Королівське Євангеліє – найдавніша збережена рукописна книга Закарпаття

620 років тому у замку Нялаб, руїни котрого височіють над селищем Королево, чоловік на ім’я Станіслав Граматик створив Євангеліє – одну з перших датованих рукописних книг на території Закарпаття. Невідомо, ким був переписувач, звідки походив, але з упевненістю можна сказати: завдяки йому з’явилася високохудожня, особлива за мовленнєвими ознаками та на рівні структури пам’ятка. Ця історія схожа на легенду, однак вона реальна, з багатьма невідомими і навіть фантастичними сюжетами, зникненням книги на 500 років та дивовижною появою всередині ХХ ст. 

Сторінка з післямовою Станіслава Граматика. Тут указано, що книга переписана в “михалев? изб? кралхазской”, тобто в сучасному Королеві. Професор Павло Чучка зауважив у цьому записі традиційну закарпатську форму імені – “Мигаль”.

Шлях Королівського Євангелія до нас – це не лише століття від її появи, а й сьогодення. Книгою захоплюються, однак вона все ще залишається малодослідженою. Пожвавленню інтересу сприяло створення факсимільного видання за державні кошти в 2016 р. Утім оригінал руйнується, умови його зберігання незадовільні, як і багатьох давніх книг на Закарпатті. 

Розповідаємо про важливі події з історії Євангелія, людей, котрим не байдужа його доля, та численні загадки, що потребують вивчення і сприяють різним маніпуляціям. 

“Неймовірно, що в такій місцевості могли створити такий твір”

Для розуміння мотивів створення давньої книги важливо знати історичний контекст. Замком і Королевом у XІV ст. володіли волоські (румунські) воєводи Балк і  Драг. Мараморощина, зокрема східна частина Угочанського комітату, де виготовлено Євангеліє, була заселена переважно волохами. Замовником Святого Письма могли бути тільки багаті, впливові люди, які прагнули підкреслити свій статус, та які вміли читати. Коло таких людей було надзвичайно вузьким. Книга в той час вважалася своєрідною нематеріальною інвестицією, що сприяла іміджу й персональному бренду, кажучи по-сучасному. 

Достеменно невідомо, чи Євангеліє створили в Королівському замку, чи на території селища. Переписувач Станіслав Граматик зазначає: “Съ тетраевангеліе, исписáся вънелабском грáд? михалев? изб?, кралхазской…”, що насправді вказує на два різні місця, – пояснює історик, археолог Йосип Кобаль. Так “вънелабском грáд?” – це Королівський замок Нялаб, а в “михалев? изб?, кралхазской” – означає поселення Королево. Хоч названі локації майже поруч, все ж із початку XІV ст. вони були окремими адміністративними одиницями.

Йосип Кобаль припускає, що замовити Євангеліє могли волоські воєводи Драг і Балк. Відомо, що Драг у 1390 р. був у Константинополі й домігся особливого статусу (ставропігії) для Грушівського монастиря. Вірогідно, з цієї поїздки він привіз церковні книги, а, можливо, і протограф Королівського Євангелія. Крім того, на території тогочасної Угорщини і сучасного Закарпаття освічені люди і книги могли потрапити з території Балкан, внаслідок втечі від турецької експансії. Ми знаємо, що в 1396 р. у Болгарії відбулася Нікапольська битва, у якій об’єднані війська християнської Європи під керівництвом угорського короля Сигізмунда зазнали нищівної поразки від турків. У цій битві брали участь і вихідці з сучасного Закарпаття, а також князь Федір Корятович. Останній потрапив у турецький полон і звільнився приблизно в 1400-1401 рр. Тому після цієї битви, цілком імовірно, монахи і вчені люди відступили з угорськими військами в Угорщину. 

Балканська плетінка

 

Тут виникають наступні запитання: чи на територію Закарпаття привезли протограф, чи переписувач приїхав здалеку, чи обоє походили з інших країн? Відомо, що на Мараморощину волохи прийшли з Балкан, підтримували зв’язок із тамтешніми володарями і в добу Середньовіччя. Варто зазначити, що людина з іменем Станіслав Граматик відома в той час також на Балканах, тому важливо дослідити його зв’язок із переписувачем Королівського Євангелія. 

