Ерно Вадаш і Закарпаття. Що шукав у центрі Європи один з найкращих фотографів світу
Адже де ще можна було побачити, як на зовсім невеликій території працюють, творять, навчаються, одним словом, живуть русини-українці, німці та роми, євреї зі словаками, румуни з чехами та угорцями? Де ще поєднувалось стільки ремесел, починаючи з вівчарства та виготовлення одягу, закінчуючи сплавом деревини, будівництвом дерев’яних церков та цілих житлових кварталів у стилі модерн та функціоналізм?
Саме ці особливості регіону й приваблювали як фотолюбителів, так і справжніх професіоналів фотографії зі світовими іменами. Ця історія – про Ерно Вадаша.
Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
Від банківського клерка до голови Асоціації угорських фотографів
Перш ніж непроста життєва доля заведе майбутнього генія угорської фотографії в Закарпаття, розповімо цікаві деталі з його біографії. Ерно Вадаш народився 17 грудня 1899 року в промисловому місті Надьканіжа, що в Угорщині. Перші фотографії зробив у 1918 році, на подаровану батьками камеру. Після закінчення університету працював банківським службовцем, займаючись фотографією лише як хобі. Однак, все змінюється, коли він знайомиться з Рудольфом Балогом – відомим новатором в угорському фотомистецтві. Під його впливом Вадаш опановує тонкощі цієї професії.
Невдовзі молодий талановитий фотограф здобуває першу перемогу за кордоном – у 1931 році він удостоєний премії в тисячу золотих франків за світлину “Гуси”. Конкурс організовував швейцарський журнал “Camera”.
Гуси. Vadas Ern?
Вже у 1934 році читачі журналу “Die Galerie” присуджують Вадашу премію, а Королівське фотографічне товариство нагороджує його медаллю Емерсона. У 1936 році він засновує Асоціацію сучасних угорських фотографів. А через два роки, у1938-му, до Ерно Вадаша приходить чи не найбільший успіх у фотокар’єрі – щорічний рейтинг American Photography Yearbook поставив його на п’яте місце серед 13 424 експонентів фотографічних робіт.
Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
З початком Другої світової війни для Ерно Вадаша приходить справжнє випробування. Створену ним Асоціацію фотографів забороняють, а сам фотограф опиняється в німецькому концентраційному таборі Маутгаузен, де йому дивом вдається вижити.
Наприкінці 1945 року Вадаш повертається в Угорщину, з головою віддаючись улюбленій справі. Його призначають одним з вітчизняних директорів Міжнародної асоціації аматорських фотографів, працює головним редактором журналу “FOTO”, репортером у новинному агентстві, водночас навчаючи молодь, заохочуючи її до кар’єри в області фотомистецтва.
Його учень і послідовник Рудольф Ярай напише:
“Він (Ерно Вадаш) вважав, що не варто жити, якщо не можеш працювати на повну силу“.
В післявоєнний час фотографії Ерно Вадаша публікувалися в багатьох міжнародних виданнях та перемагали у фотоконкурсах. У 1957 році його нагороджують найвищою відзнакою FIAP (Міжнародна федерація фотомистецтва), і до самої смерті, у травні 1962 року, він займав пост голови Асоціації угорських фотографів.
Ерно Вадаш і Закарпаття
Для нас особливо цінним є те, що Ерно Вадаш, один із найуспішніших і, мабуть, найвпливовіших фотографів міжвоєнного періоду в Угорщині, побував у Закарпатті, чи то пак Підкарпатській Русі, в останні роки її існування. Вадаш відвідав землі тодішнього Закарпаття у березні 1939-го, якраз після проголошення Карпатської України та окупації краю угорськими військами під командуванням Горті. Вадаш шукав та фотографував карпатську атмосферу. Настрої життя. Його цікавить фактура, яку створює світло і тінь, а також благородне життя простої людини, яка живе ізольовано, в гармонії з природою.
Значна кількість світлин з бокорашами свідчить, що на Закарпатті, серед іншого, його захоплює ремесло сплавляння лісу. Він робить динамічні світлини з плотогонами на річках Теребля та Тиса. Через два десятки років це ремесло зникне і такі світлини стануть по-справжньому історичними. Дивлячись на них, можна майже фізично уявити “адреналінове” відчуття стрімкого руху підкорювачів водної стихії – “верховинських каскадерів”.
Фото Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
Ерно Вадаша особливо ваблять Синевир, Синевирська Поляна, Ясіня – важкодоступні, майже відірвані горами села, що знаходяться на закарпатському високогір’ї. У об’єктиві його фотоапарата – людина зі своїм повсякденним життям на тлі чарівної природи, її одяг, побут, ремесла. Все це складається в майже казкові, ідилічно-романтичні картини, що характеризуються сміливими світлотіньовими ефектами. Справжня верховинська екзотика!
І справді дивовижно, як доля сприяла тому, аби Ерно Вадаш, світлини якого публікувались у журналах “National Geographic”, “Vanity Fair”, “Seven Seas”, “Harper’s Bazaar”, “Picture Post”, “Illustrated London News”, “L’Illustration” та інших, відвідав міжвоєнне Закарпаття. Його фотографії – зниклий світ для нас і про нас, з багатьма деталями для істориків, етнологів, дослідників краю.
І зроблені вони, без сумніву, геніально.
Михайло Маркович, спеціально для InfoPost
Фото: neprajz.hu
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
- "Бути прикладом для молодого покоління та захищати їх": історія військового 128-ї бригади Петра Мотринця
До цієї новини немає коментарів