Закарпатці у Чехії. Інтеграція в умовах війни

Адже новину про війну на Батьківщині багато заробітчан, в тому числі закарпатців, дізнались уже перебуваючи за кордоном, – пише Varosh.

Віза толерантності та медичне страхування

“У мене довгострокова віза. Хоча, за збігом обставин, я в лютому поїхала додому. Онуки не ходили до школи, вчились онлайн, карантин був…я вже й чесно не пам’ятаю. Донька запитала чи можу допомогти, взяти відпустку, хоч на днів десять… – розповідає кухарка Таїсія Василівна з Великоберезнянщини. – Домовилася. Повернулася в Україну п’ятнадцятого лютого, здається. Господи, а тут таке почалося. Ми запанікували, якось швидко зібрали валізи і вирішили, що їдуть усі зі мною. Зять категорично відмовився, тоді ще чоловіків випускали, довіз нас під КПП, піший перехід…Про те, скільки людей було і згадувати не хочу … Жах, холодно ввечері, навіть з немовлятами стояли. Доньці та дітям вже на місці оформили тимчасовий захист з усім, що він передбачав. Правда, вона довго тут не була. Лиш тепліше стало, десь в квітні вернулася на Закарпаття. Не так то все просто, як передають в новинах. Чого вартує лиш вистояти в черзі по соціальну допомогу. По кілька днів зранку до смерканку і ще не відомо, чи вдасться. На чужині безпечно, але тяжко. Казала на місяць, хоч рідні стіни побачити, а зосталася.  Я її розумію, бо ж сама, скільки себе пам’ятаю на заробітках, далеко, а то ж сім’я, єдина втіха ? що кошти передаєш”.

Безвізовий режим, який оголосили при перетині кордону українцям з початку військової агресії, зокрема, і при в’їзді до Чеської  Республіки, все ж передбачав і досі має певні імміграційні процедури. Скасований лише ковід-контроль, навіть не потрібні ПЛР-тести. Проте офіційно надається 3 дні, аби повідомити про проживання на території цієї країни до Поліції у справах іноземців та легалізувати своє перебування у Регіональних  центрах допомоги Україні. Тобто, зареєструватися за певною адресою (своєрідна прописка, договір оренди) та одержати так звану візу толерантності (до жовтня її видавали терміном на 12 місяців).

Претендувати на тимчасовий захист у Чехії могли лише громадяни, які  мешкали на території України до 24 лютого та виїхали з неї згодом. Тим же, хто мав дійсними довгострокову візу, робочу карту чи інші відповідні документи, зобов’язувалися при потребі їх продовжити. Однак замінити їх, щоб був умовний статус “біженці”, вони не могли.

У крайових установах відразу також пропонується безкоштовне (крім пільгових категорій на 150 днів) оформлення медичного страхування, яке є обов’язковим і досить дороговартісним за кордоном. Залежно від обраної компанії воно вартує до 25 тисяч крон на рік (близько 35 тисяч гривень). Воно є нагальним і для немовлят, і для дошкільнят, і для учнів, студентів та пенсіонерів. У ціну закладено усі витрати, пов’язані з лікуванням, за винятком певних послуг і деяких щеплень. Без нього, звичайно, можлива невідкладна допомога, але за власний кошт. За місцеве працездатне населення цю суму сплачує роботодавець.

В ідеалі після одержання дубліката посвідчення застрахованого, розпочинається пошук лікаря-сімейника загальної практики. Але в державних медзакладах уже в квітні утворився брак місць до лікарів, найскрутніша ситуація ? із педіатрами. Кому пощастило, встиг зареєструватися, хто ні ? досі намагається когось знайти або ж звертається до приватних клінік. Альтернативою також є створенні консультативні пункти, де приймають недужих, вакцинують. До речі, без закріпленого за пацієнтом лікаря, який виписує направлення, не можливо потрапити до вузькопрофільного спеціаліста. А черги в поліклініках до, наприклад, дерматолога чи окуліста розписані здебільшого на місяць вперед.

Окрім того, більшість препаратів, які в Україні є у вільному доступі, відпускаються в місцевих аптеках лише за наявності рецепта, введеного в систему вашим сімейником. Однак за наявності рецепту медикаменти відпускають або безкоштовно, або за незначний відсоток від загальної вартості.

