Вокаліст ужгородського гурту Михайло Готра: “Записую нові ідеї, коли є натхнення”
Маючи юридичну освіту та творчих друзів, Михайло розумів, що своє життя хоче поєднати з музикою. На початку 2000-х хлопці починали з “нуля”, без знання нот, але з великим бажанням робити якісні треки. А нині відомий ужгородський гурт “Подих долі”, вокалістом якого є Михайло Готра, співпрацює з найстарішим українським лейблом. Яких ще успіхів досягли на сьогодні, коли чекати на новий альбом та звідки черпають ідеї для пісень, – читайте в ексклюзивному інтерв`ю.
- Михайле, сьогодні гурт “Подих Долі” активно розвивається. А з чого починали? Чому вирішили пов`язати своє життя з музикою?
- Попередньо я познайомився з Романом Кенівим, створили гурт «Маємо назву», але це був проєкт більше для себе. Тоді з нами ще були дві дівчини, Женя і Мирослава. До речі, ми брали участь у фестивалі “Червона Рута” у 2012 році, і перемогли. У 2013 році їздили на фінал. А потім гурт “розвалився” і ми з Ромою мали інший гурт створили новий – «Етюд». Знову у 2015 році перемогли у фестивалі «Червона Рута», їздили на фінал у «Маріуполь». Роман писав тексти – вокаліст, гітарист, Антон Рабел – ударні . Їздили по фестивалях. Але з часом уже не бачили спільного майбутнього у творчості, припинили співпрацю. Із часом створили гурт “Breath Of Fate” (“Подих Долі”).
- Як навчилися грати на гітарі?
- Я самоучка, не закінчував музичну школу, нот не знав. Та і освіта у мене не творча – юридична Уже з часом зрозумів, що потрібні більші знання для заняття музикою. Багато вчився з інтернету. Ми з хлопцями-однодумцями мали одну гітару на всіх. Йшли в інтернет-клуб, брали комп`ютер і роздруковували акорди, за якими потрібно було грати. Юридичну освіту я здобував заочно, тому у 18 років пішов служити в армію. Деколи хлопці будили серед ночі: “Пішли, пограємо”. Збирались і співали, є що згадати
- Хто сьогодні грає у складі “Подиху долі”?
- Ростислав Рошик , Дмитро Павловський (сологітарист, він не на постійній основі), Юра Рудов. Ми граємо з 2016 року, тоді записали перший сингл «Згадай». Перша наша назва – “Breath Of Fate”. Але ми вирішили перекласти назву, оскільки створюємо україномовна музика, для багатьох легше бачити назву рідною мовою.
- Творчі люди часом переживають творчі кризи. Як справляєтеся з цим? Де черпаєте натхнення?
- Життя. Усе беру з життя. Творчої кризи немає, є лише моменти, коли немає ідей. Але, коли переживаю натхнення, – записую нові ідеї. Буває, що певні ідеї відкладаю, повертаюся до них через певний час, допрацьовую. І пісні “вибухають”, це круто. Це надихає працювати далі й більше.
- Розкажіть про співпрацю з “Moon Records”.
- Це наш український найстаріший лейбл. Пам`ятаю, як ще у школі купляв касети “Moon Records” відомих наших виконавців. А коли записували альбом «Подих долі», то виникла ідея скинути пісні на пошту “Moon Records”. Чесно кажучи, не було надії, що вони відпишуть, бо працюють із дуже відомими гуртами. Але, на диво, вони за декілька годин відписали, що це гідна музика, давайте підписувати контракт. До речі, нещодавно ми підписали новий котракт, нові сигнли.
- Триває робота над новим альбомом. Що готуєте для шанувальників?
- У новому альбомі буде приблизно 12 пісень, точно сказати не можу, бо ми їх ще редагуємо. Попередній альбом був більш попсовий, щоб більш широке коло слухачів його послухало, мали враження. Новий альбом трошки важчий по звучанню, в стилі метал. Ми не прив`язуємося до конкретного стилю, граємо те, що подобається. Є два треки, де ми спільно з Анатолієм Молнарем, письменником, писали тексти. Мене його вірші надихали, це мій друг. Навіть колись хотів навчити його грати на бас-гітарі, щоб він грав із нами, але мало
- Як думаєте, що вам потрібно, аби повністю реалізувати себе у творчості?
- Завжди є якісь ідеї, є до чого прагнути. Ми все робимо самі, все за наш рахунок. Це досить затратно. Щоб записати якісну музику, треба цінувати роботу студії. Якби знайшовся спонсор для гурту, то нам було б набагато легше. Бо доводиться багато працювати, щоб реалізувати себе у творчості.
Стежте за діяльністю гурту на ютуб-каналі та ФБ-сторінці.
Розмовляла Оля Богославська
До теми
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
- "Бути прикладом для молодого покоління та захищати їх": історія військового 128-ї бригади Петра Мотринця
До цієї новини немає коментарів