Як говорити з дітьми про війну, не лякаючи їх

Одні ховаються разом з дорослими в бомбосховищах, в квартирах, підвалах, інші ходять з батьками в пункти збору волонтерів плести сітки, збирати речі, граються поряд, сидять вдома з напруженими, тривожними рідними, які весь час моніторять останні новини. Діти війни. Діти, які спостерігають як наші воїни мужньо боронять державу від ворога. І з ними важливо про це говорити.

1. Запитати у дитини що вона знає про війну і як розуміє її. Цей крок ми розпочинаємо коли є гарно налаштований контакт між дорослим і дитиною. Він потрібен для того, щоб розуміти на якому рівні ми зможемо розмовляти з дитиною на цю тему, скільки вона вже розуміє і що ми можемо розповісти. Деякі діти зовсім не хочуть відповідати на ці запитання, що може говорити про вразливість і можливо багато невиражених емоцій навколо цієї теми. В такому випадку важливо показати, що з вами це безпечно і ви готові до діалогу. Можливо розповісти про свої думки і переживання, якщо дитина готова слухати і не відвертається. Якщо ж ні, то краще зупинитись і далі дати простір для переживань в грі, арт-терапії та тілесному контакті.  Деякі діти вже знають досить багато і самі почнуть задавати запитання, на які дорослим важливо щиро відповідати.
2. Діти, які вже мають відчуття себе, свого Я багато розуміють, хоча можуть і не говорити про це. Приблизний вік в кожного індивідуальний від 2,5 до 4 років. Отже і розмови можна починати з цього періоди не загострюючи на темі нападу, а більше про конкретні дії. Саме відчуття, що ми можемо чи будемо робити дає відчуття безпеки. Чи це буде періодичне бігання до сховища чи допомагання волонтерам чи перебування вдома в очікуванні, але окреслити дії і що саме робить сім’я відповідно до регіону і віку дитини.
3. Важливо дати дітям якорі безпеки. Не підключати паніку фразами «у нас війна, на нас напали», а показувати той бік де у нас є опора – « Зараз наша держава під нападом і наше потужне військо нас захищає. Наші військові роблять свою роботу найкраще.»

«Ми з тобою» – ключова фраза для дитини і її відчуття безпеки. «Ми знаємо, що робити, куди йти, що брати». Якщо не знаємо, то придумаємо.

4. Боятись нормально. Відчувати тривогу, страх, хвилювання, неспокій, різні відчуття в тілі – це все реакції на подію та новини, про що важливо розмовляти. І не лише запитувати у дитини як їй, але і говорити про себе, даючи нормалізацію цих переживань і запрошуючи ділитись і обговорювати дітей. Також гарно допомагає розповідати де в тілі живе емоція, як вона виглядає, яка вона на папері, а яка буде якщо зліпити з пластиліну чи просто уявити, якщо поряд нема матеріалів. Фантазія дітей немає меж і саме вона може допомагати справлятись в такі важкі часи.
5. Розмежовувати свої емоції та емоції дитини. Інколи тривога дорослих надзвичайно сильна і з нею буває важко справитись. Важко залишатись поряд з дитиною хоча б трохи зібранішими і не впадати в паніку. Розгубленість в такі моменти заважає включатись і думати більш тверезо. Страх як переживання є більш раціональним за паніку, адже має об’єкт і його можна пояснити, а отже виразити і втамувати. В моменти розгубленості, коли зібратись стає вкрай важко і паніка починає наступати добре допомагають практики заземлення. Наприклад «Тут і зараз» при тривозі, нервозності і сильному стресі (від австрійських колег травматерапевтів):

• відчуйте ногами землю,
• сядьте на стілець,
• обіпріться спиною,
• відчуйте всю свою вагу,
• а далі і підошви своїх ніг на землі,
• Прислухайтесь до свого спокійного, свідомого дихання
• Відчуйте плавний підйом і опускання грудної клітки під час свідомого дихання
• Використовуйте своє повільне дихання, щоб контролювати поступове заспокоєння.

Після практик набагато легше бути в контакті з власними емоціями і відділяти їх від дитячих.

6. Дозуйте розмови в тривалості. Не варто довго розповідати дітям про ситуацію в країні, адже інформація емоційно важка. Розмова може тривати і кілька хвилин, а потім до неї можна повертатись для емоційного відреаговування чи запитань або 10-15 хвилин. Слідкуйте по дитині і її бажанню, готовності включатись, слухати, говорити.
7. Не переглядайте при дітях новини в аудіо та відео форматах з деталями зіткнень. Одне діло, коли діти дивляться фільми та мультики і зовсім інше реальний світ, де відчуття безпеки руйнується.
8. Ігри на відреаговування агресії. Коли в нас є страх, тривога, невизначеність, то ці переживання можуть знаходити вихід через агресію і це нормально, тому важливо збільшити кількість ігор на її вираження – ричання, кидання паперових кульок, биття чогось м’якого, обзивалки одне одного.
9. Чесно відповідати на запитання. Звичайно, відповідно до наших знань та не боятись, що наша дитина буде чимось вражена чи не готова до якихось новин. Вона вже проходить війну, то питання про чого росія напала, чого путіна не пристрелить снайпер мають мати щирі відповіді.

Велику тривогу викликає запитання смерті власної і рідних, розділення і втрати. Що буде якщо ми помремо? Дітям важливо чути не слова про життя і що нічого такого не станеться, а відчувати безпеку «Я з тобою, я назавжди твоя мама, тато, наша армія нас захищає, боятись нормально».

10. Багато тілесного контакту, ігор, розмов і набування разом. Саме це дає можливість «переварити» інформацію про війну. Не правильні слова, а стосунок нас з дітьми і відчуття, що вони можуть про це з нами говорити.

Психолог Наталія Фельбаба

Varosh