Те, чого ви не знали про нову книгу Тетяни Літераті «Втрачений Ужгород. Міська управа»

Те, чого ви не знали про нову книгу Тетяни Літераті «Втрачений Ужгород. Міська управа»
27 розділів, що вмістили історії про 19 мерів, міські ратуші та організаційний статут міста. Журналістка й дослідниця історії міста над Ужем Тетяна Літераті презентувала нову книгу із циклу «Втрачений Ужгород». Чому це видання не варто відсувати на поличці як занадто складне для сприйняття, про цікаві факти з життя міста і його очільників та про те, чи чекати 5 книгу Тетяна розповіла в інтерв’ю виданню Kiszo UA.

 

  • Таню, під час презентації книги ти розповіла, що раніше містом керував біров – суддя і мер в одному флаконі. Цікаво, що відмовитися від цієї посади було не можна. А як взагалі на цю посаду обирали? Громада сама висувала кандидатів?

Так, біров поєднував адміністративно-правозахисну функцію. Він дбав про порядок у місті і міг одноосібно покарати місцевого жителя або немісцевого, який провинився у місті. І хоч мер був одночасно і суддею, припускаю, що на посаду міг потрапити не тільки юрист. Принаймні не знайшла таких даних чи вимог. Очевидно, це міг бути просто доброчесний громадянин, якому довіряла громада.

Ця посада дуже здавна в Ужгороді. І в різний час, залежно від часів та законів, голосування і висування на посаду відбувалося по-різному. Певний час на посаду призначало керівництво комітату, в інші роки обирала громада. Знайшла такі дані, що у 1871 році брати участь у виборах могли усі зареєстровані жителі міста, яким виповнилося 20 років і які щонайменше 2 роки сплачували податки до міської казни. Не могли брати участі військовослужбовці, в’язні, банкрути та державні чиновники, які не мали в місті майна.

  • Цікаво, що разом із посадою міський очільник отримував специфічний інвентар: ланцюги, мірні посудини, мотузки, сокири, мідний котел тощо. У книзі ти пишеш, що нині складно зрозуміти, навіщо ці речі були міському очільнику. Однак, можливо, маєш власні припущення чи вже чула коментарі читачів?

Так, у статті на сайті я сказала, що припустити складно. Пізніше читачі мені доцільно сказали, що, скоріш за все, це речі, які могли слугувати еталонами міри та ваги. І цим могли користуватися під час суперечок. Я подивилася, у музеях багатьох середньовічних міст такі речі також зберігаються як еталони.

  • У книзі ти наводиш перелік 19 очільників міста, що керували Ужгородом понад 70 років. Цікаво, що хтось був міським головою 17 років, а хтось і місяць не протримався. Як так ставалося?

Бейла Легоцький, досі його рекорд не побитий, працював 17 років мером і ще 5 біровом. Тож це такий рекорд. Найменше керував містом Міклош Попович – усього три тижні на посаді у січні-лютому 1901 року. У книзі протоколів міської ради, що зберігається в архіві у Берегові, я знайшла про нього тільки 2 записи: що його обрали та зняли з посади. Без будь-яких пояснень. Не знайшла навіть жодного документа, який він за цей час підписував.

  • Наведи ще якісь цікаві факти чи цифри про мерів

Ще такий цікавий рекордсмен – третій мер Шандор Люлеї. Йому було всього 28 років, коли він став мером. І досі цей рекорд не побитий. Костянтин Грабар був священником-мером – іншого такого не було.

Ласло Меґої відзначився тим, що відправив євреїв до концтаборів. І керував він містом 3 роки: із 1941 по 1944 рік. Хоча його вибрали на 10 років. Але після того, як він відправив євреїв до концтаборів, з посади його зняли і перевели до іншого міста, а на його посаду призначили Ерно Колтаї. Є припущення, що такі ротації робили, щоб уберегти тих, хто зробив якусь брудну справу. У газетах писали, що Колтаї не хотів до нас їхати. І я думала, що він і справді не приїжджав, бо у газетах не знаходила жодних згадок про нього. Здавалося, що містом керував заступник. Але все ж знайшла в архіві документи з його підписом – отже він був і керував. Цікаво, що потім у своїх згадках він писав, що він був мером словацького Лошонца, але про Ужгород не писав.

  • Для підготовки публікацій часто звертаєшся до сучасників тих людей, їхніх родичів. Вдалося відшукати і нащадків ужгородських міських очільників?

