємо групу психологічної підтримки «як впоратися з втратою рідної людини під час війни». Вочевидь, таких груп психологічної підтримки буде 2, адже емоційні переживання від втрати рідного, з яким вдалось попрощатися та похоронити, кардинально відрізняються від емоцій, коли рідна людина пропала безвісти.

Цікавою є група «Час для себе», яка орієнтована на поважне товариство 60+, де зустрічаються люди похилого віку. Для них організовуються екскурсії, просвітницькі заходи, психологічні кіноклуби, тематичні зустрічі, запрошуються на зустріч письменники, медики, фінансисти, фахівці різних галузей.

Оскільки багато хто не готовий одразу йти на відкриту психологічну підтримку, він може обрати працю в групі арттерапії, музичної терапії, тілесно орієнтованої терапії тощо. Також є комунікативні групи, поведінкові, заняття зі саморегуляції тощо. Тобто, через цей спектр, також можна отримати ресурс і підтримку, яка у цьому часі потребує кожен. Тому фонд пропонує різні напрямки й для різних вікових категорій. Працюємо також з дітьми та їхніми батьками.

– Багато наших гостей є внутрішніми переселенцями з Одеси, Дніпра, Києва, Запоріжжя, Донеччини, Харкова. У нашому просторі вони почувають себе як вдома. Це відчуття об’єднує людей, – розповідають засновниці фонду. – Звичайно, залучаємо їх і до суспільно-корисної діяльності. Вони збирають баночки для окопних свічок, беруть участь у плетіннях сіток тощо. Тут вони вчаться української мови, пізнають культуру закарпатського краю та діалекту, беруть участь у різних майстер-класах, танцюють, співають. Адже жити – це не означає забути про війну. Ми маємо продовжувати жити, розуміючи, що йде війна, і знати – що конкретно я можу зробити у цій ситуації, чим допомогти. А для цього відповідно потрібно мати внутрішній ресурс і силу. Це як машина і паливо. Або телефон і джерело заряду. Без них жодні прилади не працюють. Так само людина повинна розуміти, що вона має відпочивати, харчуватися, приділяти час собі. Якщо організм постійно займатиметься однією справою без передиху, без відпочинку, він просто виснажується. Тому ціль нашого проєкту – дати людині силу, ресурс, щоб дерево її життя, його коріння дало їй поштовх до нових сил для розвитку.

А нам хочеться побажати, щоб благодійний фонд «Дерево мого життя» активно розвивався, ріс і давав добрі плоди.

Христина БІКЛЯН, Карпатський об’єктив