"Ми тут в'язні – і це нам подобається". Художник Йосип Бартош про реставрацію замку Сент-Міклош

Протягом 20 років подружжя закарпатських художників Тетяни та Йозефа Бартошів були добровільними в’язнями замку Сент-Міклош. Цей замок ще називають Чинадіївським. Він є пам'яткою архітектури XIV—XIX століть, а розташований у смт. Чинадійово, що поблизу міста Мукачевого Закарпатської області, - пише Суспільне Культура.

Замок від 2001 року перебуває в концесії у закарпатського художника Йосипа Бартоша. Подружжя митців відновлювало напівзруйновану будівлю, продаючи власні художні роботи та залучаючи закордонних інвесторів. Унаслідок цього замок став унікальним діючим культурним центром, в якому розвивалися ремесла та була велика екскурсійна програма.  Детальніше про цей замок журналісткам Еріці Авдєєвій та Олені Дей розповіли його господарі у проєкті про національні спільноти і корінні народи України "Відтінки України".

Йозеф Бартош розказує, що замки і палаци, на його думку, не для розваг, а є необхідністю, продиктиваною часом: "Є такі поняття, як шляхетність, є такі поняття, як віра у свою землю, є такі поняття, як віра своєму роду".

На його думку, нічого випадкового в цьому світі нема. А кохання – це та основна енергія, котра все пронизує у цій землі. Бартош згадує, як на його перший пленер у 1999 році приїздили художники зі всього світу – серед них була і Тетяна, яка на знак вдячності запросила Йозефа приїхати у Чинадійово.

Там знаходилася військова частина, митців не пускали до замку, тому їм довелося пробиратися всередину через шпаринку. Проте замком тоді Сент-Міклош назвати було складно – Бартош дивувався, як у XXI ст. у центрі Європи культурні люди довели історичну будівлю до такого стану.

"І тоді замислився: а що, якщо спробувати притягнути культуру туди, звідки вона виходила? Консервація цього замку — це те, що ми брали на себе обов’язок, коли орендували його. Не було ніякої впевненості. Усі посміхалися. Пальцем крутили біля скроні", – розповідає художник.

Також Бартош зазначив, що якби вони з Тетяною хоча б частково побачили, що їх чекає попереду, то одразу пішли би додому, утім, біль і жаль зробили своє. Але це був їхній вибір та їхня мрія. Одна справа – фантазувати, а інша – утримувати все, зробити. Попереду на подружжя чекало багато роботи. Треба було розібрати завали даху — величезні 14-метрові дубові стропила, які не брала ні пилка, ні сокира, ні цвяхи. Коли спеціалісти з Угорщини, які вже знали, що пара митців взяли замок в оренду, приходили і дивилися на цей обсяг робіт, то казали: "Ну все. Тут твоя могила. Це – непідйомна робота". 

"Мені почали перераховувати, які одиниці техніки потрібні для цього. Якщо я би був нормальною людиною, то в той момент би розвернувся і пішов, але в селі знайшлися три хлопці, які послухали мене і сказали: "Ми це зробимо", – згадує митець.

Потім прийшла перша допомога з Угорщини – Міністерство охорони культурної спадщини виділило мільйон форинтів, що дозволило зробити кілька метрів даху. Одна організація надала великі брезенти, щоб сховати перекриття від дощу та снігу, проте наступного дня вони зникли, а найняти охорону не було можливості.

"Ми прийшли сюди і прожили 10 дуже щасливих років. Можу сказати – найщасливіших"

Грошей не було, але сталася хороша подія. Друг Йозефа будував готель і звернувся до нього з Тетяною з пропозицією намалювати картини, копії старовинних майстрів XVI-XVII ст. для люксових номерів. Виконання замовлення тривало півтора року, завдяки чому подружжя зробило другу частину даху. Фактично консервація замку завершилася, коли ще вставили вікна і двері.

Митець стверджує, що будівля далі не руйнується. Сам замок вже був збудований у 1450 році – він був частиною системи замків, які виступали захистом від очікуваного нападу турків. На думку Бартоша, тут мав бути парк, конюшня, кузня, тому що це був центр культури.

Кожної весни подружжя садить велику партію рослин у своєму парку "Подорож до снігової королеви". За планом, він матиме багато сегментів і закінчуватиметься в храмі Аполлона – у ньому планується великий концертний зал.

Замок Сент-Міклош. Суспільне Закарпаття

Утім, широкомасштабне вторгнення внесло корективи. З 24 лютого замок Сент-Міклош і його мешканці стали жити зовсім іншим життям. Йозеф Бартош розповів: "Було завдання зберегти наших коней, екскурсійні програми". Скоротилося число відвідувачів, змінився їх склад – тепер на 85% це переселенці з областей, які знаходяться під тимчасовою окупацією або де відбуваються активні бойові дії. Цього року в замку Сент-Міклош вирішили зробити для них у подарунок ще одне дійство – дитячий бал.

"Ті переселенці, які приходили – ми усіх приймали, з усіма працювали. Були раді і батьки, і діти. Це була наша допомога, задоволення в тому, що ми могли їх розважити, щоб вони відволіклися і забули про пережиті жахіття"

У замку також працювала молодіжна організація БУР – Будуємо Україну Разом. Вони організували свої загони для ремонту конюшні. Розпочали, зробили досить велику роботу, інший ремонт подружжя доробило самостійно. А потім одна із учасниць молодіжної організації зателефонувала і розповіла, що у них проблема. Вони для фронту готують речі, і їм ніде їх скласти. Бартош погодився допомогти.

Митець із впевненістю говорить, що після війни країна буде відновлена:

"Оскільки у нас є можливість працювати, у нас немає тих жахіть, як на сході держави, тому ми повинні у два-три рази більше працювати. І це буде наша підтримка нашій армії, це буде наша підтримка для наших людей", – зауважив Йозеф Бартош.

Саме таким ви могли бачити життя мешканців замку у матеріалах наших колег у проєкті про національні спільноти і корінні народи України "Відтінки України" до війни.