“Неймовірно, що в такій місцевості могли створити такий твір. Виготовлення книги в той час було справою колективною: одна людина переписувала, інша розмальовувала, третя робила верстку та ін. Все це потребувало кількох років, неабияких знань і грошей, тобто 1401 р. – рік завершення роботи над Євангелієм. Книга зроблена з паперу, що для того часу теж не характерно, бо рукописи виконували на пергаменті. Такого матеріалу було вдосталь на території сучасного Закарпаття. Натомість італійський папір використовували рідко навіть в Угорщині. Загадка, як сюди потрапив папір з Італії”, – зазначає Йосип Кобаль.  

Доля книги після створення теж маловідома. На окремому листку з водяним знаком дзвона, який дещо відмінний від того, що в самому Євангелії, записано про його передачу до румунської родини Винц, яка проживала в Марамороші на території сучасної Румунії. Винц був дрібним дворянином, тож дивно, що саме до нього потрапило Святе Письмо.  Крім цієї родини, інших згадок про передачу рукопису немає. Після XV ст. Євангеліє зникає аж до ХХ ст. 

У 1951 р. в Мукачівському монастирі давню книгу випадково знаходить Архімандрит Василій (Пронін). Він першим описує, досліджує рукопис та  публікує наукову статтю в закордонному виданні. Однак на той час ще не міг визначити точне місце виготовлення книги. У 1961 р. духівник передає Святе Письмо в Закарпатський краєзнавчий музей і тут у документах вперше згадується назва “Королівське Євангеліє”. 

Невідомо, як книга потрапила до монастиря на Чернечій горі і коли, бо в публікаціях каталогів кінця ХІХ – початку ХХ ст. її не фіксують. Йосип Кобаль намагався дослідити шлях Євангелія. В одному з чеських описів Закарпаття 1935 р. знайшов згадку про єпископську бібліотеку (сьогодні відділ рукописів, стародруків та рідкісних видань Наукової бібліотеки УжНУ), а також найдавнішу рукописну книгу в ній, датовану 1402 р. Можна припустити, що згадували саме Королівське Євангеліє. Правда, в каталогах єпископської бібліотеки довоєнного часу така книга не фігурує, а на всіх інших є інвентарні номери. Проте, цілком вірогідно, що рукопис потрапив до єпископської бібліотеки в чеські часи. Ми знаємо, що після ліквідації греко-католицької єпархії кафедральний собор і резиденцію передали православним, а частину церковного інвентаря, книг перевезли в Мукачівський монастир. Серед них могло бути й Королівське Євангеліє. 

Йосип Кобаль вважає що ідея реставрації відкриває нові горизонти для дослідження, адже тепер можна використати сучасні технології, методи аналізу, досконало вивчити матеріал, з якого виготовлено Святе Письмо та обкладинка і, можливо, повністю реконструювати текст.    

 

Станіслав Граматик був не просто церковником, а справжнім майстром своєї справи

Однією з тих, хто дослідив художнє оформлення Королівського Євангелія від першої літери до останньої крапки й орнаменту, є кандидат мистецтвознавства, доцент Закарпатської академії мистецтв, керівник проєкту факсимільного видання Одарка Сопко (Долгош). Вона вважає, що за ознаками Святе Письмо дуже близьке до Київського Псалтиря 1397 р., Ліствиці 1387 р., Луцького Євангелія XIV ст., “Галицького” Євангелія 1411 р. Переписувачами таких книг зазвичай були люди, які мали стосунок до церкви. Однак Станіслав Граматик був не просто церковником, а справжнім майстром своєї справи. У церкві вона ставить свічку за душу майстра і закликає жителів Королева пам’ятати про нього. Професійні знання, дослідження творчості Івана Югасевича та багаторічний досвід роботи дозволяє Одарці Сопко (Долгош) упевнено говорити, що лише фахівець міг настільки добре виконати замовлення, знати всі технічні особливості створення книги. 