В Ужгороді проживають нащадки тільки 2 мерів із 19: Костянтина Грабаря і Івана Ґаара. Решту шукала по всьому світу: родичів Бейли Легоцього у Венесуелі знайшла, Іштвана Берзевіци у Словаччині, Мирона Стрипського в Угорщині, Яна Грбека в Чехії, Ернеста Дудаша – в Угорщині. А родичі Ласло Меґої, найімовірніше, живуть в Австралії, куди він втік після Другої світової війни. Я писала усім Меґої, яких знаходила у соцмережах. Але ніхто не відгукнувся на моє прохання. Думаю, що вони досі намагаються забути це і не афішують.

  • Чому охопила саме період із 1872 року до 1944го?

Цей період в історії Ужгорода і його очільників найменш досліджений. Радянський період ми більш-менш знаємо і пам’ятаємо тих мерів. А от прізвища очільників міста довоєнного періоду взагалі дуже мало кому з ужгородців відомі.

Ця тема може здаватися комусь заскладною, але насправді вона дуже цікава. На «Книзі Фест» багато хто дивився на книжку і їм потрібно було пояснити, про що вона, показати фотографії і вони розуміли, що це така сама історія, як і в попередніх книжках. Мери теж десь жили, мали непрості долі тощо. І це так само історія про наше місто. Вона написана у такому ж стилі, що й попередні книжки.

  • Колись ти мені розповідала, що знайти інформацію про міських очільників досить складно. Але й ділилася задумом відшукати для книги не тільки портрети цих людей, а й підписи. Чи вдалося це зробити?

Із портретами і фотографіями насправді було дуже важко. Не вдалося знайти взагалі, як виглядали кілька мерів. Наприклад, родичі Іштвана Березовіци відправили мені багато фотографій того періоду, де крім їхнього прадідуся сидять і багато інших людей. Підозрюю, що на тих фото крім нього є й інші мери, але я про це не знаю.

Навіть мер Мігай Фінцицький має всього один відомий портрет, який і я використовую. Родина Легоцького у Венесуелі не мала зображення свого відомого предка. І вони були дуже здивовані, що портрет їхнього давнього родича зберігається у нас у музеї. Навіть презентацію я робила  у художньому музеї, бо попросила винести з фондів портрет Бейли Легоцього – його дуже рідко демонструють. Тож це була унікальна можливість побачити цей портрет.

  • Книга має 27 розділів і крім розповідей про 19 міських керманичів тут є й інформація про міські ратуші – будівлі, де працювали міські керманичі. Що це були за будівлі?

Так, про це мало хто знає. Просто не задумуються люди, де в нас була ратуша. Якщо спитати, то всі кажуть, що у Жупанаті. Насправді ні. Перша мерія знаходилася навпроти нинішнього художнього музею. Того будинку зараз немає, його знесли. І саме там ратуша діяла найдовше – 85 років.

Друга була у старовинній будівлі монастиря паулінів – чернечого ордену Святого Павла-відлюдника. Він знаходився на місці нинішньої 4 школи і зараз є тільки позначений на карті 1863 року, але як виглядав, нам невідомо. Будівля була дуже стара: у 1785 році її забрали у паулінів, тобто існувала вона й до того. А у 1882 туди почався переїзд міської управи. Потім міська влада продала цю будівлю державі, її розібрали у 1903 році і на тому місті побудували школу.

Потім міська управа переїхала в будівлю нинішнього тоговельно-економічного коледжу. Там міська управа була протягом 39 років. Відтак – у нинішній будівлі ЗОШ №9 із травня 1939 року. Але засідання все одно ще проводили у будівлі коледжу, бо не було великого залу. У сучасній будівлі міськради працюють вже 40 років.

  • Де можна придбати чи взяти почитати книгу?

Почитати можна у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка та бібілотеці УжНУ. Придбати – майже в усіх книгарнях міста. А у неділю я проведу вільну екскурсію за мотивами цієї книжки: від однієї ратуші до іншої, покажу будинки, де жили мери. Зустрічаємося о 14:00 біля скульптурки Миколайчика. Там же можна буде придбати примірник із автографом.

  • Чи буде 5-та частина «Втраченого Ужгорода»?

Я не знаю. Можливо, якщо я знайду те, що хочу. Дуже хочу написати про історію будівель цікавих, вілл, але поки не маю навіть половини матеріалу, який мені для цього потрібен. Я хочу показати цікаві та знакові будівлі.

Ксенія Шокіна для Ua.kiszo

фото зі сторінки Ужгородської міської ради

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

08 жовтня 2021р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів