Олександр Шандор – закарпатський митець, за якого говорять його картини. ІНТЕРВ’Ю
Він не закінчив навчання у коледжі, але це не завадило стати відомим закарпатським пейзажистом. Про нього найкраще розкажуть картини: яскрава кольористика – радісні емоції, добре серце, щирість, які притаманні Олександру Шандору. Про реалізацію в живописі, натхнення, працю над собою і не лише – читайте в ексклюзивному інтерв`ю.
- Сьогодні ви – відомий закарпатський художник. Пам`ятаєте перші кроки у творчості?
- Любов до мистецтва у мене ще з дитинства. Ще в садочку я дуже багато малював, було таке натхнення до цієї справи. Я був дуже зацікавлений у живописі. Здебільшого зображав те, що найчастіше бачив, особливо дорогою в дитсадок – природу, хати, тополі, парк.
- Де навчалися живопису?
- Ще до навчання в коледжі я відвідував у Хусті приватні уроки в майстерні учителя Ласло Гайду. Потім вступив до Ужгородського коледжу культури і мистецтв, але не закінчив навчання в ньому. Пішов у армію, змінилися погляди на життя, але любов до живопису залишалася. Іноді думаю, якби довчився, можливо, не працював би в мистецькій сфері зараз. Багато одногрупників займаються бізнесом, ковальською справою… Тому не знаю, як могло би скластися моє життя.
“Тихий берег”
- Із якими техніками працюєте?
- Пробував себе і в акварелі, маслі, пастелі, більше розвивав графічний напрям. Нещодавно спробував акрил, але не дуже мені «заходить». Найбільше мені подобається працювати з маслом.
- Олександре, що найчастіше зображаєте на полотнах?
- Найчастіше – Карпати. Є і портрети, але не вважаю їх досконалими, тож нікому не показую. До речі, нещодавно приїхав із пленера, привіз 20 етюдів, які треба допрацювати. Є і вдома незавершені поки картини, над якими довго працюю: переробляю, щось змінюю.
“Свіжий ранок”
- Які художники вас надихають?
- Якщо говорити про закарпатських – Глюк, Кашай. Думаю, вони дуже правильні художники. По композиції, колористиці, ретроспективі.
- Митець повинен усе життя вдосконалюватися. Як працюєте над собою?
- Міняється життя, і вплив на мистецтво також. Роботи художника залежать від настрою. Яка ситуація вдома, особисті переживання – усе це виливається на холст через настрій художника. Якщо говорити про професійне вдосконалення, то від 2007 року не пропустив жоден хустський пленер. Приїжджають художники з інших областей, це все – різні школи живопису. Бачиш їхні техніки, до чого потрібно прагнути. Це шліфує митця.
“На лимані Білгород-Дністровського”
- Як оцінюєте сучасну закарпатську школу живопису?
- На жаль, її немає. Усі перейшли на сучасне мистецтво. Є одиниці, справді представники закарпатської школи живопису, але вже не те, що було раніше. Всі пішли в інший напрямок, більш сучасний, в ногу з часом…
- Як гадаєте, чим особливі ваші картини?
- Мабуть, колористикою. Так кажуть люди і я так думаю. Я вдома роблю заготовки, замішую різні кольори, готую їх у тюбики і потім використовую. Я вже розповідав, що не довчився, не знаю добре теорію, але мої роботи кажуть за мене. Вони світлі.
“Обіднє тепло”
- Мабуть, вибір яскравої насиченої кольорової гами свідчить про ваше добре серце?
- Думаю, можна так сказати. Я насправді дуже добра людина. Починаю працювати над картиною, даю природі більшу кольорову гаму, і вже від того створюю казку на полотні. Усе практика. – Олександре, звідки черпаєте натхнення?
- Знаєте, десь у глибині душі виникає відчуття, що хочу побути наодинці. Тоді йду на Тису , я дуже її люблю. І потім, як моторчик, починаю працювати. Жінка каже деколи, щоб трохи заспокоївся . А буває місяць-два «перекуру». Тоді натягую полотна, працюю над заготовками, грунтую.
Розмовляла Оля Богославська, kiszo.ua
До теми
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
- "Бути прикладом для молодого покоління та захищати їх": історія військового 128-ї бригади Петра Мотринця
До цієї новини немає коментарів