“Якщо на 1 аркуші писати 4 сторінки, то треба знати, як це робити: 2 сторінки мають бути написані верхнім полем одна до другої. Якщо написати по-іншому, то при згині окремі сторінки будуть вверх ногами. Про це міг знати лише той, хто має фаховий вишкіл. Думаю, Станіслав Граматик самостійно склав структуру Євангелія. Можливо, мав замовлення на стандартне Євангеліє, але передмови, глави після розділів доопрацював самостійно. Якщо вмів писати, то, вірогідно, міг зробити й орнамент. Виділяв фігурними шрифтами останні сторінки певного розділу. Відповідно до конструкції правильно визначив поля. Ця книга зроблена на високому фаховому рівні. Враховуючи те, що він це писав не в скрипторії, де є каліграфи, мініатюристи, інші фахівці, а в замку, то все це вказує на самостійну роботу. Припускаю, що навчався книжній справі в Греції чи в Балканських країнах”, – розповідає дослідниця. 

Структура книги теж привертає увагу. Станіслав Граматик не просто об’єднав чотири Євангелія в одному – від Матфея, Луки, Марка, Іоана, а створив пам’ятку, яку можна було тримати вдома, вона призначена для сім’ї. Після переписаних Євангелій уміщена авторська післямова. Завдяки цьому знаємо, де була написана книга і ким. Остання сторінка – це Дарча грамота Стефана Винца 1401 року, яка теж написана С. Граматиком.

Дарча грамота Стефана Винца. У цьому тексті також є місцеві мовні риси початку ХV ст. (“по прозвищу Винц”, “подружіа ми Мар?у”, “полакомится добытку”), а також слов’янські імена, які були поширені в той час на Закарпатті.

Особлива складова книги – проповіді від Феофілакта Болгарського, що міститься у Євангелії від Матвея, арк. № 11. Такі тексти, написані в’яззю, мало хто досліджує і може прочитати. Пані Одарка вміє, вона переклала всі 12 заголовків. Феофілакт був проповідником, відомим теологом. Його проповіді використовували в таких книгах, у перекладній літературі. Це підтверджує створення Королівського Євангелія в період, коли відбувалася реформа перекладів: з латинських, грецьких – на кириличні. 

Аркуш із передмовою Феофілакта Болгарського

Поєднання кількох стилів та чотирьох видів шрифтів

У Євангелії відображені тенденції книжної справи, поширені в Західній і Східній Європі, а також розмаїття стилів. Одарка Сопко (Долгош) пояснює:

“Є ознаки візантійського стилю, що довго був усталеною формою для прикрашання переважно літургійних книг, заставки, що відносяться до звіриних орнаментів у той же період. Відчутний і нововізантійський стиль, що не був поширений на теренах Київської Русі, а більш характерний для балканських країн і латинських рукописів. Є заставки з народною орнаментикою. Переписувач міг запозичити навіть вишивку з тієї хати, де створював рукопис. Такий мікс характерний для рукописів із території Закарпаття, бо тут є впливи румунських, угорських, латинських, сербських, грецьких мотивів. Майже на всіх заставках по центру є корона – символ лілії, дубові листочки. Це говорить про період панування угорського королівства. Така символіка була і в геральдиці”.

Фото обкладинки і першої сторінки факсимільного видання

Кольорова гама Євангелія дуже багата. Кольори збереглися через 600 років, тому що переписувач знав технологію виготовлення фарб. Найбільше постраждав текст, написаний чорнилом. Одарка Сопко (Долгош) припускає, що переписувач міг не мати чорнил у такій великій кількості, як це було потрібно для основного тексту, тому виготовляв їх сам. Основою, імовірно, був відвар ліщини, тому що колір трохи зеленуватий. Інша річ – кіновар, червона фарба, що є хімічною сполукою, на неї вода не впливає. Тому червона, синя фарби зберігаються, а основні тексти, написані чорнилами, достатньо зіпсовані. 