Спочатку треба закарпатську говірку опанувати, а тоді й чеську мову легше вчити

Пенсіонер Іван Іванович цієї осені до рідної Рахівщини вертатись поки не збирається. Понад десять років чоловік їздить до Чехії влітку на заробітки. Констатує: “Хижу і господарство донька з онуками дивиться. Хотів записатись до тероборони, зразу, ще весною, бо по віку уже не підходжу в ЗСУ. Думав, хоч добровольцем візьмуть ? відмовили. Серце маю слабке. Та й ноги, певно, не такі швидкі. Розміняв сьомий десяток. Справку лікар не підписав, сказав ? куди Вам. Я й поїхав гроші заробляти на будівництві. Цимборів лем за туй час ого скіко маю, українців. Лиш вони з мене сміються, що перше треба “закарпатську” вивчити, як з нами працювати, аби розуміти, а тоді вже й легше чеська дається”.

Насправді мовний бар’єр, який є основною перешкодою швидкого призвичаєння до закордону, закарпатці долають у Чехії швидко. По-перше, ця мова на 64 відсотки, згідно з дослідженням лінгвістів, споріднена з українською, по-друге, чимало слів мешканці найзахіднішого регіону України уже запозичили і використовували у спілкуванні в своїх регіонах.

Для тих, хто ще не оволодів іноземною, діють як безкоштовні, так і платні курси при громадських адаптаційних центрах. Графік, термін навчання, години занять, куратора підлаштовують під особисті потреби біженців. Щоправда, здебільшого надається базовий рівень знань. Записатися на поглиблений курс із сертифікатами відповідного зразка наразі проблематично. Легше знайти інтерактивні уроки для дітей та підлітків. Освіченість неповнолітніх, якомога легша та дієвіша інтеграція їх у Чеській Республіці ? пріоритетний напрямок благодійних організацій та муніципалітетів. Поруч з педагогами завжди є психолог, україномовний асистент, який сприяють відновленню емоційного стану хлопців та дівчат.

У пошуках школи та дитсадка

Є проблема, яку досі, через майже вісім місяців, у Чеській Республіці не вдалося вирішити стовідсотково ? це можливість здобувати освіту школярам та запис до дитячих садків. Попри те, що іноземці повернулися до стандартів кількадесятилітньої давності щодо наповненості класів та груп (нині в одному приміщенні може займатися до 30 дітей), все ж 1 вересня навчання розпочали не всі. Щоправда, є й ситуації, коли 9-річні (які в Україні були б уже 3-класниками) пішли в нульовий клас (“передшколу”) через мовний бар’єр. Те, що обурює освітян у Чехії – випадки, коли записані біженці з невідомих причин не з’явилися до шкіл.

“Ой, з тим навчанням і працювати не виходить, і самостійно вчимося за українською програмою, і онлайн, і записалися в місцеву школу, переклали свідоцтво про народження чеською, і меншому сину зробили вже тут обов’язкову  довідку про щеплення, і скільки електронних листів відправила в різні дитсадки, школи, а досі безуспішно усе…ще й мусимо ходити зараз в групу спеціальну для тих, хто не потрапив на навчання, адаптаційну“- із сумом ділиться Олександра з Мукачева. Коли її чоловіка мобілізували в тероборону, вони й не думали покидати Закарпаття. Однак коли він поїхав на Схід разом з однополчанами, попросив тимчасово залишити дім. Сам домовився з родичами, які мешкали в Словаччині, а вже ті запропонували скористатися пропозицією знайомих з Праги, які надали безкоштовне приміщення в столиці Чехії.

“Я вчителька в декретній відпустці, якраз мала на роботу виходити в квітні, меншому ? три. Думала, війна довго не триватиме, заспокою чоловіка, подивлюсь гарне європейське місто і вернемося. І він, і ми. Коли ж зрозуміла, що швидко відбити позиції не вдасться, що ми з дітьми тут надовше, ніж планували, почала шукати і використовувати можливості, як усі. До речі, там, де я мешкаю, 50 відсотків в багатоповерхівці ? закарпатці. Орендують квартири, хто молодший ? по кілька людей в гарсонках (так тут називають малогабаритні квартири, щось на зразок малосімейок, лиш ще менші). Ціни ж, бачите, як виросли, є попит від українських біженців ? на одне помешкання претендує 20 осіб, от ціна і росте. А нашим не гріх тулитися, буває, живе баба, дідо, їх двоє дітей і четверо онуків ? це вже у двокімнатних. Добре їм, звикли. А ще комуналка, кажуть, через російський газ, і тут у 200 разів збільшиться…зимою. Але в безпеці і за це дякуємо. Наші господарі оформили на нас допомогу від держави, ми живемо безплатно, а вони одержують, здається, 15 000 тисяч крон у місяць за трьох. Спочатку орендодавці хотіли мені допомогти з школою, садком ? не вийшло. Ми не знали, що треба записатися у червні. Так тут прийнято ? набір для іноземців тривав місяць. А коли пішли, були вже майже останні в списку, тому й не зарахували. Добре, що є адаптаційні центри і приватні дошкільні заклади, я зараз туди синів записала, дай Бог, підуть. То вже фушки (так в Чехії називають підробіток, ? авт.) зможу шукати ? прибирання квартир з погодинною оплатою”.

Недержавні садочки, в яких перебувають тимчасові переселенці з України, віком від 2 до 7 років, вартують в середньому від 2500 крон у місяць. Без харчування. Все залежить від міста, району розташування, наявності  пообіднього дозвілля (танців, гімнастики, малювання). До слова, найскладніше нашим дітям призвичаїтися до їжі. Закарпатцям в цьому плані теж трішки пощастило. Адже до кнедликів з підливою, традиційної чеської страви, наприклад, звиклі навіть найменші жителі сакурового краю. Тоді ж як діти з інших регіонів лиш вперше тут її скуштували.

Відмінність в системі освіти між Україною та Чеською Республікою видно вже в дошкіллі. Вона не в пріоритеті, оскільки за місцем реєстрації (адресою проживання) часто не вдається записатись навіть громадянам країни.

З перших днів в садочках, кому поталанить потрапити, малюків навчають самостійності в усьому, відповідальності та наголошують на дисципліні. З того, що часто дивує українців, ? прогулянки за будь-якої погоди, перетерті супи на обід та денний сон, під час якого діти сплять не на ліжках, а на матрацах, які стелять у групі.

Особливістю прогулянок на свіжому повітрі є те, що малюки подорожують за межі закладу, зокрема, у парки, ігрові майданчики поблизу закладів і навіть мандрують до бажаного скверу громадським транспортом.

Початкова і середня школи ? обов’язкові. Тривалість навчання ? 9 років, з яких останні 4, за підсумками екзаменування, можна закінчити у гімназії. Вони здебільшого мають певну спеціалізацію: математичну, природничу, гуманітарну.

Після 9 класу учні складають іспити ? отримують атестат зрілості. Хтось продовжує студіювати предмети у вишах (в іноземців і місцевих є право на державну та платну форми), декому цього достатньо. Однак близько 20 відсотків обирають коледжі та професійні школи для одержання повної середньої освіти, де паралельно освоюють фах і по закінченні відразу йдуть працювати.

Загалом дітлахи без капризів й з захопленням відвідують заняття, уроки. Учні запевняють: освітня програма значно легша, ніж в Україні.  Є акцент на іноземну мову (англійську, німецьку, іспанську), загартовування та психологічно сприятливу атмосферу в колективі (кілька разів на рік клас у супроводі педагогів без батьків виїжджає на так звану «школу на природі»).

Канікули в усіх ? дошколяриків та учнів ? лише два місяці: липень та серпень.

Замість висновків: може, за кордоном й добре, однак хочеться додому

Чеська Республіка щедра на традиції. Це європейська країна з історичними здобутками та пам’ятками, які знаходять відголос на сторінках літопису Закарпаття. Зокрема, особливо помітні вони в архітектурі Ужгорода. Велику увагу муніципалітети приділяють на місцях озелененню прибудинкових територій. Скрізь є ігрові майданчики з найвигадливішими дитячими спортивними зонами відпочинку. Адже жителі переймаються не лише  про загартування дітей з дитинства, а й про їхню безпеку. Шоломи одягають на голову навіть малюки, які їздять на самокатах.

Фінансові паралелі, порівнюючи з Україною, є взаємозамінними: ціни значно дорожчі на харчові продукти, але одяг повсякденний швидше дешевший, проїзд ? значно дорожчий. До речі, чехи не вибагливі у виборі вбрання та  взуття, вони надають перевагу якісним і комфортним речам.

Говорячи про Україну, частина чехів вбачає причиною своїх негараздів (зростання цін на комунальні послуги, продукти харчування, побутові засоби) війну, не заглиблюючись у причинно-наслідковий зв’язок. На противагу їм є й інша частина, яка збирає кошти, надає психологічну підтримку, безкоштовний одяг, їжу тимчасовим переселенцям, збирає чималі суми на закупівлю спорядження на фронт.

Але біженці, заробітчани і навіть ті, хто вже мешкає за кордоном роками, усі чекають з нетерпінням перемоги, аби повернутися додому, обійняти рідних. А згодом відбудовувати свою країну, запозичивши досвід у європейських сусідів, які виявили доброзичливість у фатальний період боротьби.

Ольга Гулан, Varosh