Другий дім: як на Закарпатті приймали вимушених переселенців з початку повномасштабної війни

Переселенців приймали до своїх осель і самі закарпатці, а волонтери та влада створили місця для проживання та харчування у навчальних закладах, соціальних та адмінбудівлях. Про те, чи стало Закарпаття для переселенців другим домом — дізнавалися журналісти Суспільного.

Перон залізничного вокзалу в Ужгороді. Саме сюди приїжджали тисячі людей. Тут вимушених переселенців зустрічали волонтери, котрі допомагали знайти житло, а також проводили до лікарів і психологів, розповідали необхідну інформацію. Тоді ж у березні створили місця для тимчасового перебування. Це були школи, садочки, будинки культури, хостели, спорткомплекси тощо. Людей приймали і в ужгородській школі №6. З квітня тут живе подружжя Луцевих з Краматорська, що в Донецькій області.

Юрій Луцев каже: "Ми не обирали нічого, нас посадили в потяг і ми їхали навмання, куди довезуть. Ми тоді ще були хворі після COVID-19, то ми просто сюди приїхали. Ми вдячні людям Закарпаття, котрі нас тут зустріли, допомогли, поселили, дали прихисток. Ми вже повністю вивчили місто. Зараз за можливості допомагаю в школі".

Любов Луцева розповіла Суспільному: "Ми вже пенсіонери й не працюємо. Місто чудове. Місто відрізняється, бо в нас більш промислові міста, а тут зовсім інша інфраструктура, архітектура, дуже сподобалося місто, ми його обійшло вздовж і впоперек. Додому хочеться, а тут вже і звикли, вже ловлю себе на думці, що вже тут звикла, можливо тому, що люди такі привітливі. У Донецькій області є син, але він виїхав у Дніпро".

Руслана Гостюк/Суспільне Закарпаття

З березня у школі живе Людмила Пічкан зі Слов'янська Донецької області. "У нас були евакуаційні потяги. Ніхто не вибирав. З посадкою було дуже важко, от куди в який потяг запхали, так і їхали. Так відрахували 20 людей з інвалідністю, я теж до них входжу, і посадили. Я вирішила їхати до кінця, куди ж виходити?! Зразу приїхали в школу. Я сама. Ми дуже-дуже раді, що так сталося, що ця школа — рідний дім, тут стільки тепла й ласки нам дають. Я трохи хворію, бо старенька. Та так рухаюся помаленьку", — каже жінка.

Марія Гринчук директорка Ужгородської школи №6 розповіла: "Ми приймаємо внутрішньо переміщених осіб, скажемо так, з 1 березня. За цей період через школу пройшли в найінтенсивніші місяці було поселено понад 700 людей. Зараз залишилися з нами жити 56 осіб, з них 14 дітей. З яких областей: Донецька, Луганська, Харківська, одна сім'я з Чернігова. Це праця не однієї людини, це праця колективу, це праця багатьох людей, волонтерів, котрі до сьогодні опікуються, телефонують, приходять позайматися з дітьми".

Руслана Гостюк/Суспільне Закарпаття

У себе вдома прихистила родичів з Харківської області ужгородка Наталія Танинець. "Коли розпочалася війна і Харків обстрілювали, бомбардували, то ми не могли їм відмовити, тим більше, що ми їх запрошували, щоб приїхали, бо хвилювалися за їхнє життя. Приїхали 8 березня. Це сестра з двома дітьми та з племінницею. Вони були десь два-два з половиною місяці. Зараз вони в Тячівському районі, одна закордоном, а двоє — сестра з двома дітьми в Тячівському районі. Вони там знайшли прихисток для переселенців. Це одна з причин, чому вони переїхали, бо в мене двоє дітей і в неї двоє дітей, всі діти різного віку і вони трішки між собою не дуже ладнали".

Мирослав Кабацій — дитячий ортопед-травматолог. На Закарпаття приїхав з Києва 24 лютого. Зараз чоловік живе в будинку батьків в Мукачеві, звідки він родом. Мирослав працює у Мукачівській лікарні святого Мартина.

Суспільне Ужгород

"Мене підняли раненько, щоб я виїжджав з міста. Тоді в мене були назначені операції і перший пацієнт, котрого я мав оперувати, був із Закарпатської області. Керівництво, враховуючи мою домашню ситуацію, порекомендувало мені виїхати. Добирався я сюди півтори доби. Я, як закарпатець, завжди мріяв вернутися додому. 25 років тому ми потрапили з дружиною в аварію, через що в неї був переломовий вивих шийного відділу хребта, тому вона в мене на руках за цей час. Через неї я і прийняв рішення, що приїду сюди. Я не думав взагалі іти на роботу. Мирослав Гаврилович Гавришко мені зателефонував мені зателефонував і каже: "Ви тут?". Кажу, що тут. Він питає, чи не хотів би працювати. Я кажу: "Я зможу там на день-два виходити на роботу, якщо це потрібно для пацієнтів". Так і сталося", — згадує лікар.

Фото: Суспільне Закарпаття

На Закарпаття приїжджали й підприємці з інших регіонів. Сюди вони релокували свій бізнес. Наразі в області є близько 440 таких підприємств. Подружжя Юрій та Марія Капінуси — переселенці з Харківської області. В Ужгороді у квітні відкрили власну пекарню.

"Я не обирав Закарпаття, це воно мене, напевно, обрало, тому що я там випадково опинився. Ми допомагали дівчатам і жінкам їхати за кордон. Тоді я залишився в друзів на декілька днів, а потім так сталося, що я зрозумів, що треба щось робити, відкривати якусь діяльність, бо було не зовсім зрозуміло, що буде з моїм рідним містом. Влаштуватись на роботу було дуже проблематично на той період, тому вирішив зробити такий бізнес, який сьогодні є. Освоїлися ми досить гарно. Дочка ходить в школу. Ми працюємо, розвиваємо наш бізнес. Гарне місто для життя і роботи. Є свої нюанси, як і всюди. Бізнес мій там точно залишиться, а ось я, мабуть, ні", — пояснив Юрій Капінус.

Оксана Ушакова/Суспільне Закарпаття

А ужгородські підприємці на другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого, об'єдналися і почали готувати заклад, де б готували їжу для переселенців. Розповіла підприємиця-волонтерка Марія Туриніна. "У кожного були свої завдання: хтось відповідав за персонал, бо треба було дуже багато людей набрати; хтось відповідав за замовлення. Так розпочався робочий процес. У цей час люди нашого міста, підприємці (у нас є така група) почали звідусіль нести все, що було: столи, стільчики, столи на кухню та сковорідки, холодильники. Вони просто їхали-їхали. Ми це поширили в Інстаграмі. Люди нашого міста почали просто нести зі всіх сторін продукти", — каже волонтерка.

Суспільне Ужгород

Тут готував їжу для переселенців шефкухар Сергій Іричук. Чоловік каже: працювали там цілодобово у дві зміни. "На той час ми не розуміли в яких об'ємах потрібно готувати. Виходило так, що ми в добу робили близько 8-9 тонн їжі. Це були перші страви, другі страви, салати, бутерброди. В одну зміну працювали 25-30 людей, тобто це були дівчата, котрі чистили овочі, хлопці, котрі носили продукти, хлопці і дівчата, котрі просто готували й не відходили від плит 24/7. були всі виснажені, але всі розуміли, що це наш обов'язок і ми повинні це зробити", — пригадує шефкухар-волонтер.

Ужгородський міський голова Богдан Андріїв розповів Суспільному: "На сьогодні в нас зафіксовано понад 27 тисяч внутрішньо переміщених осіб, котрі саме цей статус отримали в нашому місті. Певна частина з них зараз проживає у приватному секторі, хтось орендує житло, хтось живе в наших закладах освіти, де ми створили їм належні умови. У нас є можливість у наших закладах освіти, у яких в перші дні війни проживали громадяни нашої країни, тому якщо буде така ситуація і потреба, то, звісно, будемо приймати".

Суспільне Закарпаття

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Закарпатську область приїхали близько 600 тисяч вимушених переселенців. Про це розповів голова військової адміністрації Віктор Микита. За його словами, наразі в області живуть близько 350 тисяч.

"З них 156 тисяч перебувають на обліку в органів місцевого самоврядування, вони отримують різного виду допомогу: від безплатного харчування до безкоштовного перебування. Разом з тим є велика кількість переселенців, котрі перебувають на Закарпатті, не стоять на обліку, бо винаймають квартири й проживають у своїх родичів чи знайомих, їх загальна кількість складає від 150 до 200 тисяч", — повідомив голова ОВА.

Олександр Бодня/Суспільне

Чи готова Закарпатська область прийняти ще переселенців, Віктор Микита каже: "Це питання можна розділити на два блоки. Перший — чи готові прийняти внутрішньо переміщених осіб і надати миттєву допомогу щодо тимчасового місця проживання в школах, спортзалах, де можуть люди тільки зігрітися. Другий — чи готова область прийняти для довготривалого проживання, то Закарпатською ОВА було згенеровано ремонт закинутих приміщень на території громад і 26 об'єктів підходять до закінчення і там до 2 тисяч осіб зможе проживати в цих шелтерах, де в кожного буде своя кімната, але спільний санвузол і кухня, але в кожного буде свій куточок. Місця для тривалого перебування зробимо до 6-7 тисяч, але ми розуміємо, що при блекауті і при великій кількості осіб, очікуємо мільйон, півтора, то таких місць у нас немає і не може бути, тому що це великі затрати. Ми витратили з бюджету близько 45 тисяч гривень і таку ж суму витрачають міжнародні благодійні організації, тому в такому випадку будуть закриватися школи, садочки, де будуть приймати вимушених переселенців".