У книзі використано 4 види шрифтів: устав, півустав, скоропис і в’язь. Застосування скоропису теж говорить про професійність каліграфа. На українських землях поширення скоропису відбулося трохи пізніше. 

“Дуже шкода, що дослідженням тексту Євангелія на Закарпатті майже ніхто не займається. Мені здається, що в Євангелії багато загадок. Прочитані й метаграфовані його останні сторінки – послання С. Граматика і Дарча грамота – завдяки академіку Василю Німчуку і доценту Василю Шарканю. У Львові, Києві є фахівці, що цікавляться такими давніми рукописами, однак їх небагато. На Закарпатті матеріал просто лежить на поверхні, але ним мало хто захоплюється”, – вважає дослідниця. 

Факсиміле виконано на італійському папері і зшито вручну подібно до оригіналу

Щоб зберегти й поширити Святе Письмо, 2016 року фахівці Закарпатської академії мистецтв у співпраці з працівниками Львівської академії друкарства створили факсимільне видання за державні кошти. Ідея виникла в 2011 р., під час відзначення 610-ї річниці пам’ятки в Королеві. Перший етап тривав у 2011–2013 рр. та передбачав опрацювання оригіналу, виготовлення електронного макета зі звітами, результатами відтворення аркушів. Одарка Сопко (Долгош) працювала над виданням разом із колегою, викладачкою Світланою Савчин. Другий етап – 2014–2015 рр. – розробка додрукарських процесів, репринт видання.  Зробили максимально точний макет, який можна було виготовити на той час. 

Паралельно дослідники реконструювали оправу. З оригінальної залишилися лише дві дошки і фрагмент шкіри. Юлія Стемпіцька зі Львівської академії друкарства взялася за реконструкцію та розробила два варіанти – в готичному й візантійському стилях. Шкіряну оправу зробив вручну Олександр Сидоренко з Львівської академії мистецтв. Вирішили відтворити візантійський тип – гаряче тиснення на шкірі без золота, за аналогією латинських рукописів Західної Європи, що характерно для території Закарпаття.

З 2014 по 2016 р. працювали над факсимільним виданням, яке повинно було максимально відповідати оригіналу: повторювати структуру й матеріал. Тому замовили папір з Італії. Учасники проєкту зробили дуже багато пробників, доки знайшли потрібний. Видрукувані зошити по 8 сторінок зшивали вручну. Вся технологія була дотримана.

“Найбільша проблема під час підготовки факсимільного видання – обмеженість у часі. Ми відтворили близько 85 % тексту, який був утрачений: у комп’ютерних редакторах прочищали верхні шари і вручну проявляли кожну літеру. Це дуже кропітка робота, сиділи день-ніч. Частина дизайнерів працювала в Ужгороді, інша – в Києві, третя – у Львові. Кожен мав свою ділянку роботи саме з очищення текстових сторінок. Наступний етап – коли вже відтворили орнаменти. Звісно, зараз є кращі програми, ніж тоді. Є такі сторінки, на яких чорнила ніколи не відтворимо. Натуральні барвники під упливом вологи псуються. Крім того, не знаємо, в якому приміщенні книга зберігалася до виявлення в Мукачівському монастирі”, – розповідає Одарка Сопко (Долгош). 

Одарка Сопко (Долгош) під час конференції в Королеві у жовтні 2021 р.

Мистецтвознавець разом із директором Мукачівського драматичного театру, ексочільником департаменту культури Юрієм Глебою вперше презентувала факсиміле в Києві. Після того учасників проєкту запросили до інших міст України. Пані Одарка пригадує, як під час презентації в одній із бібліотек працівники похвалилися, що мають 4 сторінки з рукописної книги:

“У нас масив реліквій і ми не цінуємо цього. Нам потрібно 5 музеїв рукописної книги створити! Говорю про це роками, але не хочуть чути. В інших областях набагато більше цікавляться книгами”. 

Презентація в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці, 2016 р.

 

У текстах є вкраплення закарпатського діалекту, утім від маніпуляцій це не захищає

У наукових публікаціях про Королівське Євангеліє іноді трапляються помилкові, навіть маніпулятивні твердження. Це пов’язано з недостатньою вивченістю пам’ятки. Відповіді на запитання про походження протографа рукопису і його автора частково може дати лінгвістичний аналіз, – зазначає кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики УжНУ Василь Шаркань. Разом із академіком Василем Німчуком він опрацював тексти цієї книги. Однак Євангеліє досі залишається малодослідженим, бо рукопис – у дуже поганому стані. Тому подальше вивчення можливе після реставрації. 

“Мова пам’ятки різна: власне євангельський текст написаний церковнослов’янською, а мову двох оригінальних текстів наприкінці книги (післямова Станіслава Граматика й дарча грамота Стефана Винца) вчені кваліфікують як староукраїнську зі вкрапленнями тогочасного закарпатського діалекту. Ці дві сторінки мають особливе значення для історії нашої культури, адже на них – найдавніші оригінальні тексти, створені на Закарпатті староукраїнською мовою. У публіцистичних працях іноді трапляється порівняння Королівського Євангелія з Пересопницьким, але цього робити не варто, оскільки обидві пам’ятки дуже цінні, створені в різний час у різних регіонах за різних обставин різними мовами. Деякі ж російські вчені відносять Королівське Євангеліє до болгарських пам’яток – це відверта маніпуляція, оскільки рукопис створено в Королеві, він містить риси місцевого діалекту, тому це наша культурна спадщина, і тут нема предмету для дискусії”, – вважає Василь Шаркань.

Перший аркуш Євангелія

Як привернути увагу до Королівського Євангелія?

Пришвидшити питання реставрації може популяризація особливої книги. Крім того, закарпатцям важливо знати про рукописний скарб, що засвідчує нашу духовність, давню історію і культуру. Інструменти, котрі допоможуть на цьому шляху, презентувала під час конференції до 620-річчя докторка філологічних наук, професорка кафедри журналістики УжНУ Галина Шумицька. Корисними, на її думку будуть: коректна й водночас приваблива історія-легенда, яка може стати основою для різних відеоробіт; публікації про пам’ятку в медіа, у наукових джерелах, на сайтах профільних міністерств, вебсторінках закладів освіти, інших навчально-наукових інституцій, у соцмережах; реклама – звукова, друкована, банерна, розміщена на білбордах і лайтбоксах, туристичних порталах, – усе важливо в комплексі. Ще одним інструментом може стати тематична фотозона з хештегами у місцях написання та збереження рукопису, чим може скористатися й громада села. Важливо залучати молодь до таких заходів. Цей крок, по суті, вже зроблено, оскільки пропоновані інструменти популяризації розроблені спільно зі студентами 3 курсу спеціалізації “Реклама та зв’язки з громадськістю”. 

В історії Королівського Євангелія надалі залишається багато запитань без відповідей. І не лише тих, що стосуються його написання та 500-літнього зникнення. За часів Незалежної України про особливу пам’ятку згадали тільки в 610-ту річницю та ініціювали перший дієвий проєкт, спрямований на збереження – створення факсимільного видання. Дискусії про необхідність реставрації тривають на всіх заходах, приурочених 620-річчю. Однак не зайве нагадати, що книга руйнувалася і до цього. Місце її збереження залишається незмінним уже 60 років. Текст пам’ятки досі малодосліджений. Загроза втрати реальна та близька. Прикро і те, що Євангеліє – не єдиний писемний шедевр Закарпаття, котрий потребує збереження. Створення сучасних належних умов для сотень особливих книг – рукописних і друкованих – життєва необхідність, якщо, утім, визначимося: історія й культура важливі для нас і майбутніх поколінь чи ні?    

* За цим лінком – відео про Королівське Євангеліє, яке підготував до 620-ї річниці доцент кафедри журналістики, один із дослідників книги Василь Шаркань.

Наталія Толочко спеціально для InfoPost.Media

Фото з архіву Одарки Сопко (Долгош)

 

16 листопада 2